Родина Гуслістих: мама Ірина та старша донька Анастасія зустріли війну у селі Воскресенка Пологівського району Запорізької області. 2 березня військові РФ зайшли до їхнього села. Місяць сім’я жила без роботи, зв’язку та з мінімальним запасом їжі. Вони боялися виходити з будинку та ховалися у підвалі від російських обстрілів.
Ірина Гусліста з села Воскресенка, Пологівського району області, згадує: під час окупації сиділи без світла, зв’язку та тепла.
"Коли були обстріли, ховалися у підвал, в кладовку, спали одягнуті завжди. Ми все боялися, що зайдуть у наш підвал і можуть розстріляти. Готували дуже скромно, їсти було мало, спочатку насипали собакам, кішці, діти сиділи з ложками при свічках”.
Старша донька Ірини, 23-річна Анастасія, зустріла війну у Запоріжжі. Втім, вирішила поїхати до батьків та молодшої сестри у Воскресенку. Розповідає, коли ж село захопили окупанти — боялася виходити з будинку:
“Дуже залякували. Казали, що Запоріжжя вже немає. Ось два дні і ми все зрівняємо з землею. І було дуже страшно, бо не було зв'язку, ми не знали, що коїться там, бо може нічого немає, а ми тут сидимо".
Ірина розповідає, закінчувалися запаси їжі, прогодувати родину стало важко, з війною жінка втратила і роботу. Ірина за фахом швачка. Мала приватне підприємство.
"Я все життя шию. Ми забезпечували агрофірму, вони самі виходці з міста Пологи. Ми шили для них спецодяг, футболки поло, до цього часу я одягала сцени Пологівського краю і не тільки його”.
Через місяць окупації, Ірина разом з двома доньками та домашніми улюбленцями наважилися їхати до Запоріжжя.
Евакуюватися не зміг лише її чоловік. Ірина каже: шлях, що раніше займав близько двох годин, тривав добу, адже родині довелося проїхати 14 російських блокпостів.
У Запоріжжі Ірина відновила свою роботу. Каже: починати з нуля було важко, втім, зараз вже шиє для цивільних та ЗСУ, разом із тим, безоплатно навчає дітей-переселенців кравецькій справі.
Анастасія каже, змінилося і її життя. У дівчини здійснилася дитяча мрія — вона стала акторкою Запорізького театру. Каже, сцена і глядачі — її натхнення. Окрім омріяної професії, у Запоріжжі Анастасія зустріла і свого чоловіка, який з 2019 року служить у лавах ЗСУ:
"Мрію, щоб закінчилася війна, визволили наші території, ми поїхати додому, до батька, з чоловіком познайомити їх. Щоб мій чоловік був вдома".
Донька з мамою розповідають, пережиті події ще більше зміцнили їхні стосунки, адже війна дала зрозуміти, головне — це родина:
"Які б ракети на нас не летіли, хто б на нас не йшов, ми це переживемо, бо в нас віра, ми незламні".
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
