Війна відобразилася на психологічному стані 14 млн українців і велика кількість з них надалі потребуватиме психологічної підтримки, говорять в Міністерстві охорони здоров’я. Заступниця міністра оборони Ганна Маляр заявила, у найближчі роки в Україні не вистачатиме психологів — як для цивільних, так і для військових.
Як психологи працюють з новобранцями та військовослужбовцями, що повернулися на відновлення, як побороти страх та розпізнати емоційний стан побратима — Суспільне відвідало полігон, де з оборонцями працювали фахівці з центру морально-психологічного забезпечення ЗСУ.
Відновлення та злагодження
О 08:00 ранку їдемо на полігон з групою психологів центру морально-психологічного забезпечення (МПЗ) ЗСУ. Його створили у 2016-му за типом існуючих в арміях країн НАТО структур Joint effective centers. Від початку повномасштабного вторгнення РФ центр організував понад сто мобільних груп психологів. Вони працюють як на лінії фронту, так і в тилу.
"Ми їдемо до бригади, яка проходить відновлення й одночасно злагодження та доукомплектування. Новим бійцям маємо дати ази психологічної підготовки: як поводитися у стресових станах, які вони бувають і що з ними треба робити. Психологів з ними в окопах не буде, тож вони мають знати це самостійно. Маємо показати й вправи по самодопомозі", — дорогою розповідає психологиня Оксана Зіядінова.
Вона їздить на передові позиції працювати з військовослужбовцями з 2018 року. Каже, такі навчання необхідні, аби емоційно розвантажити бійців.
"Зараз у нас багато мобілізованих. Вони десь колись строково проходили службу в армії, або й взагалі не служили. Треба їм розказати, пояснити, налаштувати, яким чином спілкуватися з сім'ями та як сім'ям спілкуватися з ними, щоб вони могли сконцентруватися на виконанні задач і їх не розхитувало. Це основне, що маємо зробити", — говорить психологиня.
Година дороги з ямами та болотами, та врешті виїжджаємо на поле з наметами, в яких живуть військові. На полігоні Оксана з колегою Євгеном Голоднюком та керівником й адміністратором групи Володимиром Матвійчуком, знайомляться з групою бойового контролю. Це — психологи бригади.
"Моя задача, як адміністратора, не тільки самому вистояти, але ще й підбадьорити групу. Коли я попав в перший бій, мої прогнози як це буде відбуватися, не здійснилися. Це нові відчуття. Головне, щоб ми не мовчали, щоб спілкувалися. Тоді ми ближче відчуваємо настрій одне одного", — каже Матвійчук.
Смуга перешкод
На цей самий полігон, на який ми їхали в авто, новобранці 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені Виговського добираються тринадцять кілометрів в спорядженні. Їх одразу направляють на перше заняття — до психологічної смуги перешкод. Це набір елементів — огорожа, колючий дріт, вікна будинків, різні підйоми, які треба швидко долати.
"Оцінити рівень новобранців важко. У всіх він різний залежно від віку. Але всі стараються пройти до кінця. Якщо тобі 18, це легше. Якщо 45 і далі, трішки тяжче. Але загалом роботу новобранців я б оцінив на 7 балів з 10", — говорить Максим Гладкочук, начальник фізичної підготовки 130-го окремого розвідувального батальйону.
Інструктори проводять для новобранців руханку. Після — ділять на декілька груп. Перші шестеро починають проходити смугу. Навколо з колонок звучать постріли, вибухи — імітація бою.
"Смуга працює в якості стрес-щеплення. Так, стрес тут не такий, як в бою, але при цьому вони відчувають втому, виснаження і розуміють, які в них мінуси та плюси у фізичному плані. Відповідно це також і нам дозволяє визначити, хто більш стресостійкий, хто менш і на кому треба зосередити увагу", — говорить Євген Голоднюк.
Затримка дихання й евакуація
Після смуги перешкод психологи розділяють військовослужбовців на дві групи та проводять з ними заняття. Оксана розповідає про те, як психологічно відновлюватися коли виходиш з бойових дій: сон, харчування та фізичні вправи. Євген своїй групі пояснює, як впоратися з панікою:
"Спочатку настає тривога. Після неї — переляк. Він переростає в страх. Коли людина перестає його контролювати, страх перетворюється на паніку. Коли один починає панікувати, може заразити інших. Як з цим боротися? Затримка дихання. Ось іноді кажуть: "пробити фанеру" — коли нас б'ють, ми на секунду затримуємо дихання. Це стрес для мозку і тоді він перемикається. Паніка може статися з будь-ким. Як й істерика. З усіма цими станами я сам стикався під час бойових дій".
Євген згадує приклад з практики: позиція українських військових, навколо — посадки. По них починає панічно стріляти один з бійців. Цим розкриває позицію. По ній б’ють росіяни. В результаті — двоє загиблих, один поранений. "Цей боєць був під адреналіном, в паніці. В цьому випадку в нього треба було забрати зброю, відвести в укриття і чекати, аби він заспокоївся. Затримка дихання й евакуація. Або короткі команди на виконання", — пояснює військовим Євген.
Після групових занять — індивідуальне спілкування з психологами, польовий обід, та ще один марш новобранців — тринадцять кілометрів назад в казарми.
Не нормальна обставина
Наступний ранок. Лавка біля наметів. Євген та Оксана проводять групу відреагування для військових, що приїхали на відновлення з-під Кремінної. "Це стабілізація психоемоційного стану, щоб зняти емоційний прошарок негативних емоцій і вивести людину на ресурс. Також, під час групи відреагування ми спостерігаємо за невербальними ознаками психологічного стану, щоб виявити тих, з ким потрібна більш глибока робота", — Євген пояснює значення терміну "група відреагування". Якщо ж по-простому, найбільше це схоже на відверті розмови.
Поруч з місцем групи відреагування проходять навчання танкістів. Військові навіть не звертають увагу на звуки пострілів. Як і на перші запитання психологів — у частини військових немає до них довіри, врешті пояснює Дмитро з позивним "Козак" — командир взводу 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Хлопці переймаються, аби чутлива інформація після розмови не розповсюджувалась на загал. Оксана Зіядінова запевняє, що консультація є конфіденційною.
"Є проблеми. Найбільша — втрата товаришів. Коли я після поранення був на навчаннях у Британії, повернувся і хлопці з мого відділення розповіли про побратима. На його очах товаришу відірвало голову. Йому ніхто не допоміг вийти з шокового стану. Потім він взагалі хотів покінчити життя самогубством, але пішов в СЗЧ (самовільне залишення частини — ред). Йому не було з ким поговорити", — розповідає Артем з позивним "Шара", головний сержант батальйону. Він на війні з травня 2022-го. Поранення отримав під Бахмутом. Після лікування повернувся на службу — під Кремінну.
"Ми працюємо з нормальними людьми, які побували в ненормальних обставинах. Війна — це не нормальна обставина. Ми покликані, щоб допомогти їм усвідомити той досвід, який вони отримали, і щоб він не став для них травматичним. Так, є недовіра. Ми намагаємося розвіяти міф, що психологи працюють з психічно неврівноваженими людьми", — говорить Євген.
Після заняття з військовими, які нині на відновленні, психологи рекомендують одного бійця відправити на реабілітацію.
"Ці люди вже знають ціну втрат. Але вони також знають й за що борються. Розуміють, якщо підуть, лінія фронту відійде до їх домівок. Для них це мотивація, яка тримає", — говорить Оксана.
