В Україні поняття “мікрокредит” з’явилося у 2011 році, почало активно функціонувати в 2013-тому, а вже у 2019 році обсяг кредитів, виданих фінансовими компаніями, становив 79,2 млрд грн, левову частку яких складало це онлайн-кредитування.
Суспільне розібралося, звідки з’явилося мікрокредитування, чому воно набуло високої популярності в Україні та які ризики приховуються в позиках “під нуль відсотків”.
Хто вигадав мікрокредити
Автором концепції мікрокредитів є бангладеський економіст Мухаммед Юнус, який вважається одним із перших соціальних підприємцівСоціальне підприємництво – підприємницька діяльність, націлена на покращення чи розв'язання соціальних проблем. Соціальні підприємці мають мету допомогти суспільству подолати проблеми, з якими держава не може впоратися самостійно. Використовуючи для цього свій бізнес як ресурс, наприклад, віддаючи частину свого прибутку. Юнус здобув освіту в США та хотів використати свої знання, аби виправити проблему, яка завжди його хвилювала – голод і бідність у його державі.
Першочергова ідея полягала в тому, що, навіть, невелика сума допомоги може зіграти важливу роль у житті та покращити фінансовий стан бідної людини. Економіст вірить, що бідні мають навички, які замало використовуються.
Заради експерименту та задля перевірки ідеї мікропозик, Юнус видав по 27 доларів десятьом жінкам, які виробляли бамбукові меблі, щоб ті змогли закупити матеріал. Готові меблі продавалися, і жінкам вдалося не тільки повернути кошти, а й отримати прибуток. Позичальниці без проблем повернули кошти, а економіст продовжив свій експеримент: він і далі видавав позики, але з умовою, що гроші витратять на розширення чи відкриття бізнесу.
У 1983 році Юнус заснував “Грамін Банк” – мікрофінансову організацію, яка видає невеликі кредити бідним людям, не вимагаючи від них гарантій повернення, тобто будь-яких письмових угод.
Щоб бути впевненим, що кредит повернуть, позичальників ділять на групи, члени яких здійснюють тиск одне на одного з метою повернення кредиту. Разом з тим “Грамін” видає кредити під досить високий відсоток у порівнянны з іншими банками.
За свою ідею Мухаммед Юнус отримав у 2006 році Нобелівську премію миру.
Водночас його система неодноразово критикувалася. Наприклад, оглядачка The Guardian Мадлен Бантінг у своїй статті поставила запитання, чи не є мікрофінансування “неоліберальною казкою”. Вона з'ясувала, що в більшості випадків отримані позичальниками гроші витрачаються не на відкриття власної справи, а на весілля, похорон, освіту чи лікування.
У чому секрет популярності мікрокредитів
Є кілька причин, чому мікрокредити стали настільки популярними. Проте головна з них – невисокі вимоги до кредитного рейтингу. Тобто людям, яким звичайні банки з різних причин відмовлять у позиці, мікрофінансові організації дадуть кредит. Головна вимога – відсутність великої заборгованості чи прострочення за іншими позиками. Навіть погана кредитна історія не завжди стає причиною відмови.
Разом з тим мікрокредитні організації намагаються максимально спростити та пришвидшити процедуру отримання позики. Вони вимагають мінімум інформації, не потрібно підтверджувати дохід. Так само не потрібно й розповідати про те, для чого саме вам потрібні кошти – можна використовувати їх як завгодно.
Збільшення кількості власників пластикових карток стало ще однією причиною зростання популярності мікропозик. Їх можна оформити через комп’ютер, смартфон, планшет швидко й у будь-який час доби. Віддати кошти так само просто, як і отримати.
У чому підступ
Основна і величезна небезпека мікропозик – високі відсотки, які можуть завести людину до боргової ями.
Найгірше, що позичальник не часто може одразу зрозуміти, яку суму йому доведеться повернути. У рекламі мікрокредитів зазвичай акцентують увагу на ідеї про “нуль відсотків”. Частіше за все, такі справді вигідні умови надаються лише при першому кредиті або ж у рекламі просто забувають уточнити, що “0%” насправді означає “0,02%”.
Відсотки, скоріше за все, й надалі залишатимуться на тому ж рівні, проте з вересня багатьом компаніям доведеться змінити підхід до своєї реклами. Національний банк ухвалив нові вимоги до розкриття банками інформації про споживчі кредити та депозити в рекламі, які набудуть чинності з 1 вересня 2020 року. Відповідно до нових вимог, у рекламі кредитних послуг:
- Має бути зазначено реальну річну відсоткову ставку, максимальну суму кредиту та його термін. Це важливо, оскільки 1,5% на місяць виглядають не так страшно, як 550% річних.
- На сайтах установ мають бути вказані, зокрема, повна річна відсоткова ставка, загальні витрати споживача (не лише відсотки, а й комісії банку, а також платежі за супутніми та додатковими послугами за їх наявності), періодичність виплати тіла кредиту, відсотків і комісій, а також штрафи та пеню у випадку прострочення платежів.
- На сайтах мають запрацювати калькулятори для розрахунку витрат за користування кредитом.
Мікрокредитні організації пропонують високі відсотки не тільки для кредитів, а й для штрафів за їх несвоєчасне повернення. Відсоток по штрафах, до слова, також нараховується щодня.
Несвоєчасне повернення кредиту або неправильна оцінка своїх фінансових можливостей може стати причиною потрапляння в “боргову яму”, коли людина братиме новий кредит для погашення попереднього.
Зрозуміло, що для багатьох людей мікрокредити – це можливість швидко отримати невелику суму для покриття непередбачуваних витрат, або ж взагалі єдиний спосіб отримати позику. Проте перш ніж брати кредит, необхідно розуміти всі ризики й правильно оцінити свої можливості. Інакше ідея, яка починалась як допомога малозабезпеченим людям, може перетворитися на “життя в кредит”.
Читайте також
Прибутковість 120% та відсутність продукту. Як відрізнити стартап від фінансової піраміди
