Проєкт зі збереження мозаїчних зупинок "Кінцева" створив хмельничанин Олег Левій. Мандрівник-велосипедист досліджує, фотографує, прибирає місця громадського транспорту з мозаїчними панно. Каже: мозаїка — це культурна спадщина, яка дорівнює українській пісні.
Хмельничанин Олег Левій досліджує мозаїку на автобусних зупинках та популяризує її у соціальних мережах. Подорожуючи на велосипеді Україною, хлопець фотографує мозаїчні об’єкти і вивчає їхню історію. Наразі Олег мешкає у Львові.
"Я народився на Хмельниччині, село Михля Ізяславського району, зараз Шепетівський район. В 2019 році я переїхав до Львова, вступив в Українську академію друкарства. Далі я піду вчитися на мистецтвознавця, щоб краще і глибше досліджувати нашу українську культурну спадщину", — розповідає хлопець.
У студентські роки Олег зацікавився монументальним мистецтвом та модерністською культурою. Під час велоподорожей почав досліджувати мозаїчні твори на зупинках громадського транспорту. Так народився проєкт зі збереження мозаїчних зупинок "Кінцева".
"Насправді я дуже зрідка стикався з таким явищем — мозаїки на автобусних зупинках у нас на Хмельниччині. Зокрема, на півночі Хмельниччини не було такої традиції — оздоблювати зупинки мозаїкою. А якщо й були, то десь були кахлеві і зовсім не такої високої мистецької якості, як на заході чи на Полтавщині. Оце моє зацікавлення мозаїчними зупинками з’явилося зовсім нещодавно — минулого року", — говорить Олег Левій.
Дослідник каже: цінність мозаїк в їхній історії. Різнокольорові та різножанрові мозаїчні оформлення роблять наш простір естетичнішим. Ці об’єкти, на його думку, мають великий туристичний потенціал.
"Я люблю всі мозаїки. Але я зрозумів, що мозаїкам на автобусних зупинках, їм приділяється занадто мало уваги. Всі ніби змирилися з тим, що вони руйнуються, і що ми їх втратимо. Я хочу це зберегти, щоб це залишилось наступним поколінням, нам як мінімум і людям-туристам, які приїдуть подивитися на це", — каже хлопець.
За словами Олега, мозаїки на зупинках громадського транспорту — це унікальне мистецьке явище, яке давало можливість митцям проявити творчу свободу та протистояти ідеологічній цензурі радянського періоду. Це був своєрідний совєтський стріт-арт.
"Мої аргументи досить чіткі — це українська спадщина просто періоду совєтської окупації. Ми не можемо викинути все, що творилося в період оцих 70 років. Мозаїки на автобусних зупинках — вони, зазвичай, були позбавлені якогось цензорного навантаження, якогось пропагандистського сенсу. Вони висвітлювали те, чим займаються люди — їхні свята, весілля часто, різні орнаменти, які використовувались для вишивки, для писанкарства. Наприклад, на Гуцульщині дуже багато орнаментів з писанкарства, з різьбярства. Це те, що українське, це те, що дорівнює українській пісні тих часів, які ми любимо", — говорить дослідник мозаїк на автобусних зупинках.
Активіст розповідає, що часом відмиває мозаїки, які пошкоджені вандалами. Викладає фото та відео мозаїк у соцмережах. Олег обрав собі за нік "Ісус любить мозаїки". Каже: мета проєкту — надати хоча б частині зупинок державного охоронного статусу.
"Дуже багато людей скидають мені фотографії зупинок, які вони бачать. Присилають з різних куточків України точки, координати, фотографії, історії, пов’язані з цими зупинками. Насправді у мене є Excel-таблиця, куди я вношу координати оцих автобусних зупинок, працюю над тим, щоб додавати точки на Google-мапу", — розповідає Олег.
Хлопець дослідив півсотні зупинок переважно західного регіону України. Мозаїку рідної Хмельниччини, каже, планує досліджувати вже цього року.
"Планую десь в липні-серпні поїздити по Кам’янець-Подільському району. Там, наскільки мені відомо з соцмереж, є насправді дуже-дуже гарні зупинки", — ділиться планами дослідник.
У проєкта "Кінцева" є свій логотип — на фоні мозаїчного панно в колі літера "А", якою колись позначали автобусні зупинки.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
