Право на життя без насилля. Що таке Стамбульська конвенція

Право на життя без насилля. Що таке Стамбульська конвенція

У чому суть

Стамбульська конвенція, спрямована на запобігання домашньому насильству та захист жінок, нещодавно стала причиною міжнародного скандалу. Документ з'явився у 2011 році, його підписали 47 країн, понад 30 - ратифікували.

А 25 липня міністр юстиції Польщі Збігнєв Зьобро заявив, що Польща планує подати заявку на вихід зі Стамбульської конвенції через "порушення прав батьків". За словами Зьобро, конвенція, крім боротьби з насильством, "підступно просуває гендерну ідеологію і принципи, несумісні з релігією і культурою". 

Керівництво Ради Європи і політики Європейського парламенту засудили намір Польщі. Попри це, країна розпочала процедуру виходу.

Україна ж підписала конвенцію ще в 2011 році, проте досі її не ратифікувала. Розповідаємо про те, що таке Стамбульська конвенція, що вона змінить та чому її ратифікація затягується в Україні.

Що таке Стамбульська конвенція

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або ж Стамбульська конвенція – це міжнародна угода Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства.

Мета документу - зруйнувати гендерні стереотипи, які допускають насильство щодо жінок. Конвенція пропагує та захищає право людей на вільне від насилля життя та забороняє всі види дискримінації жінок.

Конвенція пропонує встановити кримінальну відповідальність за насильство стосовно жінок і забезпечити за нього покарання. Наразі в Україні діє низка статей кримінального кодексу, проте розписані вони не настільки широко та детально, як в Стамбульській конвенції. Крім того, документ передбачає механізми захисту як чоловіків, так і жінок, які зазнали домашнього насильства.

Ратифікація Стамбульської конвенції дала б можливість експертам Ради Європи контролювати, як Україна виконує взяті на себе зобов’язання. Своєю чергою, Україна зможе вимагати посилення відповідальності для кривдників наших громадянок за кордоном, а також вимагати притягнення до відповідальності кривдників-українців, які переховуються за кордоном.

Основні цілі конвенції

Конвенція надає країнам-учасницям юридичну базу, а також стратегії та заходи щодо протидії насильству стосовно жінок і домашньому насильству. Її основні цілі:

  1. Захистити жінок від усіх видів насильства, а також запобігти й викорінити насильство над жінками та домашнє насильство.
  2. Сприяти встановленню рівних прав для чоловіків і жінок.
  3. Викорінити всі види дискримінації щодо жінок.
  4. Захистити й допомогти всім, хто постраждав від насильства.
  5. Сприяти міжнародній співпраці, яка спрямована проти зазначених видів насильства.
  6. Надавати допомогу організаціям і правоохоронним органам у співпраці одне з одним задля викорінення насильства стосовно жінок та домашнього насильства.
Які порушення криміналізуються

Конвенція характеризує насильство проти жінок як порушення прав людини та форму дискримінації. Вона також визначає види правопорушень, які характеризуються як насильство проти жінок. Країни, що ратифікують Конвенцію, мають криміналізувати:

  • психологічне насильство;
  • переслідування (сталкінг);
  • фізичне насильство;
  • сексуальне насильство (включно зі зґвалтуванням, яке стосується різних видів сексуальних активностей з особою без її згоди);
  • примусовий шлюб;
  • жіноче обрізання;
  • примусовий аборт;
  • примусову стерилізацію.

Конвенція також включає статтю про злочини, здійснені в ім'я "честі". (Убивство честі – вбивство родичами члена родини, найчастіше жінки (дівчини) за накликане на сім'ю “безчестя”. Під "безчестям" зазвичай маються на увазі табуйовані в конкретній культурі дії сексуального характеру: подружня зрада, дошлюбний секс тощо – ред.)

Країни-учасниці зобов'язуються:

  • внести принцип рівних прав між жінками й чоловіками до своїх конституцій чи законодавства;
  • заборонити дискримінацію жінок, зокрема шляхом застосування санкцій;
  • скасувати закони та процесуальні норми, що дискримінують жінок.
Стратегії попередження та запобігання насильства
  • Підвищення обізнаності. Проведення кампаній на теми насильства стосовно жінок і домашнього насильства, які дадуть людям змогу розпізнавати різні форми насильства та виступати проти них. Інформування потерпілих про те, де саме і яку допомогу вони можуть отримати.
  • Освіта. Заохочується внесення до шкільних навчальних планів матеріалів з питань рівноправності та пропагування цих принципів у неформальних навчальних установах на кшталт громадських центрів і спортивних закладів.
  • Підготовка кадрів із запобігання та виявлення насильства, рівноправності, потреб постраждалих, запобігання повторній віктимізації та підтримки міжвідомчої співпраці.
  • Програми профілактичного втручання та лікування. Програми лікування осіб, які вчинили домашнє насильство, та осіб, які вчинили злочини на сексуальному ґрунті. Суть програм – навчити людей ненасильницькій поведінці, відповідати за свої дії та переглянути ставлення до жінок.
Історія документу

Національні звіти, дослідження та опитування виявили досить поширену проблему в Європі щодо насильства проти жінок і домашнього насильства. Як наслідок, з’явилася необхідність в гармонізації законодавчих стандартів, щоб упевнитися, що постраждалі отримують однаковий рівень захисту скрізь у Європі.

Міністри юстиції країн-учасниць Ради Європи почали обговорення необхідності кратно збільшувати захист від домашнього насильства, особливо партнерського насильства у близьких відносинах.

У грудні 2008 року Комітет міністрів сформував експертну групу для підготування чернетки конвенції у цій галузі. Понад два роки знадобилося для розробки початкового тексту, а фінальний текст створили у грудні 2010 року. Конвенцію прийняли 7 квітня 2011 року.

Україна підписала Стамбульську конвенцію ще в листопаді 2011 року, проте досі не ратифікувала. Також не ратифікували конвенцію Болгарія, Хорватія, Чехія, Греція, Угорщина, Ірландія, Латвія, Литва, Люксембург, Словаччина та Велика Британія.

Чому Україна досі не ратифікувала конвенцію

Проти ратифікації в Україні виступають Рада церков і деякі народні депутати.

Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій вважає, що конвенція "нав’язує гендерну ідеологію, яка не стосується захисту від домашнього насильства, проте суттєво шкодить моральним засадам і сімейним цінностям українського суспільства".

Гендер – це синонім слова "стать", яким позначають чоловіка або жінку. Якщо це поняття буде внесено в законодавство, з часом це дасть можливість змінити такі дефініції, як "жінка", "чоловік" і так далі. Якщо ми встановимо, що стать вибирають, а не народжуються з нею, це стане великою проблемою для суспільства, яке чітко розуміє, що існують тільки дві статі або "гендери", і необхідно формувати для них рівні, але при цьому різні поняття їхніх максимальних перспектив", – заявляв один з організаторів міжфракційного об'єднання "За сімейні цінності", член партії "Слуга народу" Святослав Юраш.

Насправді ж гендер не формує третьої статі. Стать – річ біологічна. Гендер же – це певні соціальні очікування від кожної статі, нав’язані суспільством стереотипні ролі.

Наприклад, від жінок очікують, що вони мають слідкувати за дітьми, прибирати, готувати для всієї родини тощо. Хоча ці навички жодним чином не закладені у жінок від природи. Водночас, від чоловіків таких навичок часто не вимагають.

За словами Юраша, в Україні вже діє закон про запобігання та протидію домашньому насильству, прийнятий у 2017 році "за канонами Стамбульської конвенції", і необхідно лише стежити за тим, щоб він "виконувався на місцях".

Проте за словами Директорки Департаменту правової та соціальної допомоги ГО "Ла Страда Україна" Марини Легенької, Стамбульська конвенція містить положення, які відсутні в законах України: "Вона передбачає відповідальність за переслідування, чого немає в українському законодавстві у кримінальному плані, і окрему відповідальність за сексуальні домагання. Частково сексуальні домагання охоплюються сексуальним насильством, яке є в кримінальному кодексі, однак не повністю. Окрім того, Стамбульська конвенція направлена на деякі превентивні заходи".

Також Легенька вважає, що ратифікація Стамбульської конвенції в Україні затягнулася на 10 років через нерозуміння, зокрема, терміну "гендер".

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди