Рік тому, 25 червня, Генштаб ЗСУ повідомив: українські військові організовано відійшли від Сєвєродонецька, який нещадно обстрілювали та штрумували російські окупанти. На той час російська армія планувала підірвати мости між Лисичанськом та Сєвєродонецьком. Яким місто пам'ятають ті, кому довелось тікати від війни, рятувати людей і боронити Сєвєродонецьк — у матеріалі Суспільного Донбас.
Юлія двічі переселенка. Вперше поїхала з Луганська до Сєвєродонецька у 2014 році, вдруге у березні 2022 року. Разом з дитиною вони евакуювалися до Дніпра.
"Сєвєродонецьк почав "отримувати" російські снаряди, почались прильоти, в перший тиждень вже були прильоти у місті. Я виїздила з міста 30 березня. У місті вже не було світла, не було газу, не було води. В місті з перших днів війни не вивозили сміття, місто було завалено просто сміттям. Майже не привозили продукти харчування чи "гігієну" у магазини. Допомога приходила від волонтерів, які робили гуманітарні штаби у місті, й від поліції", — згадує переселенка з Сєвєродонецька Юлія.
Юлія розповідає: у місті працювали крамнички та супермаркети, але в них були тільки залишки продуктів, гігієнічні товари не завозили.
"Ніхто не міг уявити, що війна такого масштабу може пройти до нас так в одну секунду о 5 ранку. Найбільш шокуюча історія. 2022 рік. 21 століття. У нашому будинку, сусідка наша, дівчинка 12 років. В саме в цей період у неї вперше почалися місячні, й дитині довелося рвати пелюшки, рвати якісь простирадла вдома. Мама їй показувала, як все зав'язувати і як таким чином виходити з ситуації", — згадує Юлія.
Сєвєродончанин Костянтин Артюхов повномасштабну війну застав у Польщі. Каже, майже одразу повернувся в Україну, й понад вісім діб намагався дістатись до Сєвєродонецька. Міжміських перевезень вже не було.
"Всім, кому ми могли, допомагали. Транспорту у нас особистого не було, ми переважно брали машини у друзів. І скільки в ті автівки вміщувалось гуманітарної допомоги, ми максимально набивали й відвозили. Кому змогли, тим допомогли. Багатьом людям ми пропонували евакуюватися разом із нами. Мала кількість з нами виїжджала з Сєвєродонецька. Аргументували вони це тим, що нам їхати нікуди, на нас ніхто не чекає. Ми там нікому не потрібні та грошей у нас на це все немає. Тобто на житло, на їжу і так далі. Ну у них головне це було, щоб не залишитися без свого будинку, а те, що вони можуть залишитися без життя, їм було без різниці", — розповів волонтер Костянтин Артюхов.
Нацгвардієць Денис Нохрін разом зі своїм підрозділом до останнього тримав оборону в Сєвєродонецьку. Каже, у російській армії була перевага у живій силі та артилерії — місто обстрілювали постійно.
"В Сєвєродонецьку в нас вже відбулися просто "м'ясні штурми". На нас просто йшли взводами, ротами. Противник взагалі не рахувався ні зі своїми втратами, ні з втратами своєї бронетехніки. Дуже часті випадки були того, що росіяни просто не забирали своїх трупів, вони просто, я не побоюсь цього слова, смерділи, я вам скажу, на все місто. Від цього знаєте, як трупний яд. Просто в таких умовах доводилось тримати оборону, що я вам просто скажу, що наша піхота, просто сталеві люди", — розповів нацгвардієць Денис Нохрін.
Вночі 24 червня українські підрозділи покинули частину Сєвєродонецька. За словами ексочільника Луганської ОВА Сергія Гайдая, будівлі у місті були пошкоджені на 90 відсотків.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
