22 дитини на Чернігівщині загинули за час повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 59 – отримали поранення, 12 – залишились без батьків внаслідок бойових дій. Такі дані станом на 29 травня 2023 року Суспільному надала Служба у справах дітей Чернігівської ОВА.
4 червня в Україні – День пам'яті дітей, які загинули в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України (відзначається щорічно, згідно з Постановою Верховної Ради України № 5343 від 01.06.2021).
Наша команда впродовж 2022-2023 років розповідала історії сімей, які втратили своїх дітей. Нагадаємо деякі з них.
"Вони гади, гади! Ні в чому невинну дитину вбили, орки", – чернігівець Максим Ус
Під час артобстрілу Чернігова 16 березня 2022 року родина ультрамарафонця-рекордсмена Максима Уса втратила свого сина – 10-річного Дмитра.
Снаряд впав поруч з будинком. Родина заховалася від обстрілу в коридорі квартири, потім всі перебігли у під’їзд, думали, там безпечніше.
Двері вибило вибуховою хвилею, осколки полетіли в під’їзд, де переховувалася родина.
"Було темно, почув, як моя дружина кричить. Я зрозумів, що відбулося, включив налобний ліхтарик, дивлюся, отут лежить дитина, і пляма крові".
Максим побіг кликати на допомогу. Дружину Євгенію та сина потрібно було якось донести до швидкої. Обстріл не припинявся.
"Побачив двох чоловіків, які евакуювали людей в безпечне місце. Ось ці хлопці, герої того вечора".
Чоловіки на руках виносили людей з розбомблених будинків. Надворі вже був запах газу, під час обстрілу стався витік. Часу не було. Скільки людей тоді вивели й винесли з будинків, чоловіки порахувати не можуть. Травмованих несли до швидких. 10-річного Дмитра одразу повезли на операцію.
"У дитини виявили проникаюче вогнепальне осколкове поранення головного мозку з вихідним отвором з потиличної області. На жаль, такі вогнепальні поранення в більшості випадків несумісні з життям", – розповідав Суспільному лікар-нейрохірург Олександр Гребенюк.
Дмитро помер в реанімації через тиждень.
Максим шкодує, що того дня не наполіг ховатися в коридорі. Це місце у квартирі взагалі не має пошкоджень. Пам'ять про сина мотивує Максима ще більше піклуватися про дружину і дочекатися, коли Євгенія знову ходитиме, і вони разом зможуть знову бігати.
"Я дуже вірю в ЗСУ, що ми переможемо орків, відновимо справедливість", – сказав Максим Ус.
"Дитина їхала з батьком. Батько їхав позаду, дитина попереду. Вона загинула на місці"
1 травня 2023 року після 15-ї години росіяни скинули дві керовані авіабомби з літаків Су-35 на село Лизунівка, що в Новгород-Сіверській громаді.
Внаслідок авіаудару загинула дитина 2009 року народження. Як повідомила голова громади Людмила Ткаченко, загиблий – Валентин Мехед, йому було 14 років.
За словами одного з жителів Лизунівки, уламок бомби потрапив дитині в шию. Додому він не доїхав декілька метрів.
"Котику, ти боїшся?". Він сказав: "Ні, мамо, я не боюся. Я взагалі не боюся померти".
9 березня 2022 року біля Количівки росіяни розстріляли з танкового кулемета автівку. У ній було четверо людей: 15-річний Максим, його старший брат – 24-річний Сашко з дівчиною Діаною та її мамою.
Наймолодший Максим отримав смертельне поранення.
Мама Максима Марина Клокова розповідала раніше Суспільному, що за кермом був її старший син Саша.
"Діана, його дівчина, сиділа поруч. На колінах у неї була переноска з котом. Позаду сиділи Максим, мама Діани й ще там була собачка між ними".
Зі слів жінки, у Количівці машина повернула на дорогу до Куликівки.
"Проїхали кілька кілометрів до ферми, і там одразу був танк, і одразу почалася стрільба. Вони звернули в поле, я так зрозуміла, ховалися. Буквально метрів 300 і машина заглохла. Проїхали метрів 300, Саша почав кричати, щоб вискакували з машини. Саша, Діана і мама Діани вискочили, а Максим залишився на сидінні. Саша за ним кинувся, хотів за капюшон витягти, але виявилося, що він вже не дихає".
Як зрозуміли у родині – це було кульове поранення в груди.
"Він там і залишився лежати біля машини. Діана каже: «Я це пам’ятаю уривками й моментами». Її мама проповзає 200 метрів, підіймає голову і кричить: «Біжіть!».
Мама Діани отримала кульове поранення в живіт. Російські військові стріляли їм услід.
"Діана каже: «Я була в такому шоку, що нічого не бачила». Вона думала, що там один танк, Саша їй потім сказав, що там було ще два танки. Потім з танка вийшли росіяни. Діти сховалися в лісосмузі: доповзли й заховалися в кущах. Танки зупинилися, росіяни повиходили з автоматами. Діана каже: «Я пам'ятаю тільки, як кричать: «Де ті с*ки?»"
В лісосмугу росіяни не пішли, розповіла Марина Клокова.
"Може подумали, що наші там є. Якби зайшли, то їх зразу вбили б. Діана каже, що пам'ятає, як кричала, що нас тут вб'ють. Саша відповідав, що так – ми тут помремо. Діана була без куртки, без взуття, бо вона сиділа в машині, і спекотно було, то вона роззулася. Коли танки поїхали, діти почали вибиратися з лісосмуги. Саша Діану тягнув, бо в неї було поранення в стопу, їй відстрілили два пальці (потім ампутували чотири пальці). Був шок, вона нічого не відчувала. Коли танки поїхали, Саша її тягнув до блокпоста. На мосту стояла швидка, і їх забрали в лікарню".
За тиждень до вбивства сина, розповідала жінка, у них була розмова.
"Я запитала: «Котику, ти боїшся»? Він сказав: «Ні, мамо, я не боюся. Я взагалі не боюся померти». Він сказав, що якщо вже так станеться, то головне, щоб це було швидко. Дитині 15 років було… Вони всі повинні за все це відповісти. Це боляче. Це злочин, за який має бути покарання".
"Я бачив, як його серце б'ється"
У селі Мохнатин, що біля Чернігова, 14 березня 2022 року російські військові розстріляли трьох місцевих підлітків. Двоє загиблих були братами-близнюками. Їм було по 17 років.
Як повідомляв раніше Суспільному тодішній очільник Чернігівської обласної прокуратури Сергій Василина, по Мохнатину проїжджала колона військової техніки РФ: сім бензовозів та три КамАЗи з боєприпасами у супроводі БМП. Йшли місцеві мешканці, їх розстріляли з БМП.
Як пише видання NV, стріляли у братів Євгена та Богдана з кулемета, хоча вони йшли з піднятими руками.
"У Жені було дуже тяжке поранення. Я розірвав на ньому одяг, і в районі мечоподібного відростка був отвір розміром із долоню. Я бачив, як його серце б'ється", – розповідав друг братів Михайло.
"Я здалеку бачила, що лежать діти, біля них багато людей, – плаче мати близнюків Оксана. – Мені сказали: «Богданчик живий, вези його до лікарні»".
Дорогою юнак помер.
"Вони завжди були разом. Дуже лагідні, дуже турботливі. Відчували одне одного. Прийшли разом — і пішли разом", — сказала жінка.
"Глібушку дістали, він ще був живий, але травма голови була дуже сильна і він весь синій"
3 березня 2022 року російська авіація бомбардувала житлові райони Чернігова некерованими авіабомбами. Вся сім'я Світлани Желдак була тоді в приватному будинку.
"Було спочатку тихо, ми не чули літака і люди кажуть, що ніхто не чув. Він якось чи високо летів, я не знаю", – розповіла жінка.
Під завалами приватного будинку біля школи №21 опинилися семеро людей: Світлана, її чоловік Михайло, донька Поліна з нареченим Євгенієм, син Гліб, мама та бабуся Галина.
"Я одразу почала думати, що десь у мене тут був телефон в руках, мабуть, випав, я почала шукати й знайшла, думала, що розбитий, аж ні – цілий. Нас почали розкопувати десь люди, хтось тут, сусіди якісь. Спочатку відчула, як ходили прям по мені, я кричала, що ми тут, але їм було не чутно".
Під завалами родина пробула до 30 хвилин. Син Гліб з бабусею та прабабусею під час бомбардування були в іншій кімнаті.
"Глібушку дістали, він ще був живий, але травма голови була дуже сильна і він весь синій, його придавило дуже, йому робили штучне дихання, робили дефібрилятором, але не змогли. Бабуся одразу померла".
Чоловік був зі Світланою в одній кімнаті, але також загинув.
В один день Світлана втратила майже всю родину: 42-річного чоловіка Михайла, 21-річну доньку Поліну з 33-річним нареченим Євгеном Коваленком, 14-літнього сина Гліба та 86-річну бабусю Галину. Сама жінка та її мама залишилися майже неушкодженими. Вижило після удару ще цуценя.
У лютому 2022 року на день народження сина Гліба Світлана купила цуценя, назвала його Даром. Зараз пес щодня змушує господарку виходити на вулицю.
"Я для себе зрозуміла те, що не можна здаватися, тому що від того стане краще тільки нашим ворогам. Тому, як не важко, але ми маємо бути сильними, триматися, і все одно біля нас залишилися інші рідні, яким ми не байдужі. Якщо нас не стане – їм буде дуже погано".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
