Наталія Максишко — мати Героя України. Її син — старший лейтенант Денис Максишко — командував самохідною артилерійською батареєю 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. 14 березня 2022 року, успішно виконавши бойове завдання і знищивши позиції ворога, підрозділ старшого лейтенанта Максишка потрапив під обстріл та чоловік загинув.
Як смерть рідної людини змінила життя Наталії — читайте далі.
Наталія Максишко втратила на війні єдиного сина понад рік тому. Відтоді, каже жінка, вона живе паралельним життям:
"Паралельним, розумієте. Всілякі є періоди, коли тебе накриває просто. І ти деякий час просто не можеш вийти. Але я не пам'ятаю перших двох місяців. Я зовсім не пам'ятаю. Важко жити паралельним життям, але десь живеш “на автоматі”.
Торік 14 березня підрозділ Дениса Максишка, виконуючи бойове завдання під Миколаєвом, знищив блокпост ворога, вивів із ладу його техніку та завдав удару окупантам. Проте командир та його підлеглі самі потрапили під артилерійський обстріл, — розповідає Наталія Максишко. Її син отримав поранення, до госпіталю його не довезли — зупинилося серце.
"Ввечері телефонувала я. Ми з ним розмовляли: Все добре? — Добре! І вранці ми з ним розмовляли, а ввечері він не відповів. Ми стали передзвонювати з невісткою. Вона теж говорить, що не відповідає. Я стала її заспокоювати, щоб вона не хвилювалась, говорю: “Може, вони на завданні, не включений телефон”. І тільки-но ми з нею переговорили — хвилин за 20 телефонує вона і кричить у трубку, що його немає", — розповідає Наталія.
Денис був активним учасником Революції Гідності, хоча й приховував це від матері. Наталія каже: сама була на Майдані, а тому зрозуміла сина, коли він вступив до добровольчого батальйону “Правий сектор”.
"Коли він проходив медичну комісію в Запоріжжі, його не визнали годним до служби в Збройних силах. Тоді, я розумію, він став шукати, як саме брати участь. І тоді він увійшов до добровольчого корпусу “Правий сектор”. І рік брав участь у військових діях. Він бачив, як це тяжко дається, усе-таки недержавна структура, то вирішив піти в армію".
Завдяки здібностям та бажанню захищати Україну, син за короткий час зміг зробити успішну військову кар'єру, — каже мати.
"Він пройшов навчання в Академії сухопутних військ у Львові. Повернувся спочатку молодшим лейтенантом, потім лейтенантом, потім старшим лейтенантом став. Ці роки, які він знаходився в Збройних силах, АТО, 4 рази вони заходили. І неможливо передати, які хвилювання матері. Ми завжди вірили та не допускали думки. Я бачила, як він зростає, яким він стає офіцером. Він від рядового став комбатом".
Денис був їй сином і другом, — каже Наталія. Жінка підтримала його, коли він тимчасово залишив успішну кар'єру юриста та захопився кіньми й іпотерапією. Уже в Одесі Денис зміг поєднати своє захоплення та професію.
"У нього склалися і кар'єрні питання, і особисті. Відбулося перезавантаження. Я відчувала. Ми дуже часто їздили до нього в Одесу. Я відчувала, що він почуває себе легше. Широчінь і справ, і інтересів, і море. Він дуже любив море. А їхній дім розташований у 200-х метрах від моря. І у нього собака — овчарка — була. Це теж його, мабуть, мрія з дитинства. У нас тільки кішка була".
Указом Президента України старшому лейтенанту Денису Максишку присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Нагороду Наталія отримувала разом із невісткою та її сином, якого Денис виховував, як рідного.
"Я зараз просто відчуваю на фізичному рівні його рядом, що він заходить. І мені здається, що я до кінця не розумію, що він не повернеться. Мене підтримують його друзі. Я мрію, як вся Україна, що ми переможемо. Що повернуться додому молоді хлопці, які зараз і молоді, і не дуже молоді, але, саме ті хлопці, які будуть будувати нашу Україну".
