Понад три роки служить у 128-ій окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді Володимир "Малиш" із Житомирщини. Він виконував бойові завдання у зоні ООС, з початку повномасштабного вторгнення Росії захищав Україну на Запорізькому, Херсонському та Донецькому напрямках. 30 квітня 2023 року Володимир святкує 23 роки. Історію військового, до Дня його народження, розповіли на Facebook-сторінці 128-ї бригади.
Перший контракт для проходження військової служби у ЗСУ Володимир підписав у 19 років. "Весь час у 128 бригаді. Вибрав цю частину, бо сподобалася назва "гірсько-штурмова". І не пожалів. Коли прийшов у підрозділ, тут було багато старших, зрілих чоловіків, котрі почали говорити: "Ти такий молодий! Тобі б ще на цивілці пожити, повчитися, порозважатися…" А я їм: "Відчепіться, я прийшов сюди, бо хочу служити!" Тоді один відповів: "Добре, будеш у нас "Малишом". Так я отримав свій позивний."
До повномасштабного вторгнення Росії Володимир виконував бойові завдання на Донеччині. Пригадує: "То була зовсім інша війна, її не порівняти з теперішньою… ".
Читайте також: "Бувало таке, що від безперервної стрільби у нас клинило зброю". Історія військового 128-ї бригади Віктора
Після 24 лютого 2022 року Володимир захищав Україну на Запорізькому, Херсонському та Донецькому напрямках. Каже: "Їх важко порівнювати. На Запоріжжі в перші тижні війни ми мусили відходити, росіяни мали перевагу в техніці й людях у десятки разів".
На шостий день повномасштабної війни військовий отримав перше поранення. Володимир пригадує: "Ми стояли на краю села з двома "бехамиБМП — бойова машина піхоти." і одним ПТРКПротитанковий ракетний комплекс.. Росіяни пішли на село вісьмома БТРБойова броньована колісна або гусенична машина підвищеної прохідності, призначена для транспортування піхоти зі складу механізованих (мотопіхотних, мотострілецьких тощо) підрозділів на полі бою, ведення ними бою з машини та вогневої підтримки їх в період та після спішування. й піхотою, рухалися колоною. Перші два БТРи зайшли в село, по інших я відкрив вогонь із автоматичної гармати. І підбив три БТРи. В росіян почалася паніка, піхота кинулася врізнобіч".
"Але БТРи влучили в одну нашу "беху", і ми мусили змінити позицію, відійти. Там мене дістав інший БТР. Снаряд пробив броню, я отримав вісім осколків, але дивом зумів вибратися з машини. І мене підібрав місцевий чоловік, котрий на своїх "Жигулях" рвонув із села до нашого блокпосту. Звідти мене доставили в шпиталь", — розповів Володимир.
"На Херсонщині було зовсім по-іншому – ми вибивали росіян штурмами. У нас було тоді багато поранених і загиблих – на жаль, це неминуче. Але заповнені ворожими тілами траншеї показали, що їхні втрати набагато більші. Росіяни були озброєні сучасною зброєю – модернізованими АК-12Автомат Калашникова зразка 2012 року. , "Вінторєзами"Снайперська гвинтівка для спецпідрозділів., БМП-3Бойова Машина Піхоти-3.. При подальших відступах вони кидали їх у великій кількості. Я взяв собі трофейний АК-12 і досі воюю з ним", — розповів Володимир.
"У нашій роті під час штурмів і контактних боїв на Херсонщині єдине відділення в роті, яке не мало загиблих, – моє", — каже Володимир.
Читайте також: "Обгорів і довго лікувався, але тепер знову в строю й продовжую бити ворога". Історія військового 128-ї бригади Віктора
Про бої на Бахмутському напрямку Володимир каже так: "Зовсім інші бої – активна оборона, близькі контакти на відстані 20 – 30 метрів у населених пунктах. Це було дуже важко – і фізично, і морально. Росіяни підходили впритул до будинку, де ми влаштували позицію, і намагалися вдертися через вікна. Це були "вагнери", колишні зеки, так зване "м'ясо". Оснащення мінімальне, у декого ще радянські каски з тонкої сталі. Їх було дуже багато, величезна перевага в кількості. Що мене найбільше вразило – повна відсутність інстинкту самозбереження. Стріляєш у них впритул, валиш одного, другого, а третій все одно лізе туди, хоча бачить, що там смерть".
Військовий пригадує: "Я багатьох там скосив зі свого трофейного автомата. Біля Бахмута мене контузило від пострілу танка. Там усе проти нас працювало – ствольна й реактивна артилерія, мінометка, танки, "бехи", гранатомети, снайпери… І жодного контакту із зовнішнім світом. Я тільки один раз зв’язався з рідними через тилову частину – продиктував по рації телефон і попросив переказати, що живий".
З початку війни вдома Володимир був двічі: під час лікування після поранення і в короткій відпустці. "Від останньої поїздки нехороші враження. У багатьох людей зникло відчуття війни, а велика кількість чоловіків призовного віку, котрі відпочивають і розважаються, бісила. Війна стосується кожного. Щоб її швидше закінчити, люди мають згуртуватися докласти спільних зусиль. Байдужість – найгірше, що може бути", — додав військовий.
Про те, що пішов до ЗСУ, Володимир не жаліє. Каже: "У мене другий контракт, але планую залишатися й далі. Маю багато нагород, хоча воюю не заради них. Зараз іду на навчання, пройду спеціальні курси, щоб отримати підвищення".
У Володимира є троє старших братів, двоє із них також воюють. Вдома, на Житомирщині, військового чекають дівчина та мама.
Читайте також:
- ЗСУ отримають далекобійні ракети від Великої Британії, Україна залучила перші інвестиції. 431 день війни. Онлайн;
- Понад 550 випадків керування у стані сп’яніння зафіксували з початку 2023 року патрульні на Закарпатті;
- 62-річного закарпатця оштрафували на 850 грн за хибний виклик швидкої.
