Рік тому, третього квітня 2022 року, звільнили села Стара Радча, Нова Радча, Радча, Грезля та Давидки Народицької громади, що на Житомирщині. Ці села були окуповані з перших днів повномасштабного російського вторгнення. Кореспонденти Суспільного побували в селах Народицької громади та поспілкувалися з місцевими жителями.
Діловод Заліського старостинського округу Ірина Невмержицька говорить, що війна для їх громади розпочалася 24 лютого о 4.30.
"Нас обстріляли з градів та зі ствольної артилерії. Це був страшний ранок. Всі люди тікали, діти плакали", – розповідає Ірина Невмержицька.
Жителька села Радча 63-річна Катерина Васьковська каже, що від вибухів росіян ховалася у сусідському погребі.
"Тут було людей 20-25, не меньше. Я туди більше не полізу, я боюся його", – каже Катерина Васьковська.
Російські військові знаходили жителів села, які ховалися в погребах по слідах.
"Відкриває двері і каже: "Виходь. Зараз гранату кину", – пригадує Катерина Васьковська.
Після того випадку жінка вирішила через ліс йти 30 кілометрів в Народичі до доньки.
"Ми йшли втрьох, а за нами ще чоловік 15-20. Ні, не страшно було, я може б і сама пішла", – каже Катерина Васьковська.
Ірина Невмержицька розповідає, що люди почали залишати села тоді, коли горіли будинки. Найбільше росіян було у селі Грезля.
"І танки розмістили, і по будинках ходили. Вони там дуже великої шкоди наробили людям. Дійсно, що про них говорили, що вони свині. Все з шаф та буфетів повивертали", – каже Ірина Невмержицька.
Жителі села Грезля, родина Дворяківських розповідають, 24 лютого був одним із найстрашніших днів у їхньому житті. О 10 ранку Віктор побачив у вікні понад десять танків.
"Я дивлюся і бачу літера “V”, а телевізор працює і кажуть, що це кадирівці. Я тут сидів, спускаюся в кріслі, бо вискочили з автоматами три чоловіки. Автомати навели в сторону дороги, на нашу хату і на село. Я присів, хоча б не в лоб попали", – розповідає Віктор Дворяківський.
"Вертольоти наді мною летіли. Я вже не знала, що робити. Я вам скажу чесно, я не так боялася, як чоловік. Я не знаю чому, але не боялася. Трохи страшно було", – говорить Галина Дворяківська.
"Там стояла техніка. У мене трактор є, копачка та плуг. Два вертольоти летять, а потім розвертаються. Один завис над хатою. Дружина несла сіно і присіла, руки стулила за голову. Я боявся тому, що я мужчина. І ця зброя і кожного дня через наш двір бігають і ставлять розтяжки", – каже Віктор Дворяківський.
Родина Дворяківських говорить, що вони нікуди не виїжджали через господарство: корову та поросят. Чоловік через хворобу не зміг би їхати. І зараз вже нікуди не поїдуть, бо чекають на Перемогу.
Читайте також
- На війні потрібно жити повноцінним життям – житомирські військові.
- У Житомирі українським військовим передали другу партію безпілотників "Валькірія".
- "Світло у темряві" – дівчата з Житомирщини розкажуть європейцям про українську війну через світлини.
- "Смуга перешкод": вихованці житомирської Школи юних десантників влаштували показові виступи.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
