Володимир Мармус з Чортківщини розповів історію своєї сім’ї, яка півстоліття бореться за Україну. Чоловік – співзасновник Росохацької групи. У 1973 році чоловік, попри заборону комуністичного режиму та репресії, встановив у Чорткові синьо-жовті прапори. Його син Василь Мармус загинув на Харківщині під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Володимир Мармус розповів Суспільному, як 22 січня 1973 року на площі Ринок у Чорткові встановив синьо-жовтий прапор.
"Четвертим Універсалом було проголошено незалежність України і от, від тієї події було 55 років і 54 від соборності України. І ми до тих подій хотіли присвятити цю свою справу. 5 прапорів, ми наперед вибрали місця, бо знали, що треба буде зробити швидко, бо місто переповнене таким елементом ворожим до української державності. Коли я виліз на будинок, щоб вчепити прапор, бляха почала шуміти, гриміти. Кілька людей проходило і звертали увагу на те, що я роблю. А то ще й була десь година 23-тя година".
За словами чоловіка, потім пішли встановлювати синьо-жовтий прапор на будівлю кінотеатру.
"Там був кінотеатр "Мир" – єдиний добротний кінотеатр у місті. Ми визначили, що прапор повішаємо на трубі, що зверху на будівлі. Із задньої сторони кінотеатру була пожежна драбина, на яку мене підсадив один чоловік і я по даху виліз, вчепив прапор і тією ж дорогою повернувся назад. У ще одному будинку був райком партії і перед ним був флагшток і на ньому висів прапор. Наші прапори були невеликі, десь 60 на 50 сантиметрів. Щось треба було таке, щоб швидко можна було скрутити. Підійшли ми до флагштоку і за шнурок потягнули, а він був закріплений. І тоді каже один чоловік: "давай-давай, бо тут хтось може надійти". Там були кущі і він там прапор залишив. Звідти ми пішли до лісгоспу, де також висів великий прапор. Коли ми туди йшли, то закрадалась думка, чи там також не закріплено, але ні. Тоді ми підняли свій прапор".
Володимир Мармус розповів, що до цієї акції готувалися приблизно пів року.
"Готуватися до цієї події до 22 січня 1973 року. Були окремі лозунги на злобу дня: "Ганьба політиці русифікації", "свободу українським патріотам". Це були такі листівки, написані великими плакатними перами на шпалерах. Ми почали з присяги, коли вже казали: "Хлопці, це вже не гра. Це вже серйозна справа. Ми повинні прийняти присягу". Хотілося наслідувати ОУН, ми навіть піднімали руку догори під час присяги: "Перед образом Святої Богородиці, перед лицем своїх товаришів" і так далі. І закінчувалася присяга так: "Якщо зраджу, то нехай на мене впаде Божа кара. Нехай покарає мене рука друга". Таке було закінчення. І от тим, хто прийняв присягу, сказали, що ми готуємося до такої акції".
За цю акцію Володимира Мармуса засудили до шести років таборів суворого режиму і ще п’яти років заслання. Ще семеро учасників Росохацької групи отримали різні терміни покарання, – каже чоловік. На згадку про ті події у Чорткові встановили пам’ятну дошку.
Володимир Мармус майже щодня відвідує могилу сина Василя. Він загинув у вересні 2022 року.
Чоловік розповідає, що син ще до початку повномасштабного вторгнення пішов служити за контрактом. Каже, він продовжив його боротьбу за незалежність України.
"Він в мене був вихований в патріотичному дусі. То було таке моє продовження. Хоч їм заборонялося, але він деколи телефонував і ми говорили. Їх перекинули в Харківську область, Ізюмський район. Там вони наступали і десь під Осколом його чекала смерть. Зразу якось не вірилося, що так воно сталося, але факт є фактом. Я думаю, що він не марно загинув. Шкода сина, бо я надіявся, що він стане продовжувачем мого роду, бо якось так сталося в братів моїх самі дівчата народилися і Мармусів фактично немає. А в нього є одна донечка. А я кажу, що треба, щоб був ще хлопчик. Він казав: "Тату, буде, буде". І так не сталося. Нічого. Нічого сину, хлопці відімстяться за тебе. Я думаю, що це велика історична подія, коли Україна врешті-решт стане повноцінною європейською державою, а та імперія – то зло буде знищене".
Що відомо
Росохацька група — це національно-патріотична, підпільна група молоді із села Росохач Чортківського району, що діяла на початку 1970-их років. Учасники групи переписували й розповсюджували листи невідомого автора, у яких знищення могил вояків Галицької Армії у Львові називалося вандалізмом. Також поширювали антирадянські вірші, розклеювали їх. У ніч на 22 січня 1973 року у Чорткові група провела акцію: встановила чотири синьо-жовті прапори та розвішала прокламації до 55-ї річниці проголошення Четвертого Універсалу Української Центральної Ради у Києві.
Читайте також
- На Тернопільщині попрощалися з загиблим військовим Василем Мармусом