"Асортиментна кімната": погляд на децентралізацію мистецтва з Івано-Франківська

"Асортиментна кімната": погляд на децентралізацію мистецтва з Івано-Франківська

"Асортиментна кімната": погляд на децентралізацію мистецтва з Івано-Франківська
Колаж: Марія Туча / Фото: Кріс Войтків

Як живуть українські мистецькі інституції поза Києвом? Чи відбулася децентралізація мистецтва через війну? Чому треба інтерпретувати роботи митців? Суспільне Культура відвідало галерею "Асортиментна кімната" у Івано-Франківську та програму резиденцій "Хата-Майстерня" і описало досвід інституцій за час повномасштабної війни.

Гугл-карти привели мене на вулицю Січових стрільців, 15. За цією адресою в Івано-Франківську відкриття виставки. Поки не бачу вказівників, питаю у перехожих, як знайти вхід у галерею сучасного мистецтва "Асортиментна кімната". Вахтер у будівлі навпроти знизує плечима, він ніколи навіть не чув цієї назви. Кілька перехожих прямо біля арки, яка веде до галереї, не розуміють, про що саме я питаю. Яка ще кімната та сучасне мистецтво?

Ось нарешті прямо в арці на стіні бачу роздрукований аркуш А4 з назвою виставки "За деревом дерево". Потрапляю у внутрішній двір, ще одна обшарпана стіна, аркуш на ній вже вдвічі більший, довгі металеві сходи ─ і я на місці. На вході привітна дівчина просить мене записатися, щоб потім порахувати, скільки людей було на відкритті. Спойлер: людей було близько 100.

Публіка творча, видно, що майже всі між собою знайомі. Беру собі келих сухого червоного вина (обожнюю відкриття виставок!) та йду на другий поверх. Там прямо в коридорі імпровізований гардероб, між гачками для одягу напис: "Мені здається, ми підняли найважливіше питання – для кого ця виставка". Спробую дізнатися.

"Асортиментна кімната": погляд на децентралізацію мистецтва з Івано-Франківська
Фото: Тетяна Леонова

Після кураторської екскурсії засновниця "Асортиментної кімнати" та "Хати-Майстерні" Альона Каравай розповідає, що цікавість до галереї за останні роки зросла, але це відбулося переважно завдяки дружнім зв'язкам. Питаю, що треба зробити, щоб пересічні мешканці Івано-Франківська також приходили на виставки? "Я не знаю. Мене саму цікавить відповідь на це питання", ─ каже Альона Каравай.

Містичний гість Dorro/Зорро, який, можливо, не має стосунку до теми статті, але передає мистецьку атмосферу Івано-Франківська

"Асортиментна кімната": погляд на децентралізацію мистецтва з Івано-Франківська
Фото: Дмитро Петрина

Сірі стіни, сірі підлоги, куратори у чорному: про дрес-код не домовлялися, так вийшло само собою. На цьому тлі художні роботи виглядають як світляні плями. Серед монохромного простору виділяється кольорова пляма, перформер, який називає себе Dorro/Зорро і ховається в найтемнішій кімнаті та промовляє:

"Моє прізвище Доронін, я Dorro/Зорро, тільки Зорро був на коні, а я на велосипеді. Я рахую, що майбутнє за Україною. Але саме звідси треба все починати: з Івано-Франківська, "Асортиментної кімнати", "Ваґабундо" (Прим.ред.: ще один сучасний мистецький простір в Івано-Франківську). Як мер Перкалаби, я хочу зробити звернення до українського народу, але буду робити його з Івано-Франківської ратуші".

Гуцульська громада Перкалаба утворилась від культового музичного гурту з Івано-Франківська "Фамілія Перкалаба", який вперше виступив у 1998 році на фестивалі "Червона Рута". Василь Доронін допомагав гурту з організацією концертів. За роки існування довкола гурту сформувалось кілька побічних музичних проєктів, а сам гурт перетворився на музично-мистецьку формацію.

Таке враження, що його не запрошували, а він сам завівся в цьому просторі. Я спитала Альону Каравай, чи має Dorro/Зорро стосунок до виставки. Вона каже, що це місцевий важливий персонаж, Василь Мер Перкалаби. Здається саме його строкату шубу наступного дня я бачила на "Промприладі" (Прим.ред.: інноваційний центр на базі старого заводу), можливо, він там її скинув та взяв вихідний від обов’язків мера.

"За деревом ─ дерево"

"Асортиментна кімната": погляд на децентралізацію мистецтва з Івано-Франківська
Фото: Кріс Войтків

Виставка "За деревом дерево", яка проходить в "Асортиментній кімнаті", – це результат роботи художників на резиденції в Карпатах, в якій взяли участь 18 митців з різних міст України. Вони два тижні жили та працювали в "Хаті-Майстерні" в селі Бабин Івано-Франківської області.

У перший день виставки традиційно проводять кураторську екскурсію. Цього разу кураторами стали Дмитро Чепурний та Антон Усанов. Свої роботи представили Катерина Алійник, Лука Басов, Богдан Волинський, Сана Шахмурадова, Тереза Яковина, Ярослава Ковальчук, Пьотр Армяновський, Данила Немировсий, Олександра Погребняк, Марія Русінкевич, Антон Саєнко, Олеся Саєнко, Олександр Лень, Надія Рогожина, Тамара Турлюн, Назар Фурик, Максима Ходак, Наташа Чичасова.

Альона Каравай не бере слово на відкритті виставки, хоча стоїть поряд, говорять тільки митці. Бо вона бачить свою основну роль – тут і в "Хаті-Майстерні" – в тому, щоб створити умови для творчості.

"Асортиментна кімната": погляд на децентралізацію мистецтва з Івано-Франківська
Дмитро Чепурний, Альона Каравай, Антон Усанов на відкритті виставки "За деревом дерево". Фото: Кріс Войтків

Першу резиденцію після повномасштабного вторгнення відкрили вже 1 березня 2022 року. Звучить майже нереально, бо тоді навіть не всі магазини працювали. Але був простір, були художники, які прибували сюди з речами, собаками, пили чай, спілкувалися і вирішили, що треба робити резиденцію.

Альона Каравай пригадує, що тоді митці нескінченно малювали землю. Частина з робіт, до речі, представлена у "Мистецькому арсеналі" на виставці "Серце землі".

"Під час нової резиденції, яка проходила у грудні 2022 – січні 2023, художники постійно малювали дерева. Виставку після резиденції ми так і назвали "За деревом дерево". Для мене важливо послухати, про що вони говорять, і намагатися це інтерпретувати. Бо ті усвідомлення, до яких йде суспільство, художники зчитують раніше за нас. Що означають ці дерева, на відміну від землі, яку малювали на початку повномасштабної війни? У нас були художники, які малювали чорнозем 10 місяців тому, і зараз вони ж малювали дерева. Як нам це інтерпретувати?

Для мене дерева про те, що це надовго, що ми стоїмо одне за одним, хтось падає, а за ним є ще хтось. Як ми співали пісню: "А за деревом ─ дерево". Це про коріння. Ми чіпляємося в нашу землю, і навіть якщо нас зрубати, то наше коріння тут залишиться".

Досвід війни, який поєднав українців

"Асортиментна кімната": погляд на децентралізацію мистецтва з Івано-Франківська
Фото: Кріс Войтків

"Коли робили виставку в червні, Івано-Франківськ був переповнений митцями, тоді ще не всі повернулися до Києва. Люди стояли на сходах, не могли зайти, це була найповніша наша виставка. Дехто казав, що й так війна навколо, а тут ще виставку про війну показують. Для когось тоді це було занадто близько. А на цій виставці, понад пів року потому, мені здається, що люди вже навчилися з цим якось жити. Зараз люди можуть це сприймати як мистецтво. Бо ще у червні люди це сприймали як прямий посил, що ми говоримо про війну", ─ пригадує Альона Каравай.

Те, що зараз переживають через війну українці, ─ втрата домівок, вимушений переїзд, адаптація на новому місті, ─ це все Альона пережила у 2014 році, коли через вторгнення росіян вимушена була виїхати з Донецька. Спочатку вона з донькою була в Берліні. А коли дитині наближався час до 6 років, повернулася в Україну, бо хотіла, щоб її донька ходила в школу саме тут. Івано-Франківськ обрала майже випадково, тут виникло відчуття дому, якого не було у Києві. Каже, якби більше їздила в Тернопіль чи Полтаву, то, мабуть, осіла би там.

Для когось війна почалася 24 лютого 2022 року, а для Каравай у 2014:

"Нам треба пережити це самим, щоб зрозуміти, що це таке. Мені здається, це досвід, який нас дуже сильно зшив. До того мій досвід був дуже маргінальними. У якийсь момент, коли ми переїхали до Івано-Франківська, ми не говорили, що ця організація заснована переселенцями. Ми про це замовчували. Просто казала, що я франківчанка з 15-16 року, а решту відкривала тільки тим, для кого це важливо. Івано-Франківськ консервативний, релігійний, мав дуже велику дистанцію до переселенців, хоча й приймав їх. А ось у 2022 році нас цей досвід поєднав, синхронізував. На жаль, я б не хотіла цього".

Чи відбулася децентралізація мистецтва через війну?

"Асортиментна кімната": погляд на децентралізацію мистецтва з Івано-Франківська
Фото: Кріс Войтків

У всіх великих містах, крім Львова, з початком війни було дуже гаряче та небезпечно, тому на захід України в тил переїхало багато людей, в тому числі митців. На територіях бойових дій та можливих бойових дій, до яких входить і столиця України, культура стала на паузу або переїхала в більш безпечні міста. Чи можна сказати, що відбулася децентралізація мистецтва?

Альона Каравай розповідає: "Спочатку повномасштабної війни ми могли сказати, що відбулася децентралізація. А в кінці минулого року майже всі художники, за виключенням двох людей, які приїхали, поїхали з міста. Ми привозимо в мистецьку резиденцію на деякий час зовнішні ідеї, але ми не можемо утримати їх тут. Івано-Франківську нема чого запропонувати людям на довгий період. Це треба бути дуже впертою, як я: "я приїхала і я буду тут це робити". Більшість художників, які приїжджали, нам сказали, що як місто-курорт тут клас, але більше, ніж пів року, ─ ні.

"Асортиментна кімната": погляд на децентралізацію мистецтва з Івано-Франківська
"Хата-Майстерня” в селі Бабин. Фото: Асортиментна кімната / Facebook

Львів став не таким численним, Івано-Франківськ став пустішим, Київ став пустішим. Відтік людей за кордон колосальний, і ми це будемо відчувати. Я розумію кожну людину, яка це зробила. Рішення про безпеку приймається персонально і воно має право на життя. Але те, що ми будемо існувати десь як років 10 чи 20 тому, ─ це факт. Ми будемо починати, як аборигени. Ми також займалися евакуацією мистецьких робіт та бачили, скільки їх вивезли за кордон.

Нас буде ставати менше. Якісь люди повертаються, але це одиничні випадки. Навантаження на людей, які лишаються тут, ─ величезне, і воно стає все більшим, тому що нас стає все менше.

Децентралізація відбулася на 4-6 місяців. Ми зараз там, де ми є".

Ми не можемо закінчити на цьому, тому ще розкажемо про виставку “Робоча кімната”, яка минулого літа поїхала з Івано-Франківська за кордон, була в Словенії, Німеччині, Австрії та повернулася в Україну. Організаторам важливо було завершити тур якомога східніше, в Харкові не вийшло, тому закінчили в Дніпрі.

Це історія про те, що мистецькі роботи їдуть за кордон та повертаються в Україну. До того ж не тільки на відносно безпечний захід України (хіба є у нашій країні зараз безпечні місця?), а й на схід, де війна зовсім поруч. Ця історія про те, що рік тому художники малювали голу землю, випалену землю, землю, в яку розкладаються тіла.

Зараз вони малюють дерева. А дерева мають міцні коріння. Ми чіпляємося в нашу землю і навіть якщо нас зрубати, то наше коріння тут залишиться. Митці просто зчитують настрої в суспільстві раніше, ніж ми це самі усвідомлюємо. Тому саме від нас залежить, яким буде кінець у цієї історії. А художники увіковічать нашу пам'ять та наш досвід у витворах мистецтва.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!

На початок