"Мрію повернутися. Сподіваюся, що мої картини цілі". Історія художника з Лисичанська, який виїхав на Дніпропетровщину

"Мрію повернутися. Сподіваюся, що мої картини цілі". Історія художника з Лисичанська, який виїхав на Дніпропетровщину

Ексклюзивно
"Мрію повернутися. Сподіваюся, що мої картини цілі". Історія художника з Лисичанська, який виїхав на Дніпропетровщину
Фото: Синельниківська міська рада

Художник-аматор з Лисичанська Анатолій Мещеряков, який через війну був змушений переїхати до Синельникового на Дніпропетровщині, продовжує малювати картини. Одну з них він уже подарував містові, яке дало йому прихисток. Більш ніж 20 років чоловік пропрацював у шахті на Луганщині, а після виходу на пенсію відкрив у собі здібності й бажання творити. Усі його картини, написані в останні роки, залишилися в окупованому місті.

Про свій виїзд з рідного Лисичанська, творчість, адаптацію до нових умов та надії на майбутнє митець розповів Суспільному Дніпро.

Взявся за пензлик після 23 років у забої

64-річний Анатолій Мещеряков – корінний житель Лисичанська. Уродженцями міста були його батьки, діди й прадіди. 23 роки він пропрацював у вугільній шахті, під землею. Був і слюсарем, гірничим майстром, помічником начальника дільниці.

Малювати, розказує чоловік, йому хотілося завжди. Але час і можливість творити з’явилися тільки після того, як вийшов на пенсію. Тоді й взяв до рук пензлик і фарби, куплені для онучки.

"Мрію повернутися, сподіваюся, що мої картини цілі". Історія художника з Лисичанська, який виїхав на Дніпропетровщину
Анатолій Мещеряков з онучкою. Фото з фейсбук-сторінки Анатолія Мещерякова

«Так склалася моя доля: я один у батьків. Батько рано помер, поїхати вчитися, кинути матір я не міг. Закінчив Рубіжанський індустріально-педагогічний технікум, пішов працювати в шахту. Одружився, пішли діти, треба було годувати родину. Ніколи було малювати. Але мрія була – стати художником-реставратором. Вийшов на пенсію в 51 рік. Тоді й взявся за малювання. Думаю: дай спробую. Спочатку картини були такі, кривенькі. А потім – з’явилися навички. Я – самоучка, до всього доходжу своїм розумом», – говорить художник.

Перші виставки

За кілька років Анатолій Мещеряков створив десятки картин. В основному – пейзажі. Учився – сам, за майстер-класами досвідчених митців, за уроками, знайденими в Інтернеті.

"Мрію повернутися, сподіваюся, що мої картини цілі". Історія художника з Лисичанська, який виїхав на Дніпропетровщину
Робота Анатолія Мещерякова. Фото з фейсбук-сторінки Анатолія Мещерякова

Писав в основному гуашшю й акрилом на картоні й полотні. Частину картин художник роздаровував, деякі – продав.

У нього вже були й персональні виставки, і плани на нові експозиції вдома, на Луганщині, говорить художник.

"Мрію повернутися, сподіваюся, що мої картини цілі". Історія художника з Лисичанська, який виїхав на Дніпропетровщину
Робота Анатолія Мещерякова. Фото з фейсбук-сторінки Анатолія Мещерякова

«У Лисичанському музеї була в мене виставка. Робив виставку в Рубіжному, у своєму рідному технікумі, потім – у школах. Планували зробити також невеликий «круїз» Луганщиною, школами. Сєвєродонецьк, Рубіжне, Кремінна... Хотілося, щоб люди знали, що у світі є щось красиве. Я люблю пейзажі, пробую перенести красу, яку бачу, на полотно», – каже аматор.

Виїхали в спортивних штанях, картини лишилися вдома

Але усі творчі плани Анатолія Мещерякова зруйнувала повномасштабна війна 2022 року. У Лисичанську більш як місяць вони з дружиною прожили під обстрілами. Потім вирішили виїздити. У квітні вони осіли на Дніпропетровщині, в Синельниковому, куди їх покликала давня знайома.

«У Синельниковому живе моя давня подруга Тетяна Куценко – разом вчилися в технікумі. Багато років ми дружили. Коли почалася війна, Тетяна зателефонувала. А воно якраз бахкало. Вона каже: «Та що ж ви, виїздіть, життя дорожче». Виїхали в спортивних штанях і куртках. Спершу ми жили в родині Тетяни, нас прийняли, як рідних. А зараз уже винаймаємо житло», – розповів переселенець.

"Мрію повернутися, сподіваюся, що мої картини цілі". Історія художника з Лисичанська, який виїхав на Дніпропетровщину
Робота Анатолія Мещерякова. Фото з фейсбук-сторінки Анатолія Мещерякова

Усі картини, написані впродовж останніх років Анатолієм, залишилися вдома, в окупованому Лисичанську. З собою він і дружина змогли взяти лише сумку ліків. У Синельниковому, аби не впасти у відчай, чоловік знову взявся малювати.

«Дуже важко було прощатися зі своїм домом, де все своїми руками робилося. Їхали зі сльозами на очах. Дуже важко навіть згадувати… Малювати я не полишаю. Дружина, спасибі їй, примусила. Каже: «Сідай працюй. Коли ти пишеш, ти відволікаєшся». Купили пензлики, фарби. Написав вже близько пів сотні робіт. Влітку ми з дружиною ходили в парк, натягували мотузку і розвішували роботи. Така собі імпровізована виставка. Дітей багато приходило – зацікавлені, очі аж горять… Питають: «Як так навчитися малювати?». Відповідаю: «Багато трудитися треба», – каже він.

Картина-дар і мрії

Одну з картин, написану вже в Синельниковому, чоловік передав у дар місту. На ній зображена місцева пам’ятка – будівля залізничного вокзалу.

«Думав: що б таке гарне написати, історичне? Мені сподобався їхній залізничний вокзал. Писав близько півтора місяця. Там багато креслень. Хотілося відтворити точно, без викривлень. Я люблю точність, деталізацію. Вирішив подарувати цю роботу місту. Мрію повернутися додому й сподіваюся, що мої картини цілі», – говорить Анатолій Мещеряков.

"Мрію повернутися, сподіваюся, що мої картини цілі". Історія художника з Лисичанська, який виїхав на Дніпропетровщину
Картина, подарована Синельниковому. Фото: Синельниківська міська рада

Наразі чоловік мріє повернутися в рідне деокуповане місто. Якщо залишені там роботи вціліють, говорить він, планує потім організувати велику виставку в Синельниковому.

Що відомо

З початку повномасштабної війни в Україні до міста Синельникового на Дніпропетровщині прибуло близько 2 тисяч вимушених переселенців.

Читайте також

"Ми відродилися". Як працює лікарня з Сєвєродонецька в Дніпрі

Гуманітарна допомога для багатодітних, прийом у лікаря та майстер-класи: можливості для переселенців у Дніпрі та області

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

На початок