Як "петриківка" вижила у радянщину: інтерв'ю з майстринею Галиною Назаренко

Як "петриківка" вижила у радянщину: інтерв'ю з майстринею Галиною Назаренко

Як "петриківка" вижила у радянщину: інтерв'ю з майстринею Галиною Назаренко
. Фото: Суспільне Дніпро

Петриківський розпис або "петриківка" – один із впізнаваних і відомих у світі символів України. У 2013 році був внесений до реєстру ЮНЕСКО як надбання світової нематеріальної культурної спадщини людства.

Про те, якою є самобутня, не зрадянщена "петриківка", як нині артринок сприймає народне мистецтво та якої підтримки воно потребує — в інтерв'ю Суспільному розповіла художниця Галина Назаренко.

  • Як змінюється петриківський розпис?

Коней у Петриківці малювали завжди. Тоді які фарби були — анілінові, а зараз — будь-який вибір на гаманець і на бажання, що по кольору, що по використанню: чи це олійні, чи акрил, чи гуаш.

Як петриківка вижила у радянщину: інтерв'ю з майстринею Галиною Назаренко
Як петриківка вижила у радянщину: інтерв'ю з майстринею Галиною Назаренко. Фото: Суспільне Дніпро

Все змінюється, не стоїть на місці, не може петриківка зупинитися на тому, коли малювали яєчним жовтком і фарбами з соку, коли зараз все є. Незмінним залишилося лиш те, що малюємо пензликом котячим —  цьому заміни не знайшли.

  • Як сприймають петриківський розпис за кордоном? Як сувенірку чи як високе мистецтво?

Петриківку знають. Але на жаль, як сувеніри. Вона не дооцінена і ми зараз хочемо  довести, що це високе  мистецтво, я вірю, що це можливо. Сувенірка повинна буть, ми її ніде не дінемо, це і поширення інформації про петриківку і робочі місця, і збереження традицій,  і праця художника. Але розпис має  розвиватися і як високе мистецтво.

  • Можемо говорити про ціну на таке мистецтво?

Це залежить від художника. Молоді, ті що працюють у петриківці — намалювали пару картин і вже хочуть заробить. Але тут важливе  ім'я художниці чи художника, майстерність і попит. За свої роботи можу сказати — від ста до півтори тисячі доларів. Дорожче продати не вдавалося. На хліб петриківкою не заробляю. На хліб важко цим мистецтвом заробити, на жаль.

Мені чоловік дає кошти і є змога купити полотно італійське, фарби, пензлики, вони теж дуже дорогі. Я думаю, що настане час і будуть державні програми, спрямовані на підтримку петриківського розпису.

До речі, перед повномасштабним російським вторгненням розпочали будувати сучасний музей петриківського розпису. Це супер! В Петриківці неоднозначно це сприйняли, бо на тому місці прибрали дитячий майданчик. На ньому були скульптури жахливі, як на мене, то я так рада що їх прибрали.

Якщо грамотно зробити підхід — це може стати культурним осередком для села і це треба розуміти. До речі, під час війни багато переселенців тут у нас. Петриківка, як я кажу, зажужжала, ожила, і якраз треба осередки такі робити, бо може з такого малого піде й те велике мистецтво, тим паче, що в наш час онлайн все. Онлайн виставки можна на весь світ робить. Але знову ж таки потрібен сучасний підхід. Я надіюся, що воно так і буде.

  • Навіщо нам зараз Петриківський розпис? Яким він має бути в Україні і в світі?

По-перше, він відображає справжню українську душу. Які ми яскраві, веселі, в кожній картині немає негативу, тільки позитив: на щастя, на кохання, про діточок, про врожай. Навіть якщо беремо старі мальовки художників, чорних кольорів тоді не було.

  • Розкажіть про те, як намагалися цю самобутність знівелювати у радянські часи. Як зросійщували петриківку?

Чорне тло. Чорне тло не притаманне петриківському розпису. Петриківка — це білі стіни хати, як тло для розпису, і скрині — темно-зелені, охристі, вишневі. А чорне взялося від хохломи. І моя гіпотеза — це якраз той шанс, що нас не знищили, що ми трошки зросійщилися тим чорним тлом і вижили.  Але зараз він так уївся, і як цього не розуміють, що не повинно бути чорного, його можна замінити  темно-зеленим, темно-синім, темно-вишневим і воно буде благородним.

  • Яка мета була, коли хотіли зросійщити петриківку?

Тоді тільки вижити хотіли. Бо в кожному регіоні були розписи — їх майже всюди знищили. Але не вдалося наш розпис знищити. На кожному етапі був хтось талановитий, хто допомагав розвиватися далі. В експериментальному цеху для художників була заборона — чорне тло це Росія, не притаменне петриківці і ми на ньому не малювали. А на фабриці "Дружба" в радянський час на чорному малювали. Ті вироби тоді експортували у 25 країн світу і це ще валюту приносило.

  • Чи йде зараз передача традицій петриківки? Цікавляться нові майстри?

Тут двояке відношення. Ті, що за межами Петриківки їх одразу видно, це винятки, коли людина з Петриківкою не пов'язана й одразу буде супер. Вони трішки помалювали і вже вважають, що вони художники, те, що вони так себе цінять, може то й добре, може і ми так себе почнемо цінити, але ж майстерність? Я от наприклад, до сих пір щось вчуся, щось думаю, художник повинен все життя бути у пошуку.

  • Після початку повномасштабної війни виникали такі проєкти?

Я практично не малюю після 24 лютого минулого року, але у мене були доробки, знаєте, як розфарбовки. Я просто їх роздруковувала, роздавала людям і казала: малюйте, малюйте, малюйте. Там була основна тема це ангелики, моя любима. Мені й самій сумно, що я не малюю, але сподіваюся, коли закінчиться війна ми якийся крутезний проєкт зробимо.

Як петриківка вижила у радянщину: інтерв'ю з майстринею Галиною Назаренко
Як петриківка вижила у радянщину: інтерв'ю з майстринею Галиною Назаренко. Фото: Суспільне Дніпро

На той рік не знаю, як воно буде, але вже один японський університет хоче лекцію провести, вже списувалися зі мною. Ставили мені питання: яка різниця між хохломою і петриківським розписом. Є гіпотеза, що хохлома пішла від петриківки, якщо беремо історично, то Україна таке коріння має, що тій хохломі й не снилося. Навіть розпис беремо, це те, що досліджувалося, у трипільській культурі вже був розпис.

Взяти найвідоміших українських мистецьких кураторів — вони не візьмуться за петриківку, бо на цьому не заробиш. Вона не вписується в сучасний артринок, а ми це робимо потихеньку.

Мрія така є — у ці часи всі заговорили про петриківку, може це і є наш шанс для відродження української культури. Раніше її затирали, робили з нас манкуртів, щоб ми не знали нічого, але не зважаючи ні на що, десь на підсвідомості по частинках все одно збереглася наша українська культура і тепер ми будемо показувати її на весь світ гучніше.

Читайте також

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

На початок