Католицька церква є другою християнською конфесією в Україні за кількість вірян та допомагає громадам під час війни. Про стан парафій на окупованих територіях, католицьку церкву в Росії, ставлення до висловлювань Папи Римського щодо української війни та об'єднання церков в Одесі — в інтерв’ю з єпископом Одесько-Сімферопольської дієцезії Станіславом Широкорадюком.
Як католицька церква в Одесі допомагає тим, хто постраждав від війни?
Насамперед робимо те, що повинна церква — молитися за людей, молитися з людьми. І Це дуже важливо. Друге — вона проповідує правду на цілий світ, що діється на нашій землі, що діється з нашим народом. Третє — це гуманітарна допомога. Ми ділимось, робимо все можливе. Навіть на окупованих територіях підтримуємо, як можемо людей. Але головне — це об’єднання людей та молитва за них. Так само молимось за воїнів, зокрема, й за тих, хто віддав своє життя. Такі молитви проводяться у нас щовечора.
Що відбувається на окупованих територіях з католицькою церквою?
Священники залишились. Наприклад, на Херсонщині зостались троє: два у місті, третій в Олешках. Вони зостались зі своїми вірянами. Херсон, Слава Богу, звільнений. Маємо тепер там багато гуманітарних питань. Але інші — Олешки, Таврійськ, Скадовськ залишаються під окупацією. І наші священники перебувають зі своїми вірними. Звичайно, складно. Їх переслідують, контролюють, але поки не заважають відправляти служби. І ми повинні продовжувати молитись з нашими вірними.
Ваша юрисдикція розповсюджується й на Крим. Що там відбувається з католицькою церквою?
Там перебуває мій помічник — єпископ, який зі мною постійно на контакті. З ним там 11 священників. На півострові 16 наших парафій. Вони роблять все, щоб церква пережила окупацію й надалі виконувала свою місію. Там теж люди об’єднуються та моляться. Церква має зробити все, щоб залишитись навіть на окупованих територіях. Це дуже важливо.
Ми робимо все, щоб наші священники поводилися якомога тихіше, якомога простіше. За одне слово тебе можуть не просто виселити з Криму, а відправити до в’язниці. Тому вони мають бути обережні й виконувати лише свої духовні завдання.
З 2014 року скільки священників вашої церкви піддались гонінням чи репресіям?
Дуже активним священникам запропонували виїхати. Раніше їх було понад 20, зараз, нагадаю, лише 11. Не кожен священник може витримати й жити під окупацією. Їм запропонували краще виїхати, ніж потрапити до в’язниці. Гонінь прямо таких не було. Але звісно тих, хто залишився, прослуховують, запрошують на розмови, їм ставлять камери при вході до храму. Все контролюється: хто входить, з ким розмовляєш. Ми ж робимо все, щоб церква протрималась.
Яка наразі взаємодія різних церков в Одесі?
Найперше — спільна молитва. Ми маємо спільні зібрання. До речі, гарна співпраця з державою: запитують у нас поради як краще діяти в сьогоднішніх реаліях.
Звичайно, гуманітарна допомога. Кожна церква робить все можливе. Допомога бідним верствам. Навіть поділили райони у місті, хто й де допомагає. Військовим і військовому госпіталю допомагаємо. Дуже гарні відносини з Православною церквою України, Українською греко-католицькою церквою, протестантами. Ми об’єднані. Навіть краще почала працювати з іншими конфесіями Українська православна церква, яка дуже не любить, коли до її назви додають московського патріархату. Вони зараз більш державні, ніж були раніше. Це можна чути по їхній риториці, проповідях. І сама поведінка церкви змінилась. Ми молимось, щоб церкви об’єднались.
Папа Римський Франциск за цей рік неодноразово висловлювався щодо російсько-української війни. Деякі з цих висловлювань українське суспільство зустріло критично. Чому так відбувається?
Кожен тиждень він говорить про Україну. Кожної середи на аудієнції просить молитву за Україну, її підтримку. Кожної неділі на площі молиться зі всіх і особливо за Україну. "Стражденний народ", "мученик-народ": дуже часто Папа це говорить про нас. Але чомусь цього не чують. Так, від нього лунали десь три заяви, які не сподобались нашому суспільству: про Достоєвського, про жінку, яка там загинула (донька одного з ідеологів російського режиму Олександра Дугіна — Дарина — ред.). Але Папа має право помилятись. Він має помічників, які подають йому ту чи іншу тему. Тому дивуватись, що Папа щось не те сказав, не варто. Я б порахував скільки доброго він зробив для України. Це не лише молитви та заклики. Скільки разів він телефонував до патріарха і просив: "Будь пастором народу, а не капеланом держави". Папа потім сказав, що нема з ким говорити. Російський народ, на жаль, не має свого пастиря. Тільки служителів держави. Вважаю, що Папа має величезний авторитет для нашого народу. Попри всі критичні моменти.
Але як ви самі реагували на висловлювання понтифіка, які зустріли критику?
Мені вони теж не подобались. Навіть якщо Папа сказав, що росіяни добрі, це не означає, що я буду в це вірити. Це нормально. Щось нам може не подобатись, але треба це сприйняти як є.
Як католицька церква в Росії реагує на війну?
Це найбільш мовчазна церква. Вона не хоче ризикувати своїм становищем. Якщо вони скажуть, що насправді думають, то завтра католицької церкви в Росії не буде. Тому вони розуміють і моляться за нас, але живуть у тоталітарній державі, де не можуть висловити свою думку.
В одному з інтерв'ю у березні, у перший місяць повномасштабного вторгнення, ви сказали, що вірите у те, що російський народ прокинеться. Минуло 10 місяців. Ви досі вірите у це?
Трохи похитнулася моя віра (сміється — ред.). Я надіявся, що вони прокинуться швидше. Але віра не згасла — я все-таки надіюсь, що здоровий розум все ж промовить. Дивитись, як гинуть люди та міста, і не задуматись над тим на кого падає ця кров пролита. Християни знають науку церкви, що невинна пролита кров взиває до помсти з неба. Кров Авеля, Бог сказав: "Де твій брат, Авель?" А Каїн відповів, що не знає. Але кров волала до Господа.
Як Пилат судив Ісуса Христа і казав: "Не хочу бути винний у крові цього невинного". А юрба народу кричала: "Кров його на нас і на дітях наших". Накричали на себе. Те саме роблять росіяни, коли підтримують агресію. Вони сьогодні промовляють те саме: "Кров на нас і на дітях наших". Думаю, що росіяни задумаються над тим, хто ж буде відповідати за пролиту кров, за загиблих і скалічених дітей, за всіх людей, які постраждали. Але це пробудження йде дуже повільно. Але воно буде. Я не втрачаю надії.
Як ця війна закінчиться?
Перемогою України. По-іншому бути не може. Чому? Йде боротьба добра і зла, темряви і світла. Світло завжди перемагає. Як сказав Вселенський патріарх Варфоломій — це диявольська війна. Мати таку ненависть до людей, без причини, без ґрунту, стільки крові пролити. Це щось нелюдське. Люди повинні відповідати за свої вчинки. Бог на нашому боці і він справедливий суддя.
Як Одеса змінилась за цей рік?
Згадую, як це було 24 лютого. Коли були бомбардування, паніка, багато людей виїжджали. Мені теж говорили, що треба виїхати. Але тоді побачив, як наші двірники спокійно продовжують робити свою роботу — ніби немає вибухів, немає пожежних на вулицях. Я зрозумів, що просто кожен з нас має виконувати свою роботу. Йду в церкву, організовую людей до молитви, молимось за наших військових, за перемогу. Ввечері молимось за полеглих. І це об’єднує нас, і це моє завдання. Об’єднати людей на час війни у молитві. Одеса сьогодні виконує цю місію. Місто навчилось жити далі, так ніби нічого й не трапилось. Одеса показує приклад, що життя триває. І це приємно.
Масовані ракетні обстріли вплинули якось на діяльність церкви?
Ні. Є світло чи немає, служба Божа відправляється. Маємо свічки, ліхтарики. Молитись ми не припиняємо. Ці обстріли не зламають Україну. Церкву й поготів.
Люди частіше стали звертатись до Бога?
Звичайно. Кожну неділю маємо шість богослужінь. Щодня маємо чотири богослужіння. Особливо людей об’єднують молитви за військових, за тих, хто страждає від війни, хто живе у руїнах. Ми — християни, повинні проявляти свою солідарність молитвою. Найголовніше, що увечері ми маємо службу за полеглих. Нас це об’єднує.
Щоб ви сказали людям у день Різдва?
Хочу, щоб це Різдво все ж принесло радість людям, незважаючи на всі проблеми. Ми маємо право захищатись, ми маємо право боронити свою незалежність, робити те, що нас змушує ця війна. Але ми маємо обов’язок залишатись християнами. А Різдво Христове повинне принести радість християнину. Тому нехай ця радість і надія дасть нам нові сили і нову надію.
Читайте також
- Церква — останній форпост Путіна в Україні. Інтерв'ю з предстоятелем ПЦУ митрополитом Епіфанієм
- "Ти українець і за це тебе будуть бити". Одеський капелан про полон у Росії
- УГКЦ та ПЦУ спільно обговорять реформу церковного календаря
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
