Знає всі гами, готується до міжнародного конкурсу, репетирує в темряві коли відключають світло. Семирічна Аріна Григорян так само як свого часу її батько проживає війну в рідній країні та знаходить порятунок в улюбленій справі — грі на піаніно. До юної музикантки навіть звертались з книги рекордів Гіннеса, через її бездоганний слух.
За два роки в музичній школі вивчила вже усі тридцять гам. Гру на клавішних інструментах побачила в кіно і вирішила також спробувати — розповідає Аріна Григорян. Попри війну в Україні дівчинка з батьками залишається в рідному місті і продовжує навчання улюбленій справі.
"Я вже такі твори граю, там є така частина, що вона мене заспокоює. Я просто відкриваю кришку і починаю грати, і мене це дуже заспокоює", - каже Аріна.
За два роки навчання грі на піаніно Аріна вже отримала Гран Прі на всеукраїнському музичному конкурсі, та стала лауреатом і отримала друге місце на музичному конкурсі у Дніпрі. Каже, стала другою лише через те, що це був перший такий досвід і вона перехвилювалась. Зараз же готується до міжнародного конкурсу.
"Я буду виконувати Ігоря Шамо — це український композитор, “Скерце”. І мені всі українські пісні, українські танці, українська мелодія — все подобається".
Напередодні повномасштабної війни до дівчинки звертались з Книги рекордів України та книги рекордів Гіннеса, через її бездоганний слух. Аріна безпомилково називає усі ноти.
"Ні ми, ні з книги рекордів Гіннеса не можуть приїхати до нас, щоб це зафіксувати. Але нічого, це не так важливо, важливо щоб скоріше була перемога", - каже Мурен Григорян.
Коли почалось повномасштабне вторгнення допомагала підтримка рідних — розповідає Аріна.
"Татусь мене обіймав, ми грали з ним в ігри. Цілий день були обстріли та ось нам світло вимикали, бувало, що воду вимикали, мені було страшно, але мої родичі мене заспокоювали", - каже дівчинка.
Тато Аріни у свої сім років також пережив війну у Вірменії. Тоді разом із батьками та братами вони мешкали в одному з міст Нагірного Карабаху. Чоловік каже ніколи б не подумав, що його дочці також доведеться через це проходити.
"Ми десь біля року жили взагалі в підвалі. По нас гатили так, що неможливо було навіть виходити на вулицю. Не було ні їжі, ні пиття, нічого ми були просто в блокаді. Війна, як у мене так само і в наших дітей відбирає найголовніше — це дитинство. Це мрії, це ті часи, які залишаються на все життя", - каже Сурен Григорян.
"Мені не вистачає всього, що вже Росія забрала. Мені не вистачає тих людей, які постраждали від Росії, мені цього не вистачає. Хоча я їх навіть не знаю, але все ж таки хочеться, щоб вони були з нами і вони будуть з нами, тому що вони в нашому серці", - додає Аріна.
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
