Перейти до основного змісту
П’ять важливих війн, що програла Росія — розповідають історики

П’ять важливих війн, що програла Росія — розповідають історики

Моджахеди під час Афганської війни
Афганські повстанці у прикордонному таборі біля міста Вана в Афганістані, 1 квітня 1984 р. Фото: Крістофер Ганнесс/АР

Росія визнає 197 своїх воєн та збройних конфліктів. У 33 з них вважає себе програлою. Українське радіо разом з істориками Ростиславом Пилявцем, Олександром Алфьоровим та Андрієм Мартиновим проаналізувало п’ять найвідоміших війн, у яких Росія зазнала поразки. Як починалися ці конфлікти та чим завершилися — розповідає Суспільне.

Лівонська війна

"Це була наймасштабніша у XVI столітті війна за контроль над Лівонією — територією нинішніх Латвії та Естонії, і вихід Московського царства до портів Балтійського моря. Розпочалася вона з окупації частини лівонських земель московитами. Але згодом переросла у конфлікт за участі кількох східноєвропейських та скандинавських держав", — говорить кандидат історичних наук Олександр Алфьоров.

Для чого Івану Грозному була потрібна Лівонія

"Початок Лівонської війни — це величезний міф, пов’язаний з російською історією. Адже ця війна озвучується як війна для виходу Московського царства до морських портів, щоб налагодити морську торгівлю. Але це історична профанація", — каже Олександр Алфьоров.

"Ця війна точилася суто для того, щоб позбутися величезної економічної накрутки за товари, які йшли морем, аби московські аристократи отримували свої засоби розкоші".

Попри те, що спочатку московське військо таки домоглося певних успіхів, наступні 25 років, що тривала війна, ситуація декілька разів змінювалася. Особливо після того, як Лівонський ОрденКатолицьке об'єднання німецьких лицарів на території Східної Балтики, усвідомлюючи, що не зможе протистояти більш сильному противнику, звернувся за підтримкою.

За словами Алфьорова, низка країн оголосила вхід у цю війну для захисту Лівонії. Раніше перекроювати карту цієї частини Європи було нелегітимно і безпідставно, тому що над Лівонією патронувала Священна Римська імперія германських націй і Папа Римський. Але з війною розпочався розподіл Лівонії.

"Війна затягнулася на довгі роки. Ресурсів у Лівонії битися вже не було, а після капітуляції Москви Лівонія була розчленована між сусідами. Таким чином війна почалася за Лівонію, а закінчилася за лівонський спадок".

Зрештою, задум Івана Грозного, який хотів приєднати землі Лівонії, завершився для нього поразкою. "Основними наслідками поразки Московського царства стала втрата величезних фінансів та ресурсів, які задіяв Іван Грозний. Під час цієї війни він потрапляє в залежність від сусідів, зокрема Кримського ханства, яке починає відтягувати ресурси. Для Московського царства це була виснажлива кампанія, яке не давала можливості Івану Грозному розгортати інші фронти, наприклад, на території Великого князівства Литовського. Московське князівство захопило низку міст, які вони мали повертати. І це було ганебне явище", — розповідає Олександр Алфьоров.

Гравюра часів Лівонської війни
Назва гравюри: "Звірства московитів у Лівонії", 1561 рік

За чверть століття після розв’язання Лівонської війни позиції Московського царства серед західних і північних країн послабилися, каже історик: "Коли європейці побачили московську армію в дії, їм стало зрозуміло, чим вона є насправді. Тоді починається друк гравюр із зображенням того, яку війну веде Москва".

"Одна з цих гравюр широковідома: на ній зображені прив’язані до дерева оголені зґвалтовані жінки, в яких стріляють з луків московські війська, а під цими жінками лежать померлі немовлята. Це було відкриттям для Європи".

Перша чеченська війна

Чеченський національно-визвольний рух бере початок з 1990 року, розповідає доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАН України Андрій Мартинов:

"Разом з Джохаром ДудаєвимПерший президент Чеченської республіки Ічкерія, вбитий російськими військами 21 квітня 1996 року чеченський рух отримує і формального, і неформального лідера. Фактично до кінця 1991 року в Чечні відбулася радикальна зміна влади".

"У той час в оточенні президента РФ Бориса Єльцина було чимало так званих "демократів", зокрема, Галина Старовойтова вважала, що події в Чечні варто розглядати з точки зору загальної антикомуністичної демократичної революції, не беручи до уваги кланового устрою чеченського суспільства. Старовойтова переконала Єльцина, що варто вести переговори з Чечнею з точки зору укладення нового федеративного договору. Нагадаю, Єльцин переміг на виборах в червні 1991 року з ідеєю, аби суб'єкти федерації брали якомога більше влади. Це залишилося лише словами", — каже Мартинов.

Чеченське питання

За словами історика, до 1992-1993 років в Кремлі були ще сподівання долучити Чечню до оновленої "демократичної" Російської Федерації. Але 3 жовтня 1993 року Єльцин перемагає у протистоянні з прокомуністичними силами на З'їзді народних депутатів Російської Федерації та бере курс на централізацію влади. Ухвалюється нова Конституція РФ, і знову актуалізується чеченське питання — суб'єкт федерації з незрозумілим статусом, який вважає себе незалежною державою Ічкерія, а Кремль його таким не визнає.

Активним воєнним діям передувала політична боротьба за владу і спроби розпалити внутрішній конфлікт, щоб спровокувати громадянську війну всередині чеченського суспільства, говорить Андрій Мартинов.

"Спочатку Єльцин підійшов до цього обережно і пробував воювати з чеченцями руками самих чеченців. Російська військова розвідка в обхід законодавства вербує танкістів, артилеристів та військових фахівців, щоб вони підтримали опозицію до Дудаєва. Відбулися розбірки між чеченськими кланами і опозиція перемогла. І це закінчилося фіаско".

Перша Чеченська війна не називалася війною, а тільки "заходами з відновлення конституційної законності та правопорядку на території Чеченської Республіки". Указ із такою назвою Борис Єльцин підписав 30 листопада 1994 року — за день до вторгнення на територію республіки, розповідає Андрій Мартинов.

"Єльцин намагався представити це як внутрішньополітичну російську справу. Дуже популярною тоді в російській пропаганді була теза про те, що в Сполучених Штатах була Громадянська війна 1861-1865 років, тож Росія теж має право відстоювати свою територіальну цілісність. Тим паче, до Чечні з 1994 року та на початку 1995 року почали прибувати добровольці з мусульманських країн. Російська пропаганда вже тоді почала виставляти це як боротьбу зі світовим тероризмом", — говорить Мартинов.

Реакція США

У тодішній адміністрації президента США Білла Клінтона перемогла точка зору, що будь-якою ціною треба продовжувати підтримувати Єльцина, оскільки альтернатива йому може бути гіршою, пояснює Андрій Мартинов.

Битва за Грозний

"Чеченці перемогли російську армію в Першій чеченській війні в силу того, що на території Чечні було чимало складів зброї. 1991 року вона перейшла під контроль чеченців. Вони були озброєні так само, як і російська армія, яка 1 січня 1995 року, спробувала взяти Грозний", — каже Мартинов.

Битва за Грозний тривала майже три місяці. Чеченські захисники відстоювали кожен будинок і вулицю. Росіянам так і не вдалося встановити контроль над територією попри масовані бомбардування та придушити повстанський рух у горах. Федеральні війська були вимушені покинути територію республіки, а у Кремлі почали шукати вихід із конфлікту, говорить Андрій Мартинов.

"З наближенням президентських виборів влітку 1996 року Єльцин зрозумів, що не виграє вибори, якщо не закінчить війну. Тож вирішив використати генерала Олександра Лебедя. Саме він як новопризначений голова Ради безпеки, підписував Хасав’юртівські угоди"31 серпня 1996 року їх підписали РФ та Чеченська республіка Ічкерія. Цей день став кінцем Першої Чеченської війни.

"Чеченці сподівалися, що перемир'я дасть їм можливість накопичити сили, здобути міжнародну підтримку. Не було ілюзій, що Росія не прийде з черговою війною. Це був не мир, а перемир'я. І його тимчасовість розуміли обидві сторони", — говорить Мартинов.

Російська федерація програла Першу війну, але через три роки взяла реванш, розв’язавши ще одну. Друга Чеченська велася вже під проводом Володимира Путіна.

Афганська війна

25 грудня 1979 року "обмежений контингент радянських військ" увійшов до Афганістану для проведення "спеціальної воєнної операції". Сталося це тому, що тогочасне керівництво СРСР бажало замінити прокомуністичного очільника Афганістану Хафізуллу Аміна на ще більш зручного для себе — Кармаля Бабрака. На той момент у Радянському Союзі не думали, що війна розтягнеться на понад 9 років, говорить Андрій Мартинов.

"Спеціальна операція" в Афганістані

За словами історика, військова розвідка Радянського Союзу вважала, що не треба втручатися в Афганістан, а варто лише постачати зброю та підтримувати прорадянські сили країни. Вирішальною виявилася позиція міністра оборони Дмитра Устинова та голови Бюро ЦК КПРС Юрія Андропова, які схилили генерального секретаря Леоніда Брежнєва таки ввести війська. У грудні 1979 року війна розпочалася зі "спецоперації спеціального підрозділу КДБ СРСР "Альфа", яке знищило Хафізуллу Аміна — тогочасного афганського президента, намагаючись привести до влади в Кабулі Кармаля Бабрака.

"Поступово стало зрозуміло, що такої "спеціальної операції" недостатньо для того, аби утримувати в Кабулі прорадянський режим, оскільки по всій території Афганістану розпочалася партизанська війна. Уже навесні 1980 року стало зрозуміло, що доведеться вводити "обмежений контингент радянських військ", — розповідає Мартинов.

"Тоді в Радянському Союзі був загальний військовий обов'язок, чимало призовників, зокрема з України, опинилися на цій війні і, на превеликий жаль, загинули там".

Що не врахувало радянське керівництво в Афганістані

"Впродовж 10 років війни СРСР так і не вдалося встановити контроль над стратегічно важливою Панджшерською ущелиною. Крім того, кожен афганський чоловік — воїн та партизан. Афганці з малих літ навчені поводитися зі зброєю, тому радянські війська могли отримати кулі у спину. Цей специфічний момент радянське керівництво не врахувало", — каже Андрій Мартинов.

Бійці афганського опору в селі, зруйнованому радянськими військами
Бійці афганського опору повертаються до села, зруйнованого радянськими військами, 25 травня 1986 рік

США, Пакистан, ОАЕ, Іран, Китай та інші країни надавали повстанцям фінансову підтримку та постачали сучасну зброю, говорить історик: "Сполучені Штати забезпечували військово-технічну допомогу, Саудівська Аравія — фінансові ресурси і добровольців, зокрема радикальних ісламістів. Постачання американських "Стінгерів" переломило хід Афганської війни, оскільки Радянський Союз втратив вирішальну перевагу в повітрі".

Виведення військ з Афганістану

У середині 1980-х в СРСР до влади прийшов Михайло Горбачов. Радянський Союз ухвалив рішення припинити участь у воєнній кампанії. Виведення військ з Афганістану тривало з травня 1988 до лютого 1989 року.

"Від 1987 року Михайло Горбачов переконується, що з афганського глухого кута треба виходити. Особливо після Чорнобильської катастрофи, яка завдала суттєвого удару по радянському бюджету, а також проблем, пов'язаних з антиалкогольною кампанією, що також зробила зробила в ньому дірку. Витратити декілька мільярдів доларів на Афганську війну було не під силу Радянському Союзу. Тому від 1987 року він намагається організувати в Женеві переговори з усіма афганськими сторонами, аби вийти на той варіант, який в 1979 році пропонувала радянська військова розвідка — утримуємо в Кабулі прорадянський режим, надаємо йому зброю і радників, але виводимо війська.

Був і міжнародний тиск на Радянський Союз. З 1979 року Генеральна асамблея ООН регулярно ухвалювала резолюції, які засуджували вторгнення в Афганістан. І навіть найближчий союзник Радянського Союзу в країнах, які розвиваються, — Індія — була вимушена утримуватися під час голосування по цих резолюціях, а Китай голосував "за", критикуючи Радянський Союз", — розповідає Мартинов.

15 лютого 1989 року радянські війська вийшли з Афганістану

"12 тисяч загиблих та близько 50 000 поранених. Крім того, хоч матеріальні й фінансові втрати остаточно не підраховані, але зрозуміло, що це був удар по економіці і морально-політичному стану радянського суспільства", — пояснює Мартинов.

Після виведення радянських військ урядова армія Кабула протрималася ще три роки. Практично одночасно з розпадом СРСР, коли припинилася будь-яка допомога, режим зазнав краху. Натомість радянсько-афганська війна стала не лише політичною поразкою радянського керівництва, а й виявилася одним із факторів, що призвели до розпаду СРСР, говорить історик.

Дивіться та слухайте подкаст: Афганська війна. НАШІ 30

Російсько-японська війна

Протистояння Росії та Японії тривало з 1904-го по 1905-й і завершилося перемогою Японії, що утвердилася як перша азіатська колоніальна держава. "Російська імперія думала, що Японія — слабка держава. Виявилося, все не так. Японії надавали допомогу, ніхто не хотів розширення російського впливу на ці території. Тож об'єдналися інтереси — не дозволити Росії заволодіти Маньчжурією на Далекому Сході", — говорить воєнний історик, доцент Національного університету оборони імені Черняховського Ростислав Пилявець.

"Це була війна за Маньчжурію та Корею, але фактично за геополітичний вплив на Далекому Сході. З обох боків російсько-японська війна була загарбницькою".

Що дало перевагу Японії

За словами Ростислава Пилявця, тактика: росіяни зосереджували сили в одному місці, а японці діяли мобільніше — розсереджувалися, планували удар, а потім концентрувалися в місці його нанесення. Було декілька великих битв на суші, найбільшою з яких є Мукденська. Усі ці сухопутні битви Росія програла.

У серпні 1905 року за посередництва США сторони підписали Портсмутський мирний договір. Росія втратила військові бази у Порт-Артурі та Дальньому (порти в Китаї на Жовтому морі, — ред.), південну частину острова Сахалін, вивела війська з Маньчжурії та визнала Корею зоною інтересів Японії.

Битва під Мукденом у російсько-японській війні 1904-1905 років
Відступ росіян після битви під Мукденом (на той момент — територія Маньчжурії), одному з ключових боїв у російсько-японській війні 1904-1905 років

"У цій війні Російська імперія стала "золотим еталоном" поразки за наявності галасливої "ура-пропаганди" та значної переваги у людських і матеріальних ресурсах. Якщо спочатку в перемозі російської зброї не було сумнівів, а в російській пресі глузували над "япошками", то після низки поразок оптимізм росіян вивітрився", — говорить історик Ростистав Пилявець.

Вплив росіян зменшився на Далекому Сході — їхнє місце посіла Японія. "Але головне — це потрясіння, які відбулися в Росії. 1905 рік — перша потужна Російська революція: страйки, невдоволення населення від того, що стали гірше жити. Це перша революція, яка через 12 років призвела до краху Російської імперії. Тобто російсько-японська війна — це пролог до Першої світової війни і до розвалу Росії", — пояснює Пилявець.

Кримська війна

Формально причиною цієї війни, яка тривала протягом 1853-56 років, стало питання контролю над християнськими святинями у Палестині, що належали Османській імперії.

Битва за Севастополь, Кримська війна
22 травня союзники взяли стратегічно важливі Федюхині й Балаклавські висоти біля Севастополя, а 27 серпня заволоділи ключовим пунктом оборони міста — Малаховим курганом. Росіяни затопили кораблі Чорноморського флоту в бухті й залишили Севастополь. Олександр ІІ попросив супротивників припинити бойові дії й сісти за стіл переговорів. На картині: Атака бригади легкої кавалерії під Балаклавою 25 жовтня 1854 року у Кримській війні, Вільям Сімпсон, 1 березня 1855 року

"Почалася боротьба за релігійні святині, зокрема, кому вони будуть належати — католикам чи православним. Сторону православного світу тоді відстоювала Росія. Османи їй відмовили і допустили туди католиків. Так Росія розпочала воєнні дії проти Османської імперії", — пояснює Ростислав Пилявець.

"Цю війну вважають одним із наймасштабніших збройних конфліктів ХІХ ст., що значною мірою визначив майбутню долю Європи. Але в російській історіографії применшують її значення, називаючи Кримською війною. Тоді як у світових історичних джерелах вона більш відома як Східна війна за панування на Близькому Сході та Балканах, де Росії довелося мати справу з арміями Великої Британії, Франції та Сардинського королівства — найсильнішої на той час італійської держави, що підтримували Османську імперію".

Коаліція проти Росії

Війна почалася з Синопської битвиСинопська битва відбувалася у листопаді 1853 року в гавані на чорноморському узберіжжі Туреччини. Попри кілька успішних баталій, проведених Росією, їй не вдалося досягти бажаних результатів. Провокуючи Туреччину на військовий конфлікт, російський імператор не розраховував, що за помираючу, як він вважав, Османську імперію заступляться найрозвиненіші тоді держави — Франція і Велика Британія.

"Щойно театр воєнних дій перемістився до Криму та Кавказу, підтримка російської армії почала спадати. Щоб підтримати патріотизм, у Росії вперше вдалися до пропаганди як інструменту впливу на громадську думку, а також заборонили критикувати армію. Натомість активно пропагували "героїчні" подвиги захисників СевастополяСевастополь був в облозі, у вересні 1855 року сили союзників втупили в зруйноване відступившими військами Росії місто, яких при цьому по суті кинули напризволяще".

Через три роки війни Росія була змушена погодитися на умови, висунуті коаліцією європейських країн, котрі підтримали Османську імперію. Окрім Франції та Британії, це були також Пруссія та Австрійська імперія. Російська держава опинилася у міжнародній ізоляції. "Це була війна режиму Миколи І, а закінчив її Олександр ІІ. Росії заборонили мати флот в Чорному морі, але головний наслідок навіть не в цьому. Програш з негативного перетворився навіть на позитивний для Росії", — каже Ростислав Пилявець.

За його словами, Росія зрозуміла, що схибила, і треба обирати європейський шлях розвитку. Це будівництво залізниць, новітнього флоту, розвиток економіки. Одним з головних наслідків тієї війни для Росії стала відміна кріпосного права в 1861 році, говорить історик.

Читайте також

  • "Доброе утро, долбоящеры, добро пожаловать в Российскую империю". Херсонський партизан про 75 днів у російській катівні
  • "Якщо зараз ми зупинимось, за кілька років усе повториться, буде нова війна" — генерал-лейтенант Павлюк
  • "Росіяни не можуть без кінця заплющувати очі й казати: "Це не моя провина" — історик російської пропаганди Гарнер
  • "Нацисти прагнули "великої Німеччини". Кремль — створення "великої Росії" коштом України — юрист Предраг Дойчинович
Топ дня
Вибір редакції
На початок