Молодший сержант ЗСУ Мойсей Бондаренко став популярним завдяки спонтанному спільному виступу з Дмитром Шуровим в одному з госпіталів. Відео того виступу тільки в інстаграмі Мойсея назбирало півмільйона переглядів. Згодом він подав заявку на участь у Нацвідборі на "Євробачення-2023" та пройшов у фінал. Як у польових умовах війни створювалася конкурсна пісня I'm Not Alone, про роль Дмитра Шурова у музичній кар'єрі та як страх смерті впливає на творчість, Мойсей Бондаренко розповів Ксенії Івась на Радіо Промінь.
Під час жеребкування фіналістів Нацвідбору на "Євробачення-2023" ти отримав номер 1. Ти будеш виступати першим. Що ти відчуваєш з цього приводу?
Коли я приїхав на жеребкування, йшов і в мене була думка, що було б круто, якби випав 9-10 номер. Ну, якийсь останній, щоб можна було запам'ятатися глядачу. А потім, коли вже я потягнув перший номер, це, знаєте, як буває – ти просиш в Бога 10-й, а він дає тобі 1-й. Тоді подумав про те, що (і дівчата сказали, які були там) гарно запам'ятовується початок і кінець. Мовляв, це дуже круто, що ти перший.
І я зрозумів: круто, що буду першим, тому що на мене не будуть впливати інші виступи. Я виступлю і буду спокійний. Але насправді я дуже радий. Зараз уже зрозумів, що це круто.
Ти братимеш участь у фіналі Нацвідбору з піснею I'm Not Alone. Розкажи, як ти її створював?
З початку війни, коли в мене є час на відпочинок, я виділяю декілька годин на музику. Для мене це як попрацювати зі своїм психологічним станом, тому що емоції накопичуються. Я тоді спускаюся в укриття, пишу якусь музику, граю на скрипці, беру гітару. Сідаю і пишу мелодії, просто граю, щось собі співаю — все, що мені в голову приходить.
І таким чином в один момент народилася ця пісня. Я пам'ятаю точно, що вискочив, аби одразу показати її моїм побратимам, які суперкласно відчувають мене і розуміють, що відбувається з нами загалом. Я їм показав і був дуже щасливий тим, що пісня з'явилася от зразу. Коли я спускався в бункер, мені було супертяжко. Це вже довгий період – розумієте, я з 25 лютого на службі, дуже багато побачив і пережив.
І такого дуже багато накопичилось. Я спустився, такий високий був емоціональний рівень, я взяв скрипку і одразу з'явилася партія, яку ви чуєте в пісні. І текст – десь 80% – також з'явився одразу.
Для таких випадків я просто вмикаю диктофон і забуваю про нього, граю собі. Таким чином пісня записалася, я її ще трошки оформив і почав показувати побратимам, своїм друзям, командиру ввімкнув теж. Всім сподобалось.
Ну і загалом відчуття того, що ти можеш померти на цій війні будь-якої миті, мені як музиканту, як людині, яка до війни жила лише музикою – і це була найбільша моя мрія, показати свою творчість людям – підштовхнуло мене написати пісню і подати її на "Євробачення".
Влітку інтернетом розлетілось відео, на якому ти в одному з військових госпіталів граєш разом із Дмитром Шуровим пісню Леонарда Коена – Hallelujah. Ти справді на виступі для військових познайомився з Дмитром Шуровим?
Це чудесна історія! Я обожнюю її розповідати, тому що трішки відчуваю ті ж самі емоції, які були тоді. Я побачив його у військовому госпіталі, він як музикант з командою приїхав виступати. Щоб ви розуміли, я фанат його творчості з дитинства. Тому що для мене це суперавторитетний музикант, інструменталіст, найкращий в Україні. Такий артист, який грає, пише музику, виконує – то для мене вершина українського шоу-бізнесу, що стосується музики. Я захоплювався ним як інструменталіст. По-перше, в нього теж немає освіти, і він займався фортепіано так само як я скрипкою. І він надихав мене.
І розумієте, з усім цим – я його зустрічаю. Сиджу і думаю: Боже, я так хочу з ним познайомитись. А ще більше – хотів би хоч раз в житті щось спільне зіграти. І я до нього підхожу…
Я уявляю, як ти нервував!
Так, перед тим, як підійти, я довго налаштовувався. Думаю: що йому сказати? Це ж зараз 100% скаже, що він зайнятий, потім підійдеш, все таке. Як це зробити просто, щоб він мене вислухав? Я підійшов і коротко швидко розказав йому – так і так, мрія просто всього життя, може, якось у вас вийде зустрітися і щось разом трішки зіграти. Він мене здивував, каже: "А ти на чому граєш?" – "На скрипці". Він: "А скрипка де?", я кажу: "Та ось поруч!" І Дмитро каже: "Ну бери тоді, пішли".
І я побіг просто за скрипкою і ще більше почав хвилюватися, звісно. Швидко смичок каніфоллю натер, скрипочку підстроїв і просто вийшов разом з ним під час його виступу. Він сказав: "У нас такий перформанс – підійшов боєць, хоче з нами зіграти. Не знаю, що з цього вийде".
Ми починаємо грати – і це просто якась магія! Він відчуває все. Він все зрозумів, він абсолютно все знав про те, що я думав, коли грав. Кожну ноту, яку я хотів зробити довшою, і там, де я хотів зробити по темпу менше – він все це вловив і зрозумів. І це загалом була просто магія. Ми відчували максимально один одного. Ну, як мінімум, він точно знав, що я хочу.
Ти потім передивлявся те відео?
Ні, воно мені не подобається – я там лисий.
А, ну таки передивлявся, значить!
Ну, я його собі виставив. Але якось тяжко на себе з боку дивитися.
Як потім склалося спілкування з Дмитром Шуровим?
Потім от запросили зіграти на врученні премії "Національна легенда України". У сховищі знімали. Зіграли ту ж пісню Hallelujah. Людей якось це вразило, і просто подзвонили й кажуть: "Треба ще". Ну і загалом я щасливий, що в мене з'явилась така можливість і не раз із ним зіграти. І для військових – коли виходить в нього, він запрошує.
А на участь у Нацвідборі він тебе запрошував? Це він тебе спонукав чи то була власна твоя ініціатива?
Я ж кажу – я зрозумів, що зараз такий час, що реально, відчуття смерті під час цієї війни дуже близьке. Я побачив цю можливість, що подаються на "Євробачення", і зрозумів, що це можливість показатись людям, залишити свою творчість, щось після себе, якщо не дай Боже. Тому що це є моя мрія життя. А зараз незрозуміло, наскільки воно довгим буде… Якось я нагнітаю трошки, ні?
Просто коли ти там сидиш у бункері, на фронті з хлопцями, ти про це думаєш достатньо часто. І це абсолютно нормальна емоція. І думки нормальні. Тому я так кажу, але насправді я розумію, що зі сторони воно трошки дивно звучить.
Це крута можливість. Я просто побачив, що можна показати людям свою творчість. І це ж моя дитяча мрія. Я займався музикою саме для цього.
Ти зараз поєднуєш службу і підготовку до конкурсу? Чи, можливо, тобі дали відпустку?
Я поєдную. Намагаюся мінімізувати час на це все. Хоча хотілося б часу на це більше, але, як я казав, зараз є головніші речі й вони в пріоритеті – це служба і робота на перемогу.
А як твоє життя змінилося після того, як ти потрапив до фіналу Нацвідбору?
Та ніяк, просто тепер доводиться частіше їздити в поїздах і проводити час у дорозі. Ну і час свій планувати. І спати. Дуже хочеться поспати, якщо чесно.
Уявляю! Взагалі-то у військових таке життя – вони зібрані, в них усе чітко за графіком. Тобі допомагає ця риса в підготовці?
Дуже сильно. Служба дала конкретику, ти розумієш, що в тебе повинно бути все сплановане, і ти маєш розуміти наперед трошки, творче мислення сформувалося в більш таку творчу структуру.
А ти вже знаєш, яким у тебе буде номер на Нацвідборі?
Ще не було репетицій, ще я не знаю, як воно буде. Але ми готуємось, ми зідзвонюємось і плануємо. Хоча пісня називається I'm Not Alone, на сцені я буду один.
Редактори текстової версії: Міла Кравчук, Олександр Стасов
Підписуйтеся на подкаст "Вікенд Нової Музики" на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
