Kurs Valüt — музичний EBM/synth-pop проєкт із Дніпра, заснований Євгеном Гордєєвим. "Синтетичні інсинуації" — таким визначенням інтригують учасники гурту своїх майбутніх слухачів.
Суспільне Культура поспілкувалося з Євгеном Гордєєвим, декадентом, культурним герильясом, засновником дніпровського лейбла Dnipropop. Для наших читачів він розповідає про музику під час війни, етичність гастролей за кордоном, українське життєлюбство, російський цинізм і те, як стати достойним свого часу.
Як ти себе почуваєшся? Як обстановка у Дніпрі?
Не знаю, я не буваю у Дніпрі.
А де ти зараз?
У Дніпрі (сміється). Я просто нікуди не виходжу, тому що пишу бісів третій альбом Kurs Valüt. На ньому буде вдосталь несподіваного, контраверсійного. Ще не читаю публікацій. Медійна депривація.
Якось із Мар’яною Клочко (львівська співачка, композиторка і продюсерка, — прим. ред.) запитали одне одного, що робити тонким душам в товсті часи? Це не лукавство, але таким душам краще перебувати і реалізовуватися десь за кордоном.
Або є подруга-кліпмейкерка, яка навіть за кордоном не змогла зібрати себе в купу, тому що часи надто швидкі і неосяжні у своєму масштабі. І все, що відбувається, потребує дистанції та усвідомлення. Якби я випустив те, що записав у перші дні війни, то дуже про це зараз шкодував би, тому що в тому музичному матеріалі багато прямих і непрямих натяків на те, що уже затаскали до дір.
Байрактари, Чорнобаївки?
Так. Просто ці пісні про байрактари та Чорнобаївки почали розмножуватися у геометричній прогресії. Затоплений російський корабель швидко змінюється на Бучу або Чорнобиль-ЗАЕС і тому подібне. Вважаю ледь не злочином робити кон’юнктурну фігню.
А зробити щось масштабу Шостаковича або хоча б тягнутися до цього рівня, адже ми не гірші, навпаки… А нині особисто я не можу записати пісню про русскій корабль, який пішов на ***. У ті дні підказували зробити пісню з відповідним текстом, що потрібно встигнути. Я довго вагався, поки дві сотні інших музикантів не настругали фейлетонів на цю та інші теми.
Треба вхопити повітря часу, яке, власне, і конвертую у той новий альбом. Те, як це повітря відчувається, наприклад, в Дніпрі. Повітря війни, ветерани, волонтери й одночасно це місто, яке гуляє так, як мало хто гуляє в ці часи. Зокрема й через це по поверненню з туру я майже не виходжу в люди. Якщо з ними побачуся, у мій світ голосів та експериментів потраплять інфекцюючі елементи, які не дозволять мені зробити те, що я, сподіваюсь, буде достойним часу, який все одно відчуваю, блукаючи містом.
Я не самоназваний старатель красивого. Я зараз не дуже впевнено розмовляю з тобою, але це через те, що я перебуваю у розсіяному задумливому спостерігацтві.
"Товсті часи". Війна звузила майбутнє, час став розірваним, стиснутим, неможливо нічого прогнозувати, і кожна година має значення, бо вона може бути останньою. Твій особистий час стиснувся до одного дня чи однієї години життя? Або навпаки — розширився?
Маю розуміння, що я не достойний масштабів цього часу як безпосередній культурний діяч. Я потерпав від "провини вцілілого". А багато моїх друзів з митцівні Module (дніпровський клуб, концертний майданчик, бар і ком'юніті дніпровських музикантів та культуртрегерів, — прим. ред.) на фронті з перших днів, у страшних ситуаціях.
Але вони теж потерпають від комплексу, що, мовляв, "роблять недостатньо". Наприклад, хлопці звинувачують себе в тому, що замало ресурсів дати гідну відсіч окупанту. І вони страждають через те, що їхня ефективність на фронті недостатня.
Тоді мене трохи попустило й навіть у певний момент зізнався, що полюбив ледь не всіх своїх стилістичних опонентів. Щоправда, вони не знають навіть про моє існування, але все ж таки. Усі, кому я протиставляв свою творчість, виявилися вкрай ефективними. Збирають великі суми, женуть машини на фронти. А ще вони підтримують людей. Терапевтично. Я наведу як приклад Яніну Соколову, яка казала, що потрібно берегти свій ресурс, тому що нам потрібно буде жити ще і в мирний час.
Потім у медійному полі з’явився Вишебаба, військовий, який прямо з передової веде влог. І він каже тим, хто виїхав з України: "Ви там не сильно самоїдствуйте, подивіться, що є корисного, повчального в тих країнах, і привезіть цей досвід назад. Ми тільки збагатимося від того, що ви там перебуваєте".
І тоді я зрозумів: чим далі від фронту, тим більше самокопань і викривлення ситуації. Потрібно цінувати самий факт життя. Саме за цей факт наші хлопці гинуть і отримують поранення.
Тобі не здається, що чим далі від фронту, тим більша відповідальність? Адже на фронті є чітки накази та цілі, в той час як цивільне населення умовного Києва чи Дніпра може дозволити собі духовно постраждати.
Я не вірив у настільки великий масштаб вторгнення й викликів часу. І не вірив, що настільки єдиною постане Україна. У нас вкрай мало колаборантських рухів у порівнянні з 2014 роком. Невпевнені або ватнуваті громадяни подивилися на те ОРДЛО, і нікому ця цивілізаційна модель не сподобалася, окрім пари міських божевільних.
У перші дні, щоб пережити шок, я натрамбував свій час активностями у громадській сфері. Моя хата стала таким собі транзитним хабом, де тимчасово перебували мої й "потенційно мої" родичі, які тікали від війни. Батьків випхав за кордон, а виманювати довелося маніпуляціями, типу якщо вагатимуться з виїздом, то молоді волонтери будуть гинути й отримувати поранення у спробах вас евакуювати. Це водночас і маніпуляція, і правда. Ціна вагань — людські життя.
А коли всі роз'їхалися, мій ресурс і запал мене покинули. Перевтома від багатьох подій, навіть від фестивалю DNIPROPOP ON AIR (фестиваль електронної та неформатної музики, що пройшов у вересні 2021 в Дніпрі і став великою культурною подією для міста, — прим. ред.), який змінив мою поляризацію у мізках. Я перехотів бути порядним працівником порядних сфер, хотілося виключно свободи самовираження.
Але ж ти був вільним і до війни, і до фестивалю DNIPROPOP.
До цієї свободи додалася свобода того, що мій син зараз на піклуванні однієї з європейських держав. Знаю, що йому там дуже добре, що він там розвивається і є одним з найкращих учнів у своєму класі. До свободи самовираження додалася ще і свобода від батьківства, яке зобов’язувало до заробітку, дедлайнів, розпорядку.
І в такій самотності через війну я опинився вперше у житті. Здавалося, самотність мала сприяти зосередженню на чомусь. І тільки я починаю чути своїх муз, які шепочуть мені різні текстуальні та музичні вибрики, з’являються нові виклики. Наприклад, європейський тур, пропозицію якого я відхиляв до останнього, тому що передусім хотів дописати альбом.
Мені здається, що у будь-якого українця, не важливо, це волонтер, музикант, журналіст чи ще хтось, реакція на війну — фрустрації, прострації, депресії — загальна історія. І людям потрібні особисті перемоги. Не тільки у військово-політичній сфері, типу що ми відбили Херсон, це перемоги народу і держави. А відсутність індивідуальних перемог якраз і веде до пригнічених станів і ступору. Можна перераховувати гроші на ЗСУ, можна допомагати розгрібати завали, але цього буде завжди недостатньо.
Мав думку, що людям потрібно накопичити критичну масу своїх досягнень. Але війна ділить світ на "до" та "після". Багато людей, які є ефективними берсерками-бійцями, можуть бути не готовими до мирного часу. І таке буде. Усі етики та логіки знецінено з початком війни.
Я не бачив більш нелогічної х**ти, ніж оця розв’язана РФ війна. У часи інтернету не знати, що окупанта ніхто не буде зустрічати квітами, — потрібно бути казковими дов*****ами.
Ти замкнувся на собі у своїй внутрішній імперії?
У мене немає зараз ані особистого життя, ані робочого. Створюю альбом, але незабаром знов їхати концерти давати. І мене що київський, що чернігівський концерти хвилюють тільки в плані безпеки відвідувачів. Особисте досягнення, про яке ти говориш, для мене — це із насолодою і повагою встигнути показати світові те, що звучить у голові. Там звучить неперсічне.
Наш європейський тур був якраз про це — про те, що ми приносимо у Європу свою жанрову іронічну дичину. Європейці, наприклад, губляться на пісні Transgender, не знають, як до неї ставитися — це іронія чи ні? Звучить музика, скаче якийсь лисий серйозний дядя в чорній сорочці, хоча сама пісня — чисто форма, без сенсу.
Однак слово "трансгендер" — це ж єдине слово, яке європейський слухач може зрозуміти з твого тексту. Ти ж українською співаєш.
Точно. Одне слово і можуть перехопити. Мені якось написав справжній європейський сумненький трансгендер, що ця пісня допомагає йому жити. І я думаю: а ти там хоч щось зрозумів? І він переклад попросив.
Однак європейці викупають форму і дух. І тому в них виникає повага до українського ексклюзиву. Небайдужі колеги. Ми можемо зайти в культуру великих європейських міст не як бідні родичі, а як ексклюзив. Мені хотілося б, аби нас поважали не лише за те, як ми тримаємось або даємо відсіч на фронті. А поважали б за внесок в культуру.
Потрібно не боятися бути щирим і одночасно не з'їхати з глузду. Я себе колупав, що потрібно написати якісь прості пісні про актуальні речі, щоб люди зрозуміли, і, може, тоді залучимо додаткові гроші на снарягу хлопцям. Але це б відбулося ціною творчого самогубства. Тактично це б спрацювало, але не стратегічно. І це була б зневага до героїчного часу.
Хочу повернутися до вашого європейського туру. Ти казав, що відхиляв пропозиції.
Спочатку так. Мені говорили, що за кордон поїхали Love’n’Joy, Ragapop, їздять, виступають. Суто мені це здавалося неетичним, що хтось рівніший за інших. Воєнний стан же, чому, наприклад, айтішник не може виїхати? Однак зрештою в Європу такого повиїжджало, що я подумав — треба щось представити від нашого дніпровського жанрового безумства, аби там зрозуміли, що ми тут не хухри-мухри. Що у нас є купа цікавих кейсів. А в нашому жанрі досі дуже мало ексклюзивів. Він старіє.
Ми поїхали по наших жанрових Мекках — Німеччина, Бельгія, країни Скандинавії. Там люди знають, на кого вони йдуть, куди і навіщо. Але найкрутішим був концерт у Парижі, у сквоті, де єдиним орієнтиром для входу була пральна машина. Тобто ти бачиш паркан і пралку, і все. Я думав, що там буде маленьке дупло на 10 людей на танцполі, однак кублилося близько 300 людей на велетенському просторі. І таких сквотів у Парижі десь з 20.
Звучить так, ніби тебе обурило те, що українські музиканти представляють за кордоном якусь одну спільну історію. І ти вирішив показати, що є дещо інше.
У нашому випадку це не про заробляння грошей на ЗСУ. І не про гроші взагалі. У нас не той сегмент. Ми поїхали на фестиваль Waves у Відні. І там був роз**б. Чи варто було влаштовувати роз**б на інтернаціональному фестивалі? Можливо. Для ЗСУ я нічого суттєвого не заробив би що в Україні, що в Європі.
Також мені потрібно було побачити, що таке європейці і як вони роблять музику. Якщо я "мастурбую" на західний мелодизм, я повинен побачити, як вони його виконують. Мали спілкування із She Past Away (турецький дарквейв/пост-панк дует, — прим. ред.), Covenant (шведський музичний гурт, засновник жанру futurepop, — прим. ред.), і мені було цікаво, які вони люди. Виявилося, що вони привітні, легкі і веселі чуваки, вся ця дарквейв-двіжуха взагалі дуже весела всередині. Я здаюся найпохмурішим у подібних компаніях. У турі — фізично важко. Я слабішаю і в Україні, і тим більше від ритму перельотів. Однак тут я відчуваю відповідальність, а там почуваюся хворим не лише фізично, але й психічно.
Зараз часи ефективності, і я не відчуваю себе ефективним на достатньому рівні. Безперервно сумнівався і в собі, і в турі. Утім, українки, які виїхали з початком війни, як виявилося потім, з’їжджалися на наші концерти з усієї Європи, щоб побачити гурт, на який вони не встигли потрапити вдома. Знецінювати цей аспект також не хотілося б.
Є люди, які збирають багато коштів. Це і "ТНМК", і Сергій Жадан, чий рейтинг зараз вище, ніж у Діви Марії. Жадану реально личить бути символом. Я колись ненавидів тему, коли творча людина претендує на совість нації, такого собі коучера і мотиватора.
Відразу згадується Кузьма, хоча він перетворився на символ після своєї загибелі.
Жадану це вдається більш природно. Він був одним із небагатьох активістів дуже важкого харківського Майдану, йому там голову розбивали в кров. І участь у Майдані не була кон’юнктурою з його боку. Зараз він цілком заслужено здобув свій громадський капітал і класно ним користується. Жадан — вдалий приклад реалізації артиста у якості трибуна. У музичному вимірі — не можу й навряд слухатиму таке, але громадянин Жадан кращий і ефективніший за трильйон Гордєєвих.
А нещодавно пише мені пацан з фронту. "Женя, міг би ти Брехунця повернути?". Я щось йому бекаю, мекаю, адже МС Брехунець (сайд-проект Євгена Гордєєва, — прим. ред). — це іронія над українською реальністю мирно-депресивної доби. А над чим можна іронізувати зараз, коли ми кров’ю стікаємо? Це як людину сусід б’є, а ти з цього смієшся.
Можна ж іронізувати над росіянами, їхньою ідеологією. Здається, саме на глибокому рівні їхніх цінностей та ідеології ніхто з українських музикантів не іронізував, не беручи до уваги поверхневі пісні про "смерть москалям", їхній алкоголізм тощо. Як, наприклад, "Пирятин".
Що над ними іронізувати, вони убогі самі по собі. МС Брехунець був щирим на хвилі моєї максимальної депресії. Це трагічний проєкт і дуже особистий. Я знав, що він розсмішить людей. Це іронія над мелодійними патернами Степана Гіги, над якимись смішними проявами української стилістики. А зараз час любити всіх, усіх обійняти — усі красунчики і щось роблять. Де тут сміятися? Давайте вже тоді зробимо щось дійсно цікаве, те, що ти завжди відкладав, адже вважав, що це ніхто не сприйматиме.
А росіяни просто тяжіють до смерті. Вони намагаються вбити себе у мирний час "бояришником", або у кавказьких чи японських військових кампаніях, або у Першу світову сунути свій ніс сопливий.
Ми веселуни і життєлюби. Я не кажу, що потрібно невпинно сміятися. Однак наша природа не про "оглянулся и поняяял — бедааа" (копіює спів Віктора Цоя).
Російська ідеологія — це некрошовінізм, у стилі "йди на смерть, а через кілька десятиліть ти будеш сакралізований у вигляді пам’ятника ноунейму". Перші роки після Другої світової війни росіяни не святкували перемогу, бо розуміли, що це була й****та історія з мільйонами жертв. Це потім вже в них почався парад за парадом, паради подавай.
Нещодавно мені запропонувало в інтернеті "свєжеє інтервью Дудя". Я думаю, нащо воно мені вперлося. А потім дивлюся — Noize MC. І заголовочок, що він щось про Україну каже. Я пішов по таймкодах, що ж воно там п******ло. А він сидить на концертному майданчику, на якому я виступав три тижні тому у Вільнюсі. Це дуже красиве місце. І сидять вони там обидва, Дудь і Noize MC, сумненькі такі, і підсумовують.
Але з усіх росіян Noize MC найнетиповіший, адже він стільки стелить в бік України компліментів, що в Дудя морда пересмикується. А потім він співає якусь пісню, щось там "ти тоже віноват". Боже, яке лайно той спів. Такий, знаєш, каркающий.
Це лозунг, і як лозунг ця пісня виконує свою функцію.
Він як каркуша якась. А потім я задумався, що дійсно гарного написали росіяни за весь час в музиці? Згадав Макаревичей усіляких: співається щось на кухні, що далі цієї кухні ніхто не буде слухати. Це навіть як публіцистика не працює. Я пам’ятаю, як емоційно зачепила мене "Плине кача". Та навіть взяти "Стефанію" KALUSH. При всіх снобських закидах в бік фольктроніки, це ж нормально реалізований, працюючий номер на "Євробаченні". Хоча, в принципі, якщо собачку Патрона від України делегують, вона теж виграє.
А ще я дізнався, що в Петербурзі та Москві навіть не помітили, що щось відбувається. Вони як жили, так і живуть. Хіба що ціни зросли. І я думаю, що це масштабний косплей на фільм "Голодні ігри", цей гротескний класово-нерівністний маніфест.
Я вважаю, що там буде казарменно-палацовий переворот з раптовою смертю вождя і подальшою фейковою лібералізацією. Вони пом’якшають на якийсь час, наберуться сил, а потім знову вчинять якусь реваншистську фігню. Тому що зараз їм завдано найболіснішу поразку в їхній історії.
І я думаю, де їх треба переграти — у культурі та музиці. Переграти так, щоб про них забули на всіх культурних рівнях.
А тобі не здається, що вони самі себе переграли на цьому рівні? Єдине, що в Росії працює, заточене на внутрішній патріотичний ринок. "Любе", SHAMAN, ці всі пісні "Я русский". А ті, хто виїхав, — Noize MC, Земфіра — це вже роздріблені одиниці, яких вже неможливо назвати музичною індустрією. Адже вся російська музика зараз у лапках Баскова, Расторгуєва, і так далі.
Якщо у нас риса — іронія, то у росіян це цинізм. Гурт IC3PEAK, наприклад — це цинічна страшилочка. Там немає рефлексії, немає вразливості. Наскільки воно щире, можна тільки гадати. Стильно? До біса стильно. Якщо ми знову вийдемо в мирне поле, в Росії буде намічена лібералізація, то все це діло повернеться туди, де воно годувалося. Вони поїдуть туром по рашці і зароблять собі на рік життя навіть без українського чи європейського ринку. І в Росії знову буде музичний ринок, і знову будуть гроші. І нікуди вони н***й не дінуться.
А нам треба будувати есмінець. Наш власний український "Містральчик", авіаносець, з якого буде постійно вилітати щось вражаюче, цікаве і культурне.
26 листопада Kurs Valüt дадуть благодійний концерт у "Малій Опері" у Києві, 27 листопада — перший концерт у Чернігові, в барі 113 Party Bar, а 17 грудня у Івано-Франківську, в "Парасольці". Всі виступи пройдуть у підтримку фонду Musicians Defend Ukraine.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
