Нацгвардієць з Рубіжного Владислав 24 лютого зустрів у рідному місті. Він брав участь в обороні Рубіжного, Лисичанська та Новодружеська. Зараз мріє про звільнення Луганщини та повернення до Сиротиного, де до повномасштабного вторгнення готував дітей до участі у патріотичній грі "Джура".
Історію Владислава опублікувала на сторінці у Facebook пресслужба Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України.
Владислав згадує, що про повномасштабне вторгнення РФ в Україну він дізнався від своєї дружини, яка була у Харкові.
"Під час її дзвінка було чутно вибухи. Я зрозумів, що бахкало на той момент вже десь біля неї,” — розповідає Владислав.
Сам Владислав на той час був у Рубіжному, патрулював місто та керував одним з блокпостів в районі заводу залізобетонних конструкцій.
У середині березня російські війська від Рубіжного вже були за п'ять кілометрів. Вони обстрілювали місто та позиції українських військових з "Градів" та мінометів.
“Вночі наші колеги з боєм відійшли на більш вигідні позиції. Наш ВОП став крайнім лівим кутовим в обороні. Російські військові про нього знали, але до останнього не могли вирахувати, де ми зосереджуємося, і де маємо наші спостережні пости. Першими у “розвідку боєм” пішло відділення так званих “еленерівців”. У них був наказ зайняти наші позиції”, — розказує Владислав про бій 25 квітня.
У той день нацгвардійці взяли у полон одного російського окупанта та підірвали їх автівку, яка підвозила боєприпаси.
“Тієї ж ночі ми вже чули, як вони підтягнули бронетехніку. На ранок знову був бій. Вогонь вівся з дистанції 400-600 метрів. Під час бою ми розуміли, що з тилу по нас працює кулеметний та гранатометний розрахунок. Це дуже заважало нам евакуйовувати поранених та загиблих, але ми витримали. На ранок 27 квітня нас замінив особовий склад батальйону “Свобода”, — ділиться Владислав.
Після окупації РубіжногоМісто від травня 2022 року окуповане російськими силами. підрозділ Владислава боронив Лисичанськ та Новодружеськ. Їхнім завданням було утримувати правий берег Сіверського Донця та закріпитись у Сиротиному.
На той час у селищі вже були ДРГ російських окупантів, які приховано спостерігали за українськими військовими. Під час виходу з Сиротиного нацгвардійцям вдалось непомітно форсувати річку.
Наразі Владислав разом зі своїми побратимами продовжує боронити Донеччину та Луганщину.
Читайте також
"Завзятість та азарт в очах": гвардієць Денис Нохрін про бої за Луганщину та звільнення Донеччини
Речі, які шив в полоні в Оленівці, продав на аукціоні. Історія захисника Маріуполя
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram