"Це два різних життя": історія професора з Рівненщини, який добровольцем пішов у ЗСУ

"Це два різних життя": історія професора з Рівненщини, який добровольцем пішов у ЗСУ

Ексклюзивно
"Це два різних життя": історія професора з Рівненщини, який добровольцем пішов у ЗСУ
Фото: Facebook М.Гона та сайт Forward

Масим Гон доктор політичних наук та професор Рівненського державного гуманітарного університету. Від початку повномасштабної війни він записався добровольцем у ЗСУ. У марафоні Суспільне. Спротив на Суспільному він розповів про те, що спонукало до такого рішення та описав адаптацію до армійського життя.

Чому доктор наук пішов у ЗСУ?

– Коли розпочалася війна, для мене не було предметом роздумів, з'являтися у військкомат чи ні, оскільки я не одноразово розповідав студентам про поняття громадянськості, громадянської відповідальності і я зробив той крок, який зробили десятки, сотні тисяч чоловіків та жінок. І те, що ми робимо тепер — закономірно. Ми відстоюємо ті ідеали, завдяки яким має розвиватися українська держава та нація.

Мені здається, моє життя до війни не має зараз принципового значення, оскільки ті наукові здобутки, які я мав, і та громадська діяльність, яку ми проводили разом із членами МнемонікиГромадська організація «Центр студій політики пам'яті та публічної історії «Мнемоніка» — це добровільне, незалежне, самоврядне неприбуткове громадське об'єднання, основною метою діяльності якого є наукові студії меморіальної політики та публічної історії, пошук, розробка і сприяння впровадженню їх оптимальних демократичних моделей у сферу політики пам'яті України, є малозначимою.

Внутрішньо-емоційною мотивацією була зустріч з колоною дітей-біженців, яких везли до Польщі. Я живу в районі автовокзалу, і коли була повітряна тривога, їх висадили з автобуса і вели у бомбосховище. І ця колона дітлахів, – а їх було десь 100-120, – ця картина дала мені остаточний імпульс розуміння, що виходу в нас немає.

Читайте також: Позивний – Професор: як викладач з Рівненщини читає пари з фронту

Чи складно було адаптуватися до армійського життя?

– Безперечно, це два різних життя. Армійські будні не дають зайвого часу для роздумів. Життя, до якого я звик до війни, принципово відрізняється від того життя, в якому я перебуваю вже понад сім місяців. Передусім – це певний психологічний дискомфорт, адже зона бойових дій – це зовсім не бібліотека і не архів, і тут не робочий стіл і не комп'ютер.

Це також повільне звикання до побутових незручностей, оскільки наприкінці весни було і холодно, не вистачало їжі, питної води. У багатьох населених пунктах тут вода жовто-коричневого кольору і солонувата на смак, її не можна вживати. Ці всі реалії давали зайвий привід, що життя докорінно змінилося.

Тут зовсім інший формат буття. Як то сон на підлозі замість сну в ліжку чи на дивані. Тут весь час ти з кимось поруч, в тебе немає особистого простору, ти їси та спиш разом з іншими. З одного боку це, як ми кажемо, братерське плече, а з іншого – це зовсім інший світ. Тому процес звикання, звісно, був. В психологічному плані я його не помітив, оскільки життя армійське динамічне і, крім того часу, коли ти засинаєш, особливо часу для роздумів на ці теми немає.

Чим займаєтесь у ЗСУ?

– Із зрозумілих причин я не можу розповідати про те, чим займаюся у ЗСУ, але скажу, що служу не за тією спеціальністю, яку здобув у збройних силах у 80-х роках. Тоді я був мінометником і призивався як мінометник, але мене швидко списали з артилерії через те, що перед тим, як подивитися у приціл, я мушу одягти окуляри.

Зараз я виконую роботу, яка не пов'язана з артилерійськими військами, але вона цікава, корисна для ЗСУ.

– Що спільного між Другою світовою та цією війною?

– Певні паралелі, безперечно, є. Йдеться про розв'язання війни тоталітарним режимом. Сучасна Росія уособлює собою типовий тоталітарний режим. Друге – це підміна понять. Називати українців фашистами смішно, оскільки ознаки фашизму якраз притаманні саме Росії. Тут так само обрали жертву. В часи Другої світової жертвою були євреї, тут – українська політична нація.

– Про що мрієте після перемоги?

– Мені буде достатньо повернутися до своєї роботи і я внутрішньо не хотів би бути якимсь моралізатором, адже інколи, засинаючи, я уявляю себе в аудиторії чи на якихось зборах і думаю над тим, що я скажу своїм студентам.

Читайте також

  • "Він в мене герой і я пишаюся ним": мати полоненого морпіха з Рівненщини чекає на повернення сина
  • "Кожного разу бувають думки, що я більше не поїду": історія лікарки з Рівного, яка служить у Госпітальєрах
  • Відмовився від броні й пішов воювати. Історія голови громади з Рівненщини

Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки

Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber

Долучайтесь до нас в Instagram

Ми у Twitter

На початок