Яким чином сприйняття інформації та ризиків впливає на реальні людські рішення? Чому одні люди швидко намагаються знайти безпечне місце під час війни, а інші відмовляються евакуюватися з-під обстрілів? Як нинішні рішення українців можуть вплинути на економіку країниу майбутньому? Про це в інтерв'ю Суспільному розповів професор Київської школи економіки, фахівець у сфері поведінкової економіки, Володимир Вахітов. Публікуємо тези цього інтерв'ю - з його слів.
Чому люди приймають рішення не завжди раціонально
З економічної точки зору, людина приймає рішення, маючи наявну інформацію. Але ми звертаємо увагу не на всю інформацію, яка є (ми ж не можемо все прочитати, всі канали в телеграмі, тобто ми якусь вибірку маємо), на основі цієї вибірки формується наша картина світу. На основі цієї картини світу ми приймаємо рішення, яке нам здається логічним, виваженим і правильним. Але для людини збоку, яка має іншу картину світу, воно здається геть дуже дивним.
Дуже часто це відбується через те, що або ми лінуємося інформацію шукати, або ми не хочемо її шукати, бо ми дуже віримо в щось і не хочемо змінювати вою думку. Ми вибираємо інформацію, яка найбільш погоджує нашу думку, з якою нам комфортніше. Ми намагамося мінімізувати зусилля, в тому числі й мозкові зусилля, щоби шукати й обробляти інформацію.
І це не те, що у людини в мозку щось неправильно працює, в принципі людина раціоналізує те, що робить, вона намагається робити щось правильно. Але
Ця поведінка не є правильною з точки зору нашого планування на багато років, але з точки зору мене сьогоднішнього - " мені так простіше, мені так легше". Люди роблять те, що легше. І перейти через себе, перебороти себе, мати якусь волю, щоб зробити те, що правильно не тільки зараз, а й в наступних періодах також, про це і каже поведінкова економіка. Ось ми зараз робимо не зовсім правильно, якщо дивимося на нас, із точки зору кількох років. Про мотивації, про стимули, про сприйняття інформації, про сприйняття світу - все це вивчає поведінкова економіка.
Як змінилися поведінка і рішення українців після 24 лютого
Збільшилася невизначеність. Це означає, що стало набагато складніше планувати щось, що буде потім. Якщо ми не знаємо, що буде потім і на скільки ми можемо планувати надалі, то ми виходимо з довгострокових проектів, як правило, і не входимо в нові. Тобто, якщо ви думали “Чи не розпочати мені ремонт?”, то найскоріше - ні. Якщо у вас вже розпочався ремонт, то може краще скоріше його закінчити, але вже не починати нічого нового.
Якщо ми думаємо що нам робити далі, чи десь намагатися якусь іншу спеціальність отримати, чи тягнути в тому, що вже є зараз, то деякі вважають, що краще вже тягнути те, що є, тому що інвестувати в нове час, гроші - це ризиковано.
Тобто люди не можуть сприймати ці ризики. З іншого боку, є також ризики фізичної небезпеки.
Це також змушує людей до безпечнішої поведінки, тобто люди намагаються менше ризикувати і зберігати свій ресурс. І плюс, як ми сказали, приблизно у третини населення дуже сильно помінялися життєві обставини: вони покинули свій дім, вони не мають свого попереднього джерела доходу, дуже часто розірвані сім’ї - це також дуже серйозний емоційний вплив має. І тому люди намагаються зараз концентрувати свої зусилля на тому, щоб забезпечити своє фізичне виживання.
Це означає, що на довгострокові проекти здатна дуже невелика частина країни, порівняно з тим, що було. Ті, які перебувають більш-менш у безпеці, ті, у яких залишились якісь джерела доходу і ті, які перебувають у стані ментального здоров’я
Це насправді велика проблема, тому що найкраще, що тут можна порадити, це, якщо у вас немає клієнтів там, де ви працювали, можливо є сенс шукати навколо ще якісь можливості заробити інакше.
Питання тоді, чи можу я тоді витратити якийсь час і гроші, щоб щось нове вивчити, чи шукати своїх клієнтів у іншому регіоні України ,чи що робити? Ця невизначеність впливає на те, як ми будемо розвиватися далі.
Релокація бізнесу як вихід з проблеми
Є повідомлення деяких обласних адміністрацій: Вінницька, Тернопільська, Львівська - про те, що до них релокувалося, певно, кілька сотень підприємств, як вони пишуть. Якщо ми кажемо "сотні підприємств", то це переважно підприємства малого та середнього бізнесу, тобто ми кажемо про підприємства до 50 людей, про підприємства, у яких не дуже великі обороти.
Тобто це для окремого міста, до якого релокувалося, суттєво може бути. Наприклад, якщо для Вінниці переїхало трохи менше тисячі підприємств, то для Вінниці це дуже добре.
Читайте також: Житло для ВПО: що пропонує держава та як отримати безкоштовну квартиру
У масштабах України, оскільки було втрачено великі промислові підприємства, ми кажемо про Дніпро, Харків, Маріуполь, то це, звичайно, втрата. Тому тут питання майбутнього: яким чином нам збудувати щось нове замість того, що було втрачено?
не вдасться відбудувати те, що було.
Я думаю, що це виробництво зброї буде локалізовано в Україні і буде вироблятися за НАТОвським стандартом, за сучасними технологіями, але воно має вироблятися тут. Тому що, я думаю, країни Заходу не потягнуть таке безперервне виробляння зброї, скільки нам потрібно, щоб сюди більше ніхто ніколи не прийшов.
Європа досі бачила Україну як постачальника продовольства для країн Північної Африки, Близького Сходу і Азії. Плюс постачальника відносно дешевої робочої сили для себе. Плюс, можливо, і транспортний коридор між Європою і Росією. Тепер роль України змінюється.
Тепер, якщо Україна буде постачальником безпеки для Європи, це означає власне ВПК. Якщо ми кажемо про те, що ми все ж таки залишаємося центром продовольчої безпеки для країн Північної Африки, Близького Сходу, це означає виробництво власної агротехніки і це означає великі власні підприємства, які потрібно розташувати буде, мабуть, в центрі і на західній частині України, тому що в східній частині України може бути небезпечно.
Плюс виробляти додаткову зброю. Я думаю, що економіка України буде з часом переходити в цей бік, тобто працювати на оборону і працювати на безпеку. Я думаю, що одним із наших предметів експорту буде саме безпека в широкому сенсі.
Який можливий вплив санкції щодо Росії у довгостроковій перспективі
На початок війни деякі російські галузі залежали від імпорту на 80-90%. Якщо подивитися, фактично все, що росіяни споживали, вони мали іноземні компоненти, абсолютно все. Ми кажемо про домогосподарство, то фактично вся техніка, яка була в домогосподарстві, не було абсолютно жодної техніки, яка не мала іноземних компонентів.
Тобто ми кажемо про те, що Росія дуже сильно імпортнозалежна країна.
Роль Росії в експорті, в світовій торгівлі була десь 3-4%. Росія економічно дуже маленька країна. Економічний розмір Росії, якщо прибрати нафтогазовий комплекс, приблизно як Австрія для Європи. І тому втрата Росії, як ринку, не дуже б’є по більшості країн, вона може бути неприємною для деяких підприємств, у яких Росія займала велику частину. Але в цілому - ні.
Зараз Росія репортує, що вони більш-менш вирівнялися, що падіння ВВП в них не таке велике, як було. Але навіть якщо ми кажемо про 5% падіння ВВП Росії, це величезні гроші.
Зважаючи, що зараз воно перерозподіляється в бік оборонного комплексу, в бік війни, то це величезний удар по населенню по всій Росії, майже по всіх містах, за винятком, мабуть, Санкт-Петербургу, Москви, можливо, Єкатеринбургу, деяких великих міст. І тому росіяни абсолютно точно будуть жити гірше, вони вже починають жити гірше, а ті, які були бідними, вони стануть жалюгідно бідними. І це буде надовго.
Чому не всі люди погоджуються евакуюватися з небезпечних регіонів
Коли ми робили дослідження щодо евакуації, у нас було кілька інтерв’ю з людьми, які або виїхали з Маріуполя, або у яких хтось в Маріуполі був, жив або навіть загинув. Ми намагалися зрозуміти відповідь на це питання.
Я не знаю, наскільки ця відповідь була характерна для всіх маріупольців, чи тільки для тих людей, із якими ми розмовляли,
чув від жителів, що "у нас були в місті великі бомбосховища, вони були зачинені", "великі продуктові склади були зачинені, ніхто нічого нікому не розподіляв". Тому місто виявилося не готове навіть після того, як війна почалась. А, по-друге, війна прийшла в Маріуполь фактично через два дні. Тобто там у людей фізично не було часу, щоб швидко зреагувати, десь виїхати.
Якщо Ви пам’ятаєте, то перші шляхи евакуації були на Мангуш і вже через два-три тижні ці шляхи були фактично блоковані. Тобто, навіть якщо Маріуполь продовжував спроби пручатися, все одно навколо все було блоковано швидко і через це не було куди їхати. Було їхати дуже небезпечно, по машинах стріляли, навіть по цивільних машинах стріляли. І виїжджати здавалося небезпечніше, ніж залишатися.
Також від маріупольців я чув такі тези: "ми ж з Росією не прямо настільки різні. Тобто ми розмовляємо єдиною мовою, у нас віра єдина, ми в принципі поділяємо єдиний культурний код якимось чином, тобто ми може якось порозуміємось із ними в окупації".
Можливо цей певний когнітивний дисонанс у людей з’явився, коли вони зрозуміли, що їх бомблять тільки тому, що вони є громадянами України.
"Сектор 21": у Маріуполі збільшується кількість братських могил
І плюс в нашому дослідженні ми зрозуміли, що найшвидше евакуювалися ті, у кого були свої автомобілі, ті, в кого були доходи нормальні, щоб евакуюватися.
Я не думаю, що в Маріуполі був вибір людей. Я думаю, що в Маріуполі вони просто не встигли.
Дослідження поведінки людей під час війни: як його проводили
Десь приблизно в травні ми почали читати літературу про те, чому люди люди не хочуть їхати. Тому що ми зіткнулися з тим, що було досить багато відмов людей покинути свої домівки, навіть попри те, що для деяких із них могло прилетіти в сусідній будинок. Наші волонтери, які забезпечували евакуацію з Ірпеня, казали, що в деяких випадках було дуже важко вивезти людей, особливо старих людей. Тому що вони кажуть, що "це мій дім, моя фортеця, я не хочу звідси їхати".
2000 людей по регіонах, у яких були воєнні дії або окупація, тобто це фактично північ України, схід України, південь України і плюс трошки центр.
Це мешканці міст з населенням понад 50 тисяч людей, тобто це лише міське населення
Було десь близько 50-ти питань.
Ми окремо опитували тих, хто евакуювався, тих, хто не евакуювався, але хотів евакуюватися і тих, хто евакуювався сам, і тих, хто не евакуювався, але вивіз свою родину, і тих, хто евакуювався, але потім повернувся. Тому тут був дуже цікавий зріз, саме як люди згадувати свій досвід у перші дні війни.
Чому так важливо мати план
Ще у нас був невеличкий експеримент. Ми різним людям показували різні повідомлення про евакуацію. Наприклад, “Евакуюйтеся, бо в місті не буде води і ви залишитеся без води, без їжі, без електрики” або “Евакуюйтеся, щоб врятувати свою родину”, або “Евакуюйтеся, щоб залишити ресурси для Збройних сил України, щоб їм було легше оберігати ваше місто”. І плюс такі самі повідомлення, але там було ще повідомлення про те, що “Евакуюйтеся для того, щоб зберегти своє життя, і для цього є певний план”. Тобто "ви маєте подзвонити за таким номером, вас там буде чекати автобус, вам потрібно зареєструватися, візьміть із собою воду..." - ми це називали “план”. Ми зрозуміли, що люди в принципі розуміють, що будь-якого повідомлення про евакуацію достатньо, щоб люди приїхали.
Але там, де був план, люди це повідомлення сприймали набагато краще. Там були ще текстові поля, ми читали, що писали і там таке було: “От вони мені по вухах їздили - евакуюйся, але куди евакуюйся, що робити, ніхто нічого не сказав, тому куди я поїду”. А ті люди, яким було повідомлення типу “вас тут буде чекати автобус”, “вас привезуть туди”, “вам дадуть дві тисячі гривень на початок”, “вас приймуть, зустрінуть”, такі люди були більш схильні евакуюватися.
План евакуації Києва в разі блекауту. У КМДА пояснили чи це можливо
Тобто багато людей хотіла виїхати, але не змогли. Це означає, що міністерство окупованих територій дуже сильно має доносити до людей не просто думку про те, що потрібно виїхати, але потрібно мати якийсь план.
Якщо у вас лише один рюкзак, якщо ви цим рюкзаком користуєтеся, якщо ви не знаєте які продукти вам потрібно, не можете купити все одразу, то принаймні на листочку написати що вам потрібно з собою взяти, де воно лежить, скільки ви візьмете із собою грошей, куди ви поїдете, якщо раптом, не дай Боже, доведеться кудись їхати, тому що терміново потрібно, щоб був якийсь план. Цей план, він врятує життя. Бо ті люди, у яких плану не було, вони більше залишалися, їм було набагато гірше пристосуватися до того, що відбувалося навколо.
Чи є гендерна різниця у прийнятті рішень
Коли ми тестували повідомлення про евакуацію, то ми бачили, що жінки трошечки краще сприймають повідомлення про те, що треба їхати, але найбільше сприймають саме матері. Тобто ті, у яких є діти до 18 років. Це була найбільш наполохана категорія, звичайно, що вони найбільше піклувалися про свою родину.
Я
Вцілому, чим старше люди, тим гірше вони відповідають на заклики до евакуації
Рівень доходів і рішення про евакуацію
На рішення про евакуацію впливала наявність автомобіля
Багаті люди були більш схильні їхати. Середній клас показував, що вони більш схильні їхати, ніж найбідніші. Але великої різниці між помірно бідними і помірно багатими я не бачив. Тобто воно не дуже сильно на це впливало.
- Тривалий стрес під час війни: у чому небезпека та які є ознаки психічного розладу. Пояснює психолог
- Синдром вцілілого: як не картати себе за те, що вдалося врятуватися від війни
- "Дозвольте собі будь-яку емоцію гніву". Пам'ятка для людей, які страждають від воєнних дій
- Горе та втрати. Як із цим наш мозок справляється під час війни.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
