12 жовтня у Житомирі попрощалися із двома військовослужбовцями, які загинули в боях з військами РФ – захисником Донецького аеропорту "кіборгом" Володимиром Савицьким та військовим Русланом Форманюком.
Добровольцем на фронт Володимир Савицький йшов двічі. Першого разу – у 2014 році, вдруге став до лав Збройних сил України з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
"Мій чоловік був патріотом, – каже дружина Володимира Світлана. – З 2014 року він уже захищав рубежі нашої держави. І в перший день (повномасштабного вторгнення – ред.), 24 лютого, о п'ятій годині ранку він встав і вже був одягнений. Він ніколи не сумнівався в тому, що має боронити нашу землю. Він чекав від нас підтримки і він її отримав. І зараз я і його сини – ми намагаємося бути такими, щоб йому було не соромно".
У мирному житті Володимир Савицький був кадровим військовим, закінчив військове училище, згодом почав займатися бізнесом, тренував дітей в одному з житомирських карате-клубів. З весни 2014 року пішов захищати східний кордон України, у жовтні – боронив Донецький аеропорт.
"Ми прощаємося із Савицьким Володимиром Дем'яновичем – справжнім героєм, офіцером, який у складі Збройних сил України з 2014 року захищав нашу незалежність, захищав мирне небо над нашими головами. Він наш житомирянин, гідний чоловік та батько, людина, яка все своє життя боролася за справедливість, захищаючи мирних людей, і завжди ставала на захист слабких", – говорить фахівець міського центру соціальних служб Олександр Синиця.
Друзі згадують Володимира, як надзвичайно добру, інтелігентну та толерантну людину.
"Це людина з великої літери, – каже друг загиблого військового Валерій. – Він був одним із командирів, які захищали Донецький аеропорт – їх прозвали "кіборгами". А ще він був простою людиною і, водночас, гордістю нашої нації. Якби таких, як він, було більше, то все було б по-іншому, і світ був би іншим".
"Володимир був відповідальною людиною, справжнім патріотом нашої країни. Ми всі сумуємо за ним. Хай земля йому буде пухом", – говорить ще один товариш Володимира Вадим.
Загинув Володимир Савицький шостого вересня – пішов з побратимами на завдання, де вони потрапили під артобстріл. Забрати тіло нашого Героя та поховати його змогли лише через місяць після його загибелі. У 54-річного Володимира Савицького лишилася дружина та два сини.
12 жовтня також попрощалися із 43-річним оборонцем України Русланом Форманюком, який загинув п'ятого жовтня на Донеччині під час виконання бойового завдання.
"Руслан Олександрович проживав у Житомирі разом із сім'єю, – говорить керівник міського центру допомоги учасникам бойових дій Ярослав Весельський. – Після закінчення навчання у школі №3 вступив до профтехучилища №17, де здобув професію електрика. У мирному житті він ремонтував побутову техніку. З початком повномасштабної російської агресії його мобілізували до лав Збройних сил України. П'ятого жовтня 2022 року наш Герой загинув, обороняючи один із населених пунктів Донецької області".
"Він дуже любив людей і ніколи про них нічого поганого не казав, – розповідає родичка Руслана Катерина. – Дуже шкода, що такі люди гинуть. І взагалі шкода всіх тих, хто гине, захищаючи нас".
"Його всі любили і поважали, – каже ще одна родичка загиблого військового Юлія. – Коли його призвали, то на роботі був завал, адже на ньому багато чого було зав'язано. В нього лишилися двоє маленьких дітей, горе невимовне".
"Коли його призивали, то йому сказали: Руслан, може, залишити тебе десь тут у Житомирі, у тебе ж маленькі дітки? А він відмовився. Сказав: "Не буду картоплю тут чистити. Моя сім'я у безпеці в Німеччині, а я піду захищати своїх дітей", – каже ще одна родичка Руслана Олена.
Окрім двох дітей, у нашого полеглого Героя лишилася дружина та мама.
Вічна слава і світла пам'ять нашим полеглим Героям.
