Сучасне українське темне фентезі-детектив – роман Світлани Тараторіної "Лазарус", створений на основі слов’янської міфології та давніх легенд часів Київської Русі, а також алюзій на твори української і зарубіжної літератур – від Києво-Печерського патерика до "Небудь-де" Ніка Геймана. Його радить почитати докторка педагогічних наук, професорка кафедри української мови і літератури НУЧК імені Т.Г. Шевченка Ольга Лілік. Далі – з її слів.
Події роману відбуваються в 1913 році в Києві, де співіснують люди й нечисть — упирі, чорти, перевертні, лісовики, польовики й водяники. Для кращого орієнтування читачів у всьому різноманітті персонажів письменниця на початку роману подає перелік персонажів (на трьох сторінках) із указівками, хто й до якого виду належить.
Головний герой твору – Тюрин Олександр Петрович, “чиновник з особливих доручень, підполковник, вид: homo sapiens”, тобто детектив, що спеціалізується на злочинах, до яких причетна нечисть. Сюжет роману побудований на описі розслідувань таких справ, які почасти закінчуються не дуже вдало для детектива. Варто зазначити, що в романі “Лазарус” люди займають панівне становище в суспільстві, а нечисть чекає на повернення свого легендарного царя — Змія. Саме цією ідеєю захопився свого часу батько головного героя, якого детектив розшукує паралельно з веденням справ.
Через фантастичний сюжет авторка прагне актуалізувати низку важливих морально-етичних і соціальних проблем, зокрема неприйняття тих, хто чимось вирізняється з натовпу; расової і релігійної нетерпимості, негативного ставлення до мігрантів тощо. Наприклад, у суспільстві панують упередженість і зверхність щодо нечистої сили, представники якої апріорі вважаються винними в усіх злочинах. Щоб зруйнувати ці міфи й стереотипи, письменниця зазначає, що “…вид – не вирок. Люди подекуди бувають не менш жорстокі”. Із цього випливає основна ідея роману “Лазарус” Світлани Тараторіної – “Ми самі вирішуємо, ким нам бути. Самі впускаємо всередину зло. А отже, маємо нести відповідальність за вибір”.
Характерними ознаками пропонованого роману є майстерно відтворений історичний контекст, художньо опрацьований фольклорний матеріал, інтертекстуальні зв’язки з багатьма літературними творами попередніх епох і сьогодення. Зокрема трапляються згадки про вбивство Столипіна, спалення опирів в Нагуєвичах, про яке писав Іван франко, а також описи Кирилівської церкви, Києво-Печерської лаври, Труханового острова, Подолу, багатьох інших локацій столиці, що збереглися й до сьогодні.
Почавши читати роман “Лазарус” Світлани Тараторіної ви не зможете зупинитися, адже інтерес читачів підігріває динамічний сюжет, насичена й образна мова, вдалі жарти і цікаві мовні звороти, а також натяк на продовження роману.
Читайте також:
Що почитати? Катя Бльостка "Матера вам не наймичка, або Чому діти – це прекрасно"
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
