Майже десять років від гурту Gouache не було жодної звістки. Його музиканти створювали нові проекти, багато експериментували. Аж ось днями екс-фротмен популярної в 2000-х команди Іван Розін видав сольну пісню – "Колись". Чим займався музикант всі ці роки, чому вирішив повернутися та яка доля проєкту Gouache – про все це Іван Розін розповів Ксенії Івась в ефірі шоу "Вікенд Нової Музики" на Радіо Промінь.
Іване, ти прийшов не один. З тобою кліпмейкер Андрій Войчук. Привіт вам.
Андрій Войчук: Для мене Радіо Промінь – це подих дитинства. Я навіть трішки нервую. В мене багато спогадів про Радіо Промінь.
Дитинство нервове було?
Андрій Войчук: Ні. Історичний масштаб просто.
Іване, можна вже казати, що артист Іван Розін повертається?
Іван Розін: Це гучна заява, але в принципі, можна і так сказати.
Ми вітаємо тебе з виходом пісні "Колись". Коли ти написав цю пісню?
Іван Розін: Музична тема витала десь в мені внутрішньо майже 10-12 років. Тексту не було. Текст з’явився два місяці тому, і я вирішив її записати. Що ж я буду себе мучити? Краще я її видам і вона буде мучити вас.
На обкладинці в тебе тут зображена дівчинка. Це якийсь символ?
Іван Розін: Символ надії, яку ми не повинні втрачати. Ми не маємо права втрачати сьогодні надію і втомлюватися від війни. Це нагадування про те, що ми маємо вірити в наше спільне майбутнє. В нашу прекрасну Україну, чудових людей і нашу Перемогу.
У вас неймовірний кліп. Історія повернення бійця додому. Андрію, як виникла ідея створити саме цей відеоряд ?
Андрій Войчук: Сама ідея лежала на поверхні. Ми коли вперше зустрілися проговорити ідею, обговорювали різні гіпотези, але вони усі були творчо розмиті. Не чіткі. І я тоді добрався до бібліотеки відео, сформував драфтовий відеоряд, і тоді в усіх питання зникли.
Сама ідея того, що солдат повертається додому і його вдома чекають - вона дуже бажана, очікувана, приємна і масштабна. Всі одразу погодилися. Якщо спочатку були якісь думки більш творчо розмиті, після цього сумнівів не залишилося.
Є такий момент в кліпі – дівчинка нанизує намистинки для свого тата. Ви самі вірите в силу талісманів?
Іван Розін: Це ж символ. Якщо він для тебе щось означає – це щось означає. Це віра. Не якась дрібничка, яка висить в тебе на шиї, а віра. Віра в те, що вона тебе береже.
А хто ті люди на відео?
Андрій Войчук: Дівчинка – це дочка Івана Розіна. А всі інші діти – дітки мого одногрупника, який теж зараз на фронті. В нього п’ятеро дітей. Я їм запропонував, вони з радістю погодилися. Для них це була невеличка сімейна пригода. І все склалося. Я дуже задоволений.
Вся історія зйомок – це маленький стартап. І як в класичному стартапі, автор ідеї звертається до своїх близьких, друзів, родичів для того, щоб гуртом щось видати. До речі, усі хто в кадрі працював, окрім діток – усі мають відношення до театру Лесі Українки. А хлопець, який грав солдата – працює актором у театрі Франка.
У твоїй пісні є рядки: "Вколює ненависть всім отруйне жало". Нещодавно в ефірі нашого шоу Наталка Могилевська мені казала, що зараз люди мають право на святу ненависть. Як ти вважаєш – чи може ненависть бути святою?
Іван Розін: Думаю, ні. Ми всі люди. Людина не має ненавидіти. Є певні ситуації, де ненависть є. Коли вбивають твою родину, ненависть народиться сама. Але це не дуже природно для людини. Скоріше любов її нормальний стан.
Коли людина любить, її люблять, тоді вона може щось створювати. Може бути щасливою. Ми народжені для того, щоб бути щасливими. Але зараз такий час, який вколює нам цю отруту. А яка є протиотрута, я поки що не знаю. Треба просто пройти цей шлях. Ми не можемо викидати з життя негативні сторони, інакше життя буде неповноцінним.
У шоу "Селекція" ти говорив про те, що після 24 лютого в нас стався тектонічний зсув, ми всі змінилися і пройшли точку неповернення. До чого ти у своєму житті більш не повернешся?
Іван Розін: По-перше, я ніколи не думав, що я спокійно буду розмовляти українською мовою. Раніше я приходив на інтерв’ю і завжди питав, чи можу я говорити російською? І розмовляв, тому що мені так було зручно. Мої батьки познайомилися в Пітері, все своє свідоме життя вони жили в Росії, два моїх старших брати народилися у Владивостоці. А я народився в Харкові і в дитинстві навіть не чув української мови. І зараз для мене виклик – перейти на українську. Полюбити її, відчути саму мову. Для мене це теж точка неповернення.
Мова – це основна штука, яка ідентифікує народ. Теми для творчості зараз теж не потрібно обирати – вони обирають тебе. В мене не було якоїсь задачі щось створювати. Не було амбіцій робити проект, щоб про себе знов заявити. Просто настав час, коли я вже не міг мовчати. Це теж точка неповернення. Я відкриваю рота і говорю щось. І не можу цього не говорити.
А ти не думав поновити гурт Gouache?
Іван Розін: Думав. Напередодні війни ми відновили колектив, наскільки це було можливо, і навіть почали репетирувати. В нас навіть на альбом формувався матеріал. І ми вже його грали. Але бац… і війна. Наш гітарист, мій друг, моя людина до кісток – виїхав напередодні війни у відпустку на місяць. Він не повернувся. Поїхав волонтерити до Європи. Дистанційно ми не можемо відновити цей процес. Тому я його дочекаюсь.
А як склалася доля твого електронного проєкту US?
Іван Розін: Це був експеримент. Жага до нових подій у твоєму житті. Це була втеча за формою. Натягнули на себе іншу шкіру. Пробували себе в електроніці. Був в цьому якийсь шарм. Але це була форма, а от ідеї там не було. Тому цю шкіру ми теж скинули.
Останні дев’ять років від тебе не було чутно музичних новинок. Чим ти займався?
Іван Розін: Намагався жити прекрасним спокійним життям. Жити з сім’єю. Займатися побутовими справами. Це прекрасно, коли ти просто живеш, тобою ніхто не цікавиться. Я писав музику для реклами, серіалів, для артистів. Цей музичний процес відбувався, але не на мою користь.
Але зараз я зрозумів, що я не кудись маю бігти. Я маю бігти до себе. Я хочу зрозуміти про що я. Я хочу розуміти чому я такий, хто я такий? Мені важливо бути живим. Завтра може не настати. Завтра дуже хитке. Тому я відкрив рота і став говорити і співати. Як воно буде далі – я не знаю. Сьогодні є так, і це прекрасно.
Редакторки текстової версії: Світлана Берестовська та Міла Кравчук.
Підписуйтеся на подкаст “Вікенд Нової Музики” на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.
Читайте нас у Facebook та Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
