"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"

"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"

"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"
Лариса Загреба та її донька Альона. Фото: надане творцями фільму

Онлайн-медіа про музику й культуру "СЛУХ" і відеопродакшн KNIFE! Films створили документальний фільм "Далі". Автори стрічки зібрали історії українок, що вимушено емігрували після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Суспільне Культура поговорило з творцями фільму – режисером Артемом Григоряном, продюсером Максимом Сердюком, сценаристкою Ксенією Хассан, – та героїнями стрічки про те, як відбувався пошук історій, труднощі, що виникали під час зйомок, та аудиторію фільму.

Максим Сердюк, продюсер фільму та головний редактор медіа "СЛУХ", говорить, що коли почалася повномасштабна війна, "СЛУХ" почав комунікувати та ретранслювати офіційні суспільно-політичні джерела.

"Ми хотіли пояснити нашій аудиторії (загальна кількість підписників медіа в соцмережах – понад 100 тисяч), де фейки, а де правда, доносити корисну інформацію та правильно психологічно підтримувати своїх підписників та підписниць. На базі цього в нас виникла ідея зробити документальний фільм, тому що ми це могли зробити й це було важливо. Треба доносити правильні меседжі, підтримувати аудиторію зсередини та розповідати західній аудиторії про нас".

Знімальна команда переглянула понад 200 анкет та відеовізитівок жінок, що хотіли поділитися своїми історіями. За словами продюсера фільму, це було дуже важко психологічно, адже всі історії – унікальні.

"Пошук героїнь відбувався за принципом, щоби їхня історія була цікавою. Нам хотілося знайти людей, які пережили певні труднощі та подолали перешкоди. Коли людина зробила стрибок вище своєї голови для того, щоби зберегти своє життя, а зараз перебуває далеко від своєї домівки", – розповідає режисер фільму Артем Григорян.

Сценаристка фільму Ксенія Хассан ділиться: "Специфіка відбору була достатньо драматична. Наприклад, у нас була героїня Євгенія, у якої загинув чоловік. Їй не вистачало спілкування і вона хотіла комунікувати. Вона довго переживала свою трагедію, інколи брала слухавку, нічого не відповідала і просто плакала. А я з нею розмовляла і сказала, що якщо вона виговориться, то їй стане краще. Насправді в нас так і не вийшло розкрити її історію.

"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"

Найскладнішими були два аспекти моєї роботи. Перший – те, що я не могла кожну з героїнь обійняти. Часом хотілося встати, підійти, обійняти та сказати: "Усе буде добре, ми всі зустрінемося вдома". А другий найскладніший момент – абстрагуватися. Ми почали писали інтерв'ю з героїнями тоді, коли я сама напередодні повернулася з малим сином з-за кордону. Мені було дуже важко абстрагуватися, часто я сама на фоні десь підплакувала, особливо на історії з Маріуполя. Не хотілося, щоби люди це бачили та чули. Це не дуже професійно з мого боку".

Ксенія говорить, що до проведення інтерв'ю вони були знайомі з кожною героїнею в середньому місяць: стабільно зідзвонювалися або переписувалися кожен день або через день.

"Я відчувала, що вони мене вважають своєю подругою: бо зв'язок з Україною втрачено і він у них тримається тільки завдяки родичам, які залишилися, і мені. Вони вчепилися за мене, ніби в них вдома є хтось, з ким можна поговорити, запитати: "Як у вас сьогодні? Скільки було сирен?". Вони ставилися до мене, як до рідної. З деякими з героїнь ми досі спілкуємося і зідзвонюємося".

"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"

До фільму увійшли інтерв’ю з шістьма українками.

Лариса Загреба та її донька Альона переїхали з Донецька в Маріуполь 2017 року. Цьогоріч на початку березня, коли в місті вже не було електроенергії, водопостачання та зник навіть зв’язок, Лариса почала вести щоденник, а школярка Альона – знімала відеоблог. Змінивши кілька квартир і побачивши людей, що збираються евакуюватися, родина ризикнула виїжджати. Друзі запросили в Люксембург.

Альона каже, що в цей складний час треба документувати все, що зараз відбувається в країні та наслідки цієї війни – тому разом із мамою вирішила поділитися своєю історією.

"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"
Лариса Загреба.

Фотографиня Таня Булгакова вирішила їхати з рідного Харкова разом із родиною після ракетного удару по ОДА. У Нідерландах, після важкої дороги, емоційного знесилення та розпачу, Таня вперше за довгий час відчула себе в безпеці, а невдовзі змогла повернутися до творчості.

"Я вирішила поділитися своєю історією, тому що важливі події життя неодмінно треба закарбовувати. Історія нас вчить пам’ятати не тільки хороше, аби не повторювати помилки минулого", – говорить дівчина.

"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"
Фотографиня Таня Булгакова.

"Фільм "Далі" – це талановито зроблений літопис тих страшних подій, що залишили пожиттєвий шрам на моїй душі".

Наталія Гаріпова, стендаперка з Одеси, із сім’єю знайшла прихисток в Австрії. Наталія – біженка з Придністров’я (1992), тож вона вже розуміла, як РФ веде війни та на яку жорстокість здатні солдати цієї країни. Невдовзі після евакуації стендап-комікеса разом із колегами з індустрії (Оленою Кравець, Максимом Коновалом, Дмитром Савялом, Юрієм Корогодіним) почала організовувати благодійні концерти "Доброго вечора! Ми з України" та переосмислювати значення стендап-комедії під час війни.

"Цей фільм про роздрукований біль. Про те, про що не говорять. Бо "треба бути сильними", бо "треба жити далі", бо "треба було не їхати", бо "треба було" багато чого. Але нас ніхто не вчив, як треба. Ми виживали, рятували свої сім’ї, думали про найгірше. Тому цей фільм звучить тонко і нестерпно. Бо так звучить біль".

Наталія каже, що ділиться своєю історією, тому що це її професія.

"Коли ти говориш щось страшне, щось ганебне, щось відверте, завжди будуть люди, яким після цього стане легше, бо вони думали, що вони одні живуть з цим. Ділитися завжди краще, ніж тримати всередині. Бо "ділитися" значить не множити".

"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"
Стендаперка Наталія Гаріпова.

"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"
Наталія Гаріпова з донькою.

Студентка Станіслава Дячук змогла евакуюватися з Київської області в Словаччину. Виїхати з окупованого, оточеного ворожими військами міста було вкрай важко – не полишали думки про найгірше. Зараз Станіслава працює асистенткою в університеті, донатить і підтримує хлопців із ЗСУ, спілкуючись із ними. Як і всі героїні фільму, дівчина чекає повернення додому.

"Я вирішила поділитися цією історією, щоб люди в усьому світі знали та бачили, що коїться. Щоб українці, які вважають зрадниками тих, хто виїхав, зрозуміли, що ми тут не забуваємо про те, що відбувається, допомагаємо звідси, чим можемо, – нам не начхати. Щоб побачили дійсні причини, чому так сталося, який це був біль – покидати свій дім. Це та рана, яка не загоїться ніколи".

Станіслава говорить, що працювати над фільмом було комфортно:

"Я відчула себе живою в дні зйомки. Бачити людей з України, тим паче які роблять те, що може допомогти Україні, – це щастя. Наші люди – це завжди тепло в душі, особливо коли ти за кордоном".

"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"
Студентка Станіслава Дячук.

Тренерка з тхеквондо з Черкас Анна Тарапата вдруге втікала від війни: 2014 року покинула рідний Донецьк. А після 24 лютого разом із донькою виїхала до Кіпру та продовжила справу свого життя там. Жінка мріє побачити свого чоловіка, з яким одружилася онлайн уже під час воєнних дій, відкрити школу тхеквондо, створити робочі місця для українців, а переселенцям надавати безкоштовне навчання.

"Для мене цей фільм дав можливість висловити свою думку щодо війни в Україні. Таким чином виявити підтримку усім вимушеним переселенцям, показати на власному прикладі, що життя триває і треба рухатись далі – жити та розвиватися, де б ти не був_ла".

"Це фільм про роздрукований біль" – автори та героїні про документальний фільм "Далі"
Анна Тарапата.

Для кого фільм

За словами Максима Сердюка, аудиторію фільму можна поділити на три категорії.

  • По-перше, це люди, які зараз в Україні. Головна мета — показати та донести цій аудиторії, що переживають ті, хто вимушено поїхав із країни, що вони відчувають зараз.

У суспільстві є певна дискомунікація між людьми, які виїхали, та тими, які залишилися в Україні. Через травми та історії таких людей ми хочемо прокомунікувати, що ми – єдині та всі ми по-своєму постраждали.

  • Друга категорія – це безпосередньо люди, що врятувалися від війни в країнах Європи. Ми хочемо показати, що вони не самі, що їхні історії не поодинокі, що поруч є ті, хто пережили такі самі події та почуття. І щоб вони зрозуміли – як показано наприкінці фільму, – що всі українці єдині у своєму бажанні повернутися назад до України.
  • Третя аудиторія – іноземна. Ми хочемо показати їм достовірну інформацію з перших джерел, щоби вони в популярній широкій формі побачили всі ті жахи, які в нас відбуваються. Щоби аудиторія зрозуміла українських біженців та переселенців у Європі, які не прагнуть псувати життя європейців, не претендують на якесь особливе ставлення чи пільги – вони всі хочуть додому і перебувають за кордоном лише для того, щоби врятувати своє життя від війни".
"Ми хочемо показати іноземцям, що таке війна, що вона може трапитися з кожним і кожною".

Прем’єра фільму відбулася 14 вересня на ютуб-каналі медіа "СЛУХ". Упродовж двох тижнів автори також опублікують вісім окремих розширених історій, частина з яких не увійшла до стрічки.

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІншеРозкладКонцертиПрограмиПодкастиСПАДОК ТЕРЕЩЕНКІВARTИЛЕРІЯРадіо ПроміньРадіо Культура