Миколаївець Андрій Корольов розповів кореспондентам Суспільного про те, як зустрів повномасштабну війну, про свої переживання та діяльність. З першого дня вторгнення і до сьогодні чоловік залишається в рідному місті.
Андрій говорить, що з жахом згадує 24 лютого 2022 року.
"О пів на п'яту почалося бомбардування. Приблизно в цей же час я прокинувся. Я вже зрозумів, що відбувається. Але, мабуть, не хотів у це вірити. До кінця не було розуміння, що буде далі. Кілька діб у мене був просто ступор. Я не міг вийти з дому, я не міг відволіктися. Постійно сидів у телефоні, щось читав", — говорить Андрій Корольов.
Андрій розповідає про обстановку в місті, коли російські війська обстріляли будівлю обласної ради.
"Я прокинувся, пішов на кухню. Я спочатку подумав, що це винищувач летить. По звуку дуже схоже було. А потім дикий удар, гул. І в мене на кухні відкрилось вікно. Буквально через 10 хвилин мені написав мій друг. І він мені повідомив, що облдержадміністрацію... Її розбомбили", — згадує Андрій.
Але найбільше чоловіку запам'ятався обстріл росіянами його рідного вишу.
"Мій дім розташований десь в метрах 100 від університету. І шматки будівлі університету полетіли мені на дах. У мене шифер був пробитий, а на даху лежав асфальт. Коли відбувається ракетний удар, то ти відчуваєш жах, шок, тому що ти взагалі не розумієш, що робити", — каже Андрій.
За словами Андрія, в перші дні війни не було можливості записатися в тероборону, бо черга була, щоб потрапити туди. За декілька місяців чоловік знов пішов у військкомат, але до Збройних сил України його не взяли.
Андрій залишається в місті, адже каже, що тут його домівка, тут його рідні і друзі. І тут він може бути корисним.
"Я, як правило, просто як єднальна ланка між людьми. Тобто я знайшов тих, кому щось треба і знаходжу тих, хто може безпосередньо допомогти. В перший місяць війни довелося шукати абсолютно різні якісь речі. Від якихось карематів до наколінників. І довелося їздити, спілкуватися з волонтерами. Виходив безпосередньо на бійців якого-небудь підрозділу і потім направляв їх до тих чи інших людей, щоб вони могли отримати ті чи інші речі", — говорить Андрій.
За словами Андрія, єдиний "плюс" війни — це те, що консолідувалися люди в місті.
"Більшість людей тут скооперувалися. І коли ти можеш бути корисним, чимось допомогти, щось зробити — це вже приємно. У моєму колі виявились достойні, я можу так сказати, люди. Війна так чи інакше все проявляє", — говорить Андрій.
Читайте також
Нічний обстріл Березнегуватого, що на Миколаївщині: що відомо
На Миколаївщині протягом доби сталося п'ять пожеж
Російські війська обстріляли Вознесенськ, що на Миколаївщині: є поранені
Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
