У першу неділю вересня в Україні відзначають День підприємця. В цей день кропивничанка Інна Чижик, яка керує швейним підприємством, розповіла Суспільному, як його роботу змінила повномасштабна війна Росії з Україною.
День підприємця встановлений указом президента від 5 жовтня 1998 року. Свято започаткували "…враховуючи роль підприємців у здійсненні економічних реформ в Україні, вирішенні соціально-економічних проблем та визнаючи його вплив на формування, становлення та розвиток національної економіки…" – йдеться в указі.
Найбільший прапор в області шиють наші швачки. Для нас це велика честь
Над чим нині працює ваше підприємство?
Наш асортимент повністю змінився, якщо порівнювати з виробництвом до повномасштабного вторгнення. Перейшли на виробництво військової форми, відшиваємо українську символіку. Це прапори різного розміру, з різних тканин. Ми неодноразово шили найбільший прапор Кіровоградщини, який стоїть на Фортечних валах у Кропивницькому, шили не тільки для нашого регіону, для Києва також. Для нас це велика честь.
Які його розміри?
Великий прапор Кіровоградщини має розмір 13,5 метрів на вісім, для Києва шили 36 метрів на 18,5, ще у виробництв є прапор 20 метрів на шість, вісім на чотири. Стандартний прапор найбільше користується попитом – ми його возили в Польщу, в Німеччину відправляли, в Америку. Можемо сказати, що наші прапори є по всьому світу.
Намагаємось "стати на ноги", щоб впливати на розвиток нашої країни
Ви змінили асортимент, бо не змогли реалізовувати продукцію, яку шили до вторгнення?
Чесно кажучи, перед вторгненням ми відходили від шоку, який спричинив коронавірус. До пандемії у нас працювали дільниці в Долинській, Смоліному і Кропивницькому. На початку пандемії все, що тоді було потрібно, відшивалось, а потім вже стало не потрібним, зокрема, через те, що пішли партії такого товару з Китаю.
Я хочу сказати за свій колектив – коли стаються такі речі, як війна, немає коли киснути.
З 25 лютого ми почали волонтерити – 44 дні годували військових, не буду називати частини – розвозили сніданок, обід і вечерю. Через три тижні вивели людей на роботу, і почали відшивати, що було на той час потрібно. Треба було зрозуміти що треба сьогодні, що буде потрібно завтра, і головне – де знайти для цього матеріали. Тижні два його вистачало в країні. Потім взагалі не було – ні у постачальників, ні морем, ні небом його завести вже не можна було. Я поїхала до Польщі, де маю друзів, знайомих, бо я була членкинею організації жінок-підприємиць України та польської діаспори – ці зв’язки дуже допомогли. Ми купили тканину, відшивали форму і роздавали – це була благодійна допомога. Вивчили асортимент, спираючись на побажання, і вже на даний час ми продаємо військовий одяг, додається до асортименту форма для кухарів, лікарів, скатертини. Можна сказати, з травня почали все заново.
Якщо ти маєш стільки досвіду, силу в руках, людей, які хочуть працювати, які хочуть допомагати країні, хоч якимось чином наближати нашу перемогу… Війна – це шокова терапія. Таким страшним чином ми зрозуміли, що ми – сила, вона в нашій єдності.
Ми сплачуємо податки до бюджету, вони не такі великі, але тим самим допомагаємо своєму місту, своєму регіону, ми намагаємось "стати на ноги", щоб більше впливати на розвиток регіону, нашої країни.
На початку розмови ви сказали, що бізнес сімейний.
Я завжди шила, за освітою конструктор-технолог та дизайнер легкої промисловості. Після інституту прийшла на "Зорянку" (швейна фабрика у Кропивницькому – ред.), довгий час там працювала – 11 років. У 1998 році створила ФОП, працювали дві людини, були замовлення. А в 2003 працювали вже 15 людей. Все це ми створювали з рідною сестрою та нашими чоловіками. З сестрою ми завжди разом – навчаємось, розвиваємось. Нашою метою було створити надійний бізнес для наших дітей. На даний час у нас працює моя середня донька і її чоловік.
Як підприємиця з досвідом, чого ви очікуєте від керівництва країни для того, щоб до процесу відбудови країни максимально залучили бізнес? Чи, можливо, ви очікуєте невтручання?
Хто ніколи не керував, той не знає, як це важко. Тому я розумію, що зараз керівництву важко, але побажання незмінне – менші податки. Тоді б підприємці платили більше до бюджету, бо ніхто б не ховався "в тіні" – є такі й зараз, особливо у швейному бізнесі.
Читайте також
- 15-річний Данило з квітня трудиться в гуманітарному центрі Кропивницького. Сюди приїжджає з Новгородки, яка за 30 кілометрів, п’ять днів на тиждень.
- "Поки росіяни калічать життя, українці – рятують". Історія родини переселенців з Харкова.
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм, Інстаграм та Ютуб
