Дев’ять знищених російських танків за бій — досягнення роти танкістів, якою керував Сергій Пономаренко. За той бойовий вихід, який відбувся ще навесні на Харківщині, офіцер отримав звання Героя України. Кожен четвертий з бійців у підрозділі Пономаренка до лютневого вторгнення бачив танки лише у кіно. Нині ж ці воїни продовжують стримувати росіян на півдні Харківщини — щоб з Ізюма ворог не сунувся на Слов’янськ.
На Ізюмському напрямку танковий батальйон майора Пономаренка б’є ворога від березня. Чоловіки боронять Україну на межі Харківської та Донецької областей.
"Якщо летить по тобі, то ти його не почуєш. А якщо ти чуєш, то це не твоє, навіщо його слухати? Під музику працюється веселіше", — каже заступник командира танкового батальйону Сергій Пономаренко.
Офіцер приїжджає на позицію з музикою та даними розвідки: у 10 кілометрах виявили укріплення росіян та замасковану техніку.
"Взводний опорний пункт — це в районі тридцяти людей", — кажуть військові.
Стрільба з танків менш помітна за стрільбу з артилерії, говорять бійці. Саме тому вони готують свій Т-72, щоб допомогти піхоті вибити ворога та зайняти новий рубіж.
Військові ведуть стрільбу з закритих вогневих позицій. Б'ють з великої відстані і візуально ціль не бачать, але знають, де вона. Їхні очі зараз — розвідники у лісі, коптер у небі та зв’язковий, який передає координати.
"Буквально влучання снаряда, секунди — і ми вже коригуємо стрільбу. Тобто, дуже швидко проводиться стрільба. Точність задовільна — 25-30 метрів влучання", — каже навідник Андрій Коваль
Ефективна та точна праця є візитівкою української армії, каже Коваль.
"Ми не випускаємо тони снарядів у той бік. Хоч нам і допомагають, маємо берегти ресурси. Техніку, людей, економіку нашої країни — це ж все залежить один від одного", — говорить танкіст.
Після виконаного завдання танкіст відчуває адреналін і ейфорію, говорить Коваль.
"Коли ти знаєш, що влучив у їхню піхоту чи техніку, з однієї сторони розумієш — вони навіть не почули свою смерть. Снаряд летить дуже швидко. Але все одно ти отримуєш адреналін і ейфорію, що ти зробив свою роботу добре. Що ти користь для своєї держави приніс. Підтримав тих хлопців, які сидять в окопах. Яких щодня сотнями снарядів засипають", — ділиться танкіст.
"Якщо ми відпрацюємо, можливо, вони не будуть стріляти по цих селах, і ми швидше відсунемо їх подалі", — додає він.
Серед танкістів є й ті, хто до повномасштабного вторгнення бачив танки лише у кіно. Зокрема, Роман Баценко, до війни він працював вантажником.
"Ані милосердя до них, нічого немає. Після того, що зробили. Цілі села, цілі міста за один день — таке на моїх очах було — за один день руйнувалися. І вони не дивилися, чи то церква, чи то будинки, чи то магазини. Не шкодували нічого, ані тварин, ані людей. Душа розривається, яка в нас країна красива. Хочеться жити і щоб жили наші діти, онуки. Ми відбудуємо", — говорить Роман.
Воювати чоловік прийшов у спортивному костюмі, білих кросівках та спортивній шапці.
"Все летіло, все горіло — це не передати словами. У фільмах спецефекти відпочивають. Їхня тоді авіація літала, як у нас маршрутки — вони нічого не боялися в той час. Зараз вони вже не залітають сюди", — каже Роман.
Попри відсутність авіації, за 10 хвилин після обстрілу росіяни відкривають вогонь у відповідь по українських позиціях.
"Це орієнтовно 120-й міномет російський працює", — каже військовий.
За словами Андрія, системи реактивного залпового вогню HIMARS змінили атмосферу на полі бою. Відколи американські машини почали бити по складах російських боєприпасів, ворожих обстрілів поменшало в рази.
"У зв’язку з тим, що в них склади вибухали, набагато нижче інтенсивність обстрілів. Місяць тому таке б творилося, а то й сильніше — годинами, без перепину. Лише з перекурами на 20 хвилин. Зараз може раз на годину так працюють, може трохи частіше", — говорить Андрій.
"Нема в них вже того ресурсу, який був три тижні тому. Зараз локально — тут заважають їм, вони зараз працюють", — додає танкіст.
Відкрито йти в атаку на цьому напрямку росіяни теж нині не ризикують, говорить майор Пономаренко. Останній великий танковий бій був у липні під Богородичним. Українські захисники знищили 8 з 10 російських машин.
"Дочекаємося, доки вони почнуть з постаментів радянські Т-34 стягувати", — каже майор.
Сам Пономаренко має звання Героя України — у березні, ще командиром роти, прийняв бій: шість танків під українським прапором проти понад 20 ворожих. Дев’ять російських машин знищили, єдину підбиту свою — успішно евакуювали.
"Найбільший мій здобуток — це збережені хлопці. Якщо не буде кому воювати, не буде кому сідати у танки. Не буде кому підбивати. Якщо вберегти хлопців, якщо вони будуть живі, здорові, вмотивовані — за цим будуть і підбиті БМП, танки, перемога", — каже майор.
Від початку лютневого вторгнення одна людина у підрозділі вважається зниклою безвісти.
"Вони вже зрозуміли, що Збройні сили України — без боягузів і ніхто не побіжить. І кількістю великою техніки не залякаєш. Не проженеш. Хлопці вгризаються у кожен сантиметр землі і відступати не налаштовані", — каже Сергій Пономаренко.
За його словами, кожен знищений піхотинець ворога чи російська техніка наближає Україну до перемоги: "Якщо ти спалив хоча б одного москаля, то твій день не пройшов марно. Тому працюємо, панове. Працюємо".
Читайте також
Юристи, артисти, підприємці: хто захищає Харківщину від російських окупантів
Важливо бути на фронті: історія двох військових медикинь, які захищають Харківщину
"Це військова романтика": як живе та працює сім’я військових зв’язківців у Харкові
