До початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Вадим Болдурат викладав анімацію у Харківському обласному Палаці дитячої та юнацької творчості. Після атаки РФ на будівлю обладміністрації 1 березня Палац зазнав пошкоджень. Руйнування у Палаці, де займалися творчістю сотні дітей з Харкова, стали локацією для нового проєкту Вадима — іграшкового кота Валер'яна, який переживає війну.
Чи не зникло у дітей бажання творити через війну, вовняного кота, який повертається з евакуації до Харкова, та про те, що у кота Валер'яна спільного з котом-блогером Степаном, Вадим розказав Суспільному.
"Кіт іграшковий, але вважає себе живим"
Синьо-жовтий кіт Валер'ян з очима різного кольору та тризубом на спині "народився" у травні. Вчитель анімації Вадим Болдурат вперше у житті взяв до рук каркас та вовну й змайстрував фантазійну тварину.
"Кіт іграшковий, але він вважає себе живим — з душею, хвостом та вухами", — знайомить Вадим з Валер'яном.
За допомогою кота та розповіді його історії в Instagram Вадим вирішив трансформувати власні переживання про війну та досвід переселенця.
"Ідея в тому, щоб за допомогою кота показувати іншу сторону війни, як її переживають люди. Задум, що війна — це не іграшки: не можна так ставитися до людей, танками, солдатиками, машинками гратися у війну", — пояснює аніматор.
30-40% аудиторії Валер'яна в Instagram — діти, каже Вадим.
"Всі люблять котів, також ідея створити Валер'яна прийшла, коли наш харківський кіт Степан отримав у Каннах нагороду для блогерів. У нього велика кількість підписників. Я подумав, що до котів у соцмережах люди більш прихильні, ніж до інших тварин", — говорить Болдурат.
"Не треба замінювати хіба що стіни"
Історія Валер'яна починається з повернення до Харкова після евакуації: у руках кота — невеличка валізка, на спині — наплічник.
"Після повернення до Харкова Валер'ян у першу чергу пішов до Палацу дитячої та юнацької творчості, — пояснює його автор. — Валер'ян прийшов туди, бо це дитячий заклад, показує переживання, це близьке мені, бо я керівник гуртка анімації та працюю там з дітьми з 2020 року".
Вадим приїхав до Харкова у 2015 році вчитися на ветеринара, та зрештою став вчити дітей анімації, якою захопився ще школярем.
"На гурток ходила велика кількість дітей. Зараз Палац в аварійному стані: одна частина більш-менш вціліла, а в іншій частині, я б сказав умовно, що єдине, що не треба замінювати, — це стіни, фасад", — розповідає викладач.
"Не знаю, скільки разів я себе поховав"
Вадим Болдурат каже, найбільше до творчості зараз надихає робота з учнями, яку він відновив у травні, викладає анімацію онлайн. З лютого по квітень гурток не працював.
"23 лютого був звичайним робочим днем, будували плани на завтра. У мене було індивідуальне заняття з дитиною, це була арттерапія. Пам'ятаю, як мама дитини сказала, що якщо все буде добре, продовжать заняття, мовляв, подивимось, що буде далі. Пам'ятаю, як йдучи додому, заспокоював колег, не хотів вірити у війну, проте відчував, що в повітрі вже напруга, а люди довкола — якісь інші", — згадує Вадим.
У Харкові аніматор провів перші вісім днів війни, поїхав з міста, коли винищувач скинув боєприпаси у його районі.
"Коли вранці подзвонила мама і сказала, що почалася війна, я не повірив. Здавалося, що час зупинився. У перший тиждень лежиш у коридорі, коли лунає десята тривога, у підвал не набігаєшся, дивишся у стелю і думаєш: "Прилетить зліва, з правого боку, через вікно? Чи дістане до мого поверху?" — говорить Вадим.
"Не знаю, скільки разів я себе за цей тиждень поховав. Ми з сусідами й у підвалі сиділи, потоваришували, ми тільки те й робили, що й жартували — так легше було перенести стрес. Страшно було. Пам'ятаю: сидимо, пролітає один, інший винищувач, за хвилину — вибух. Ми зібрали сумку й, думали, що на тиждень-другий поїдемо до друзів, ось уже майже пів року, як виїхали", — згадує викладач.
Діти знають, що війна скінчиться
Учні Вадима, за його спостереженнями, тягнуться до знань.
"Було складно налаштуватися на уроки морально. Відповідальність зросла. Я вів заняття обережно, намагався, якщо і говорити про війну, то якось здалеку, не знав, як діти перенесли ці події, переїзди. Коли минуло достатньо часу, якось стало простіше, я бачу по дітях, що вони прийняли ситуацію, й розуміють, що колись війна скінчиться", — каже викладач.
"Знаю, що дітям подобаються заняття, бо батьки пишуть, що діти не можуть відірватися, цілими днями створюють мультфільми", — говорить Вадим Болдурат.
Читайте також
"Дарую на знак подяки янголів". Майстриня з Ізюма — про евакуацію з міста та життя у Франції
