Пенсіонери із села Новоданилівка Оріхівської громади попри щоденні обстріли допомагають односельцям. Будинок подружжя зруйнувала ворожа ракета та покидати свою оселю вони не збираються.
Про це розповідають кореспонденти Суспільного Запоріжжя, які побували в Новоданилівці.
У своєму будинку пенсіонери Алла та Юрій живуть 37 років. Нині він частково зруйнований: розбита веранда та пошкоджена покрівля. На подвір'ї лежать залишки російських снарядів, що зруйнували їх будинок. Навколо дому видно білі плями від заборонених фосфорних снарядів, якими гатять окупанти.
"Три дні були такі обстріли, що ми не знали куди нам діватися. На городі у нас 24 запали впали. Летіло, зачепило хату і під самий фундамент горіло, бо ці "зажигалочки" вони не висипались, а всі горіли", — розповідає Юрій.
"Одна розірвалася, я була на городі, і був такий дощ вогняний. А друга оце прилетіла. Горіла лавочка. Я вискочила, боялась, що буде горіти всюди. Ми не могли потушити, бо водою воно не тушиться. Потрібно було тільки чимось засипати, а це було 11 годин ночі. У сусідів все горіло", — додає Алла.
Більшість часу пенсіонери проводять у погребі. Там облаштували спальне місце, зробили запаси їжі. Кажуть, так живуть вже протягом 5 місяців.
"Перший "прильот" у нас був 3 березня, коли підірвали хлібний магазин. З того часу ми живемо у підвалі", — розповідає жінка.
Пенсіонери зазначають, що уже понад три місяці в селі немає інтернету, електрики та газопостачання. Газові балони їм привозять волонтери. Алла готує на маленькій пічці в літній кухні та ділиться їжею із сусідами. А Юрій допомагає односельцям зарядити телефони через сонячну батарею.
"У мене є два акумулятори: телефони заряджати, бо електрики немає. Діти купили передали батьку сонячну батарею, яка дає можливість, коли є сонце, зарядити телефони, акумулятори, щоб у підвалі не свічка горіла", — каже Юрій.
Нині подружжя збирає вцілілі речі й думають, як лагодити будинок. Покидати рідне село не збираються. У свої 64 роки Юрій хоче піти в тероборону, хоча вже тричі отримав відмову у військкоматі. Чоловік наголошує:
"Як би не було туго, важко, це наша земля. Тут народилися, тут живемо і стоятимемо до останнього".
Читайте також: Життя на "нульовій точці". Як виживають мешканці Новоданилівки за 3 км від російського блокпосту
