Викладав корейську мову, мав власну ветеранську справу та воював за Україну. 11 травня у селі Довгеньке на Харківщині загинув 33-річний Денис Антіпов. Чоловік був родом з Івано-Франківщини, однак 28 років прожив у Києві. Його поховали у рідному селі Хотимир Обертинської громади.
Спогадами про сина із Суспільним поділилася мати бійця Марія Антіпова.
"Купував книги у двох екземплярах"
Денис Антіпов народився 30 червня 1989 року на Івано-Франківщині. До п'яти років він із батьками проживав у селі Хотимир. Потім родина перебралася до Києва. Марія Антіпова пригадує, з дитинства Денис захоплювався книгами. Почав читати у два з половиною роки.
"Всюди ходив з книгою. Денис дуже любив читати та переказувати їх. Якщо прочитав щось нове, хотів, щоб всі про це знали. Купував книги у двох екземплярах. Одну залишав у себе, а іншу передавав нам. Ось — остання, яку передав — "Справа Василя Стуса", — розповідає Марія Антіпова.
"Студенти до нього горнулися, як ті курчата до квочки"
У 2012 році Денис Антіпов закінчив Київський національний університет імені Шевченка за спеціальністю "Мова та література і переклад (корейська, англійська)". Він залишився працювати там викладачем.
"Денис жив університетом. Йому дуже хотілося, щоб для студентів це було не просто на папері, а щоб залишилося у них надовго — на все життя. Денис студентів різних курсів настільки гуртував. Вони до нього горнулися, як ті курчата до квочки. Він так з ними проводив цікаво час. Навіть, коли Денис загинув, йому студенти присвятили багато віршів", — розповідає мама бійця.
У 2008 році Денис Антіпов стажувався в Сеульському національному університеті та у 2011 році — в Корейському університеті іноземних мов.
"Денис знав дуже багато мов, їздив у різні держави світу. Йому пропонували переїхати, давали роботу, житло, щоб виїхав за кордон. А він відповів: "Ні за які мільярди я з України не виїду", — каже Марія.
"Він був таким незламним"
Денис брав участь у Революції Гідності. У 2014 році активно волонтерив.
"У нього не було такого — втомлений чи хворий з температурою. Він не думав про те, що йому треба піти з Майдану, відпочити, полікуватися. Денис та його друзі знали, що вони повинні відстояти нашу Україну за будь-яку ціну", — пригадує Марія Антіпова.
У лютому 2015 року Денис пішов добровольцем у 5 батальйонно-тактичну групу 81 окремої аеромобільної бригади.
"Він пішов добровольцем у військкомат, але його не брали. У нього спеціальність військової кафедри — військовий перекладач. Сказали, якщо хоче не за спеціальністю, треба пройти підготовку. Він в Житомирі проходив навчання. Був в аеророзвідці. Після підготовки пішов воювати в Донецьку та Луганську області", — каже Марія Антіпова.
Через рік і два місяці Денис повернувся додому. На той час він вже був лейтенантом і командиром взводу аеророзвідки свого батальйону.
"Коли повернувся після АТО, став якийсь доросліший, більш самовпевнений. У нього зник страх до всього. Син був таким незламним. Він настільки до всього ставився з такими переконаннями, що все буде добре. Україна ніколи знову не буде в ярмі. Тоді якраз була 25 річниця Незалежності України. Денис був на параді. Це була його мрія", — розповідає мати.
Після повернення з АТО Денис разом з побратимами вирішив займатися підприємницькою діяльністю. Вони почали виготовляти дитячі іграшки та сувеніри з дерева.
"Коли була епідемія коронавірусу і я захворіла, син постійно телефонував і за ніч він виготовив для мене шкатулку. Він дуже любив солодощі й шкатулку наповнив ними, а внизу залишив листівочку. Там було написано: "Мамо, одужуй пошвидше. Люблю тебе. Денис", — розповідає Марія.
"Я уже зібраний, йду на війну"
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Максим не задумуючись пішов у військкомат, пригадує Марія Антіпова.
"Він зателефонував і сказав: "Мамо, вже орки напали на нашу столицю — на Київ. Я вже зібраний, йду на війну", — розповідає мати бійця.
У складі 95 окремої десантно-штурмової бригади Денис виконував бойові завдання у "гарячих точках" Донецької та Луганської областей. 9 березня він отримав контузію та декілька поранень під час артобстрілу у селі Довгеньке на Харківщині.
Під час лікування у госпіталі в Дніпрі Денис розповідав іноземним ЗМІ про війну в Україні. Через місяць воїн повернувся на фронт боронити країну.
"Його не виписували, він мав продовжувати лікуватися. Я кажу: "Денисе, може б ти перевівся в госпіталь у Київ?" А він відповів: "Ні, мамо. Я буду виписуватися, бо є ще побратими, які важче поранені, яким більше потрібне лікування", — переповідає мати слова бійця.
"Він по крові нам син, а по духу він — син України"
Марія Антіпова розповідає, із сином спілкувалася щодня, а з 11 травня він перестав виходити на зв’язок.
"Три дні були дуже сильні обстріли. Вони не мали можливості не те, що з’їсти, а води випити. Їх оточили зі всіх боків. У них шансів вижити чи врятуватися не було. Стріляли градами. Його відкинуло до бліндажа. Осколок потрапив йому в голову. Побратим, який бачив це все, до нього підійшов, але Денис уже був мертвий. На жаль, його неможливо було врятувати", — розповідає Марія Антіпова.
Востаннє жінка спілкувалася із сином за день до його загибелі.
"Він написав: "Мамо, у мене все добре. Я тебе дуже люблю, ми переможемо". У нього була віра і він усе робив для перемоги. Вони були незламні, вони були непохитні. Це покоління виросло на ідеях націоналізму, патріотизму Ми пишаємося ним. Він по крові нам син, а по духу — він син України. Він — син нашої держави", — каже мати бійця.
Про смерть сина Марія дізналася через три дні.
"В суботу вранці зателефонували з військкомату та повідомили про те, що Денис загинув. А я кажу: "Це — неправда. Ви, можливо, сплутали з кимось". Перед тим, як лежав у шпиталі, Денис казав: "Мамо, як тобі будуть телефонувати й говорити про те, що мене вбили, що я загинув, ти не вір. Тепер я приходжу на могилу і кажу: "Денисе, я не вірю. Ти живеш, ти будеш жити, ми тебе пам’ятаємо, усі будемо пам’ятати", — розповідає Марія.
"Він знав, звідки його коріння, і туди він повинен повернутися"
Після смерті Дениса його батьки повісили на своєму подвір’ї у селі два прапори — червоно-чорний та синьо-жовтий.
"Ці прапори встановлені на честь сина та побратимів. Вони символізують перемогу. Це — прапор нашої держави та прапор УПА. Коли Денис загинув, у нього два стяги були на грудях. Він не носив їх у заплечнику, не носив у кишені, а на грудях", — розповідає Марія Антіпова.
Жінка каже, що син любив проводити час у Хотимирі, та в одній із розмов казав матері, що хотів би бути похороненим саме тут. Батьки виконали заповіт сина.
"Він каже: "Мамо, коли я помру, поховайте мене в селі". А я відповіла: "Денисе, ти що таке говориш. Це ти маєш нас ховати". Чи це відчуття якесь таке було. Він знав, звідки його коріння, і туди він повинен повернутися", — пригадує мама бійця.
Дениса Антіпова поховали 19 травня.
"Коли хоронили його, дуб тут вже ріс. І як слова пісні: "А під тим дубочком партизан лежить", — згадує Марія Антіпова повстанську пісню.
Читайте також
- Після смерті сина стала волонтеркою. Мати Героя України, пілота з Івано-Франківщини Степана Тарабалки
- Відвіз сім’ю на Франківщину і повернувся на Cхід на війну. Історія загиблого бійця з Донеччини Олександра Кузьменка
- "Якщо починається така "двіжуха" — треба країну захищати". Історія бійця на позивний Пікап, який воював на Київщині
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
