"Мотивацію дає нова зброя", — командир загону ССО "Азов Харків" Анатолій Сидоренко

"Мотивацію дає нова зброя", — командир загону ССО "Азов Харків" Анатолій Сидоренко

"Мотивацію дає нова зброя", — командир загону ССО "Азов Харків" Анатолій Сидоренко
Анатолій Сидоренко, командир ССО "Азов Харків", червень 2022. Фото: Суспільне Харків

На початку червня у Харкові створили загін сил спеціальних операцій "Азов". До його складу входять переважно харків'яни, в тому числі ті, хто став на захист України у 2014 році. Чому російська армія посилила обстріли Харкова, чи здатні загарбники на новий наступ і що покращує настрій оборонців міста — пряма мова командира загону Анатолія Сидоренка в інтерв'ю Суспільному.

"Це не АТО"

У перші дні повномасштабного наступу, коли ми по п'ять годин сиділи під обстрілом, який не припинявся, ми з друзями сиділи й дивились один на одного і казали: "Ні, це не АТО. Це взагалі не АТО". Дуже багато всього Росія нагнала, дуже багато артобстрілів, це те, чого ми там не бачили — та ж авіація. Зараз вони застосовують все, що в них є.

Я вважаю, що зараз триває геноцид українського народу і я не вважаю, що звичайні будинки — це якісь не ті цілі. Вони конкретно ціляться, щоб залякати, щоб знешкодити якомога більше нашого народу.

"Місто обороняється надійно"

У нас дуже близько кордон з Росією, ситуація завжди напружена. А останнім часом лінія фронту така, що то ми трошки наступаємо. Лінія фронту приблизно на тому самому місці останній місяць. Є, звісно, контрнаступ з нашого боку, але він не такий швидкий, як хотілося б всім цивільним. У деяких місцях треба тактично відступити на кілька кілометрів. Ситуація важка, тому що кожен день по Харкову працюють ракети, артилерія, потрапляють під загрозу не тільки військові, а й цивільні.

Я вважаю, що Росія не покинула думок про наступ і вхід до Харкова, захоплення нашого міста. Але їхні думки залишаються їхніми думками. На даний час я вважаю, що місто обороняється надійно. Звісно, вони можуть спробувати. Звісно, вони можуть працювати в цьому напрямку, але ми також не сидимо без діла. Будемо зустрічати ворога, давати відсіч.

"Кожен день стріляють"

Я вважаю, що їм немає різниці, кого вбивати. Вони просто вбивають цивільне населення з першого дня війни. Саме які цілі їхнього щоденного і щонічного обстрілу? Звісно, це залякати, пошкодити цивільну і не тільки цивільну інфраструктуру. Обстріли можуть збільшитися. Ми зіштовхнулися з тим, що нам весь час кажуть, що у Російської Федерації закінчуються ракети, закінчуються боєприпаси. Ми ж бачимо, що кожен день стріляють, кожен день вони працюють по нашому місту. Може в них і закінчуються якісь супер точні ракети, але в них є більш страшні — ті, які можуть летіти в військову частину, а потрапити в цивільну будівлю. Тому розслаблятися не можна.

Я вважаю, що зараз ми готові більше і краще, ніж в березні, тому зустрічати будемо ближче до кордонів Росії.

Чому повертатися до Харкова зарано

Моя оцінка [щодо повернення з евакуації] — зарано, але, звісно, я не можу сказати комусь з людей приїжджати додому чи не приїжджати. Ми можемо зрозуміти все цивільне населення — людей, які понад три місяці живуть не вдома, у багатьох немає роботи, закінчуються гроші. Звісно, всі хочуть додому, починати жити далі — це потрібно, але на мою думку ще занадто рано повертатись до Харкова.

Якщо місто потребує цих людей, це потрібно, а якщо просто приїжджати до Харкова і ходити на "Стрілку" пити каву — я вважаю, що краще десь в іншому місті посидіти і не заважати військовим, медикам, поліцейським та іншим, хто справді працює в цьому місті.

"Вихідні і премії нікого не цікавлять"

Останнім часом, спілкуючись з бійцями, я бачу, що якісь вихідні, премії — майже нікого це не цікавлять. Звісно, кожен хоче іноді побачити свою сім'ю, якщо є така можливість, але понад усе зараз гарний настрій і мотивацію дає нова зброя. Коли приїжджає нова зброя, я прям бачу, як очі горять, всі хочуть воювати.

Я вважаю, що поки війна не закінчиться остаточно, видихати не можна. І не можна було видихати всі ці вісім років. Бо в нас, на жаль, склалося так, що люди, які не були пов'язані з війною, вони всі ці вісім років не відчували взагалі нічого. Війна — Донецька та Луганська область, Крим — та про нього вже забули. Це неправильно. Треба було всі ці вісім років готуватися, як це робили ми, а не зараз в паніці бігати, виїжджати. Ми всі були готові до цього, вісім років готувалися, тому зустрічали ворога набагато краще.

Про найбільше бажання

Перемогти. Перемогти і дійти до своїх кордонів на всіх напрямках. А вже потім відпочивати. [Після перемоги] — готуватися до можливої наступної війни. У нас такий сусід, розумієте. Батьківщину не вибирають, тому жити поруч з таким сусідом — значить, завжди бути готовим до війни. Як то кажуть, хочеш миру — готуйся до війни. Треба укріплювати не тільки нашу організацію, як ми це робили весь цей час. Повинна держава укріплюватись, укріплювати кордони, щоб кожен військовослужбовець отримував гарну заробітну плату, щоб він розумів, що Україна його потребує. І тоді все у нас буде добре.

Читайте також

Окупація, евакуація та вступ до ЗСУ: як родина на Харківщині виїхала з захопленої Балаклії

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди