"Чекаємо з перемогою". Інтерв'ю з дружиною бійця тероборони Рівненщини Світланою Пітик

"Чекаємо з перемогою". Інтерв'ю з дружиною бійця тероборони Рівненщини Світланою Пітик

Ексклюзивно
"Чекаємо з перемогою". Інтерв'ю з дружиною бійця тероборони Рівненщини Світланою Пітик
Світлана Пітик разом із донькою/Фото: Суспільне Рівне

Її чоловік не служив у армії, але після повномасштабного вторгнення військ РФ пішов записуватись у тероборону. Суспільне починає цикл історій, присвячених дружинам військовослужбовців тероборони Рівненщини. Героїня першого інтерв'ю — Світлана Пітик.

– Яким для вас і вашої родини був перший день війни? Що врізалося в пам'ять?

– Перші дні війни були такими, що запам'ятаються на все життя. Брат зателефонував вранці без двадцяти шість і повідомив, що Київ обстрілюють, почалася війна. Сказав, щоб ми малечу не відправляли до школи. Ми спочатку не повірили, думали, щоб брат панікує. Але чоловік почав моніторити новини й справді були обстріли. Потрібно було щось робити, але не знали, що саме. Доньку з бабусею й дідусем відправили у безпечне, на нашу думку, місце, де був підвал. А чоловік, який ніколи раніше не служив, сказав, що йде в ЗСУ захищати наші кордони. Я залишилася вдома сама.

– Про що думали, що робили?

– Увесь день дивилася новини й панікувала. А після повідомлення, що російські війська близько біля нашої області, злякалася і почала пакувати валізу. Але як те, що надбали за 15 років шлюбу, вмістити у маленьку валізу? Брат хотів відправити мене з його дружиною в Польщу, але я відмовилася. І досі не жалкую, що не виїхала. Не знаю, як буде далі, але сподіваюся на краще. Хоча під час тривог картаю себе, що мами вивезли своїх дітей, а я ні.

– Перші повітряна тривога й обстріл на Рівненщині були зранку 25 лютого. Яким був для вас цей день?

– Після обстрілу я зателефонувала чоловіку і запитала, де він, бо його не було вдома. Він мене заспокоїв, що його взяли в тероборону, що їх нікуди не відправлять, бо спочатку будуть навчання. Менш як через місяць після того він навідався додому і віддав мені всі документи й ключі.

– Як ви поставилися до рішення чоловіка піти в тероборону?

– Я залишалася з дитиною одна і водночас розуміла, що це його обов'язок. Хоча була впевнена, що чоловіка не візьмуть в тероборону, бо він не служив в армії. Але його записали й він для мене герой. Як тільки має вільну хвилинку, телефонує нам, намагаємося підтримувати одне одного. Я кажу, що кожен новий день наближає нас до перемоги. Але майже 90 днів без його ранкових обіймів, без спільних вечірніх прогулянок і приготування вечері – це складно. І дитина постійно питає, коли тато повернеться й ми будемо жити, як раніше. На це запитання досі не маю відповіді, але впевнена в тому, що все буде добре, що кордони будуть захищені завдяки таким захисникам.

– Як ви з донькою говорите про те, що її тато зараз захищає Україну?

– Спочатку вона дуже переживала. Але мене вразило, як одного разу перед сном дитина сказала, що якби їй було 18, то була б не вдома, а там, де тато. Бо не можна сидіти вдома, коли таке коїться в країні. Мені дуже приємно, що я виховую таку дитину, в якої є цей патріотичний дух і вона не боїться. Я щаслива, що в мене такі дитина і чоловік.

– Війна йде вже три місяці. Чи й досі вам страшно, коли лунає сигнал тривоги й ви ховаєтеся з дитиною?

– Так, до цього не можна звикнути. Ми перечікуємо тривогу в коридорі, за правилом подвійної стіни. Спочатку після кожної тривоги я питала в чоловіка, куди полетіло, він мені не говорив, я вже потім розуміла, що так не можна робити. Але не можна звикнути, що кожного разу, коли відбуваються обстріли, гинуть мирні люди.

– Чи розповідає чоловік про свій військовий побут, в яких він умовах, чи добре годують?

– Щодо їжі, то все добре. Постійно в нього запитую, чи краще готують, як я. А він каже, що не так, але смачно також, умови хороші, всім забезпечують. Нема нарікань.

– Що б ви хотіли сказати своєму чоловіку й іншим військовослужбовцям тероборони?

– Хочу подякувати їм за те, що досі маємо непорушні кордони і що в наших ЗСУ такі патріотичні, хоробрі, добрі люди, які нас оберігають, допомагають і рятують наші життя.

Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки

Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber

Долучайтесь до нас в Instagram

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди