18-річна харків'янка Катерина Степанишена після повномасштабного вторгнення РФ в Україну понад тиждень не виходила на вулицю. Через обстріли у місті переховувалася у бомбосховищі гуртожитку. З кожним днем ситуація у Харкові гіршала, вибухи частішали. Тому дівчина разом з друзями наважилася евакуюватися до безпечного Івано-Франківська.
Про перші обстріли Харкова, вибиті вибухами вікна, життя в укритті й переїзд на Прикарпаття дівчина розповіла кореспондентці Суспільного.
"Вперше постріли почула о 7:00 і думаю: "Так, почалося"
Зранку 24 лютого Катя збиралася на роботу і не підозрювала, що за лічені години її життя назавжди зміниться. У те, що почалася повномасштабна війна та російські війська обстрілюють Харківщину, вдосвіта дівчині розповів батько, а згодом — і друзі. В усе це дівчина не вірила до останнього. Та коли неподалік від гуртожитку пролунав вибух, зрозуміла, що стало дійсно небезпечно.
"Тато жив у Харкові на Салтівці. Звідти почалися обстріли. А мати з бабусею — з Куп’янського району. Мені всі почали телефонувати приблизно о 5:50 і казали збиратися. Я це серйозно не сприйняла, думала: далі вдягатимуся на роботу. Так і не пішла... Вперше постріли почула о 7:00 і зрозуміла: "Так, почалося", — пригадує Катерина.
Понад тиждень у бомбосховищі
Дівчина зібрала речі та спустилася у бомбосховище. Катя разом з друзями мешкали там більше як тиждень. Через страх загинути вона зовсім не виходила на вулицю. Залишатися в укритті, пригадує Катя, було страшно, адже навіть там вона чула звуки вибухів та обстрілів міста.
"Ми чули "гради". Вже обстрілювали станції Олексіївка та Перемоги, а я жила майже в центрі. Я боялася цих пострілів. Пам’ятаю, як від нас жінка вийшла в магазин і туди влучив снаряд. Їй відірвало ноги, і вона померла. 1 березня, коли ми сиділи на вахті, після затишшя дівчинка раптом почула свист і каже: "Лягай!" Ти лягаєш, і вилітають всі вікна. Я не можу передати ті відчуття, коли думаєш, що все це зараз обвалиться на тебе, влучить у вікно і тебе не стане", — ділиться Катерина.
"Ми боялися кожного шереху, кожного звуку"
3 березня, розповідає дівчина, студентів попросили евакуюватися з бомбосховища гуртожитку через загрозу ракетного обстрілу. Виходити на вулицю Катя боялася, проте зрозуміла, що вибору у неї немає. Того дня їй разом із друзями вдалося добратися до вокзалу, за дві години сісти на потяг до Львова і згодом переїхати до знайомих в Івано-Франківськ.
"1, 2, 3 березня почалися сильні авіаобстріли центру, а я жила поруч. І ми те все чули. І потім було страшно, особливо після 1 березня, коли вікна повилітали. Ми боялися кожного шереху, кожного звуку. Я до рідних не могла поїхати, тому що під Харковом, у Чугуївському районі, — обстріли, до того ж там підірвали мости. Я збираю речі й думаю: "Всі їдуть і я їду, а що робити? Тут загину чи дорогою у потязі — не знаю", — пригадує Катерина Степанишена.
Нове життя у Франківську і туга за рідним містом
В Івано-Франківську упродовж місяця дівчина намагається жити звичним життям. Вона ознайомлюється з містом, знаходить друзів і дистанційно продовжує навчатися.
Дівчина розповідає, що дуже сумує за сім’єю та рідним містом. Однак вона продовжує вірити, що зовсім скоро зможе повернутися додому та обійняти своїх батьків і друзів.
Читайте також
- Люди з інвалідністю в умовах війни. Історія киянки, яка переїхала на Івано-Франківщину
- У пошуках прихистку від війни. Історія іванофранківки з інвалідністю Христини Сирової-Ковалишин
- З лежачою матір'ю та попри зневіру в порятунок: історії людей з інвалідністю, яких евакуювали на Прикарпаття
- З окупованого Херсона — у вільний Івано-Франківськ: історія порятунку сім'ї Олександра
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
