Створюють патріотичні трафарети та організовують майстер-класи для молоді — так сім’я художників із Бучі живе у Золотоноші. Чим займалися на Київщині та як тікали з-під обстрілів – вони розповіли Суспільному.
Втекти від бомбардувань встигли у перший день повномасштабного вторгнення Росії, розповів Дмитро Климченко. Знайшли прихисток у його батьків.
У Бучі чоловік теж навчав дітей мистецтву. Із дружиною-художницею мали власну студію. Вранці 24 лютого зрозумів, що заняття з малювання доведеться скасувати:
"Продзвенів будильник. За звичкою відкрили телефон і побачили повідомлення, що бомблять міста. Вирішили, що на роботу ми не підемо, залишимося вдома".
Найстрашніше, за словами Дмитра, було в перший день. Саме тоді почали бомбардування Гостомельського аеродрому, який розташований від їхнього будинку за два кілометри.
"Побачили з вікна, як туди летять бойові російські гвинтокрили. Трохи в техніці розбираюся, то відразу визначив, що це КА-52. Сказав дружині: «Напевно, треба нам звідси забиратися». Мені зателефонував товариш, спитав: «Друже, як ти?». Я кажу, що так і так. Каже: «Давай я вас приїду заберу». Під, грубо кажучи, розривами бомб він сюди прорвався, і ввечері ми виїхали з Бучі", – розповів чоловік.
Дмитро родом із Золотоноші, тому поїхали туди. Перші тижні оговтувалися від побаченого. Згодом вирішили повернутися у мистецький стрій, розповіла дружина Дмитра Антоніна:
"Я розуміла, що треба якось залучити себе – чи плести сітки, чи готувати, але чоловік мені сказав, що тут багато дітей, і ми можемо бути корисними на мистецькому фронті. Я звернулася до волонтерського центру. Сказала, що ми художники і залюбки готові допомагати як дітям, так і дорослим".
Почали проводити майстер-класи у місцевому молодіжному хабі, розповіла Антоніна. Це, з її слів, відволікає і заспокоює як і дітей, так і їх самих.
Через трафарети учні змальовують різні сюжети: земляка Романа Грибова – автора легендарного вислову про російський корабель, силуети українських воїнів та малюнок із чоботом, який топче російську техніку. І його улюблений – Москва, на яку летять бомби, розповів Дмитро.
"Я відчуваю, що ввечері ми йдемо додому зовсім іншими людьми. Ми звикли ділитися своїми емоціями: обніматися з дітьми, усміхатися. Це дуже круто. Відчуваєш свою потрібність", – сказала Антоніна.
Повертатися до Бучі планують, та як швидко це буде, поки сказати не можуть, розповіло подружжя.
Повне відео
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
