Родина Єпрушкіних провела місяць в окупованому Херсоні. Неподалік від їхнього дому палав аеропорт в Чорнобаївці, а на іншому кінці міста гуркотіли бої на Антонівському мості. В місті було важко дістати продукти, а особливо — дитяче харчування для однорічної онуки. Саме через маленьку Емму родина і вирішила покинути місто та поїхати до Чернівців. Суспільне розповідає їхню історію.
З одного боку – горить Чорнобаївка, з іншого – боронять Антонівський міст
Анна з річною Еммою поїхала в Херсон за тиждень до повномасштабного вторгнення Росії. Планували відпочивати, зустрітися з подругами та гуляти з дочкою біля моря. Коли збирались у поїздку, у новинах говорили про те, що до Херсонської області з боку Криму стягують російську техніку. Але вона не зважала на це, оскільки такі новини з'являлися регулярно з 2014 року і всі до них звикли.
Сім'я Анни живе за три кілометри від ЧорнобаївкиЧорнобаївка — це село у Херсонській області, де розташований аеродром. Російські війська висаджувались на летовищі. За повідомленнями ЗСУ, понад десять разів на аеродромі знищували російську техніку.. Вранці 24 лютого з вікна квартири родина побачила, як горить аеродром в селі, а над Херсоном літають російські гвинтокрили.
"На автовокзал прийшов – автобусів немає, каси працюють, але касири нічого не знають – будуть автобуси чи не будуть. Ми хотіли хоча б на Одесу виїхати і не вийшло. На залізничному вокзалі ланцюгами двері зачинені", – розповідає Валерій Єпрушкін.
Водночас йшли бої за Антонівський міст, який атакували у перший день вторгнення, адже він є шляхом до Миколаївської області. Біля мосту живе друг Валерія, з яким вони служили в армії. Впродовж тижня товариш розповідав про бої — вранці міст захоплюють, а ввечері — українці його відбивають.
"Звідти стріляли по наших танкістах – каже Валерій. – Як наших вибивають, то вони в Херсон не відступають, а відступають в поля, щоб у міст росіяни не заходили. Ось так цілий тиждень, туди-сюди. Бої там страшні були, гуркотіло, гриміло, вило..."
Черги в кілометр та пусті полиці
1 березня росіяни зайшли у місто. Більшість людей сиділи у підвалах. Анна каже, що це був найстрашніший момент, адже ніхто не знав, як окупанти діятимуть. Валерій та Анна з дитиною на руках побігли до підвалу, за нею матір Анни з 93-річною бабусею. Вони відставали й на вулиці їх застали вибухи шумових гранат.
"Навколо падало скло і мертві голуби, вони помирали прямо на льоту від сили тих вибухів", – каже Надія Єпрушкіна.
Людям з навколишніх будинків дозволили ховатися у підвалі дитсадка, туди принесли меблі із закладу.
Російські військові стріляли у повітря – так залякували місцевих. Ганна каже, що росіяни почали грабувати магазини. У кожному мікрорайоні вони поставили блокпости, безперервно їздили по вулицях.
У перший день вторгнення до банкоматів і магазинів були кілометрові черги. Полиці спустіли за три дні. Деякі власники магазинів просто роздавали продукти херсонцям, аби вони не дістались росіянам, згадує Валерій.
Росіяни грабували магазини та забирали їжу на блок-постах
В деяких магазинах доводилося стояти в черзі по шість-дев'ять годин. Анна та її батьки з бабусею могли з'їсти лише один бутерброд з сиром та яйцем на день. Однорічній Еммі потрібно було дитяче харчування, те, що вдалося купити в перші дні війни, швидко закінчувалося. Анні писали друзі, що знайшли необхідні суміші та пюре на іншому кінці міста, але через блок-пости туди дістатися було важко.
Коли росіяни бачили, що через блок-пост доставляють їжу, то могли її відібрати, або вимагали гроші, аби люди могли проїхати далі, розповідає Анна. Вона просила волонтерів, аби ті доставили до її мікрорайону суміші для Емми.
У підвалі дитсадка були також і інші діти. Анна з Валерієм приносили зі своєї квартири кип'ячену воду, аби запарювати харчування і для інших дітей.
Виїзд з тимчасово окупованого Херсону
В родини не було власної машини. У підвалі Аня познайомилася з жінкою, яка мала авто чоловіка, але ніколи не сиділа за кермом. Вона декілька днів вчилася їздити по місту, а тоді запропонувала родині виїхати. Надія з 93-річною бабусею вирішили залишитися в місті, а Анна з маленькою Еммою та батьком Валерієм поїхали через російські блок-пости до виїзду з окупованих територій.
Анна підготувалась до виїзду, дізналась з інтернету, як поводитися на блок-постах. Всі, хто хотів виїхати, мали почистити всі месенджери та видалити фото. Також чоловіків роздягають до поясу та перевіряють чи є татуювання з українською символікою. З росіянами краще не говорити, лише відповідати на запитання "так" або "ні".
Єдиною дорогою з міста була дорога через Чорнобаївку, але тоді вона була недоступна. Тому люди виїжджали через поля та бездоріжжя. Валерій встиг побачити на одному з блок-постів двох снайперів. Самі солдати на вигляд мали 18 років та стару зброю, ще з багнетами.
Родина боялась не лише росіян, але й що в будь-який момент їх може застати обстріл "Градами", вибухи гуркотіли десь неподалік.
Вже коли проїхали сім російських блок-постів і побачили українських військових, то Аня розплакалася. Родина підготувала для них пакет з їжею та водою. Українські військові раділи та пропонували маленькій Еммі печиво чи яблука.
Так за півтори доби херсонці дісталися до Чернівців, де на Анну вже чекав її чоловік.
"Їжі не було, але й їсти не хотілося"
Мама Ані Надія та бабуся Ганна вирішили не виїжджати з Херсону. 93-річня бабуся Ганна пережила Фінську та Другу світову війни та розкуркулення. Разом вони майже весь час перебували в коридорі або ванній, боячись обстрілів. Бабуся йти до укриття не хотіла.
"Ми бачили фото, як на Антонівському мосту лежали шматки м’яса наших хлопців. Ми весь час плакали, їжі не було, але ми і їсти не хотіли. Бо нічого не лізло взагалі", — розповідає Надія.
За тиждень у Надії з матір'ю виникла можливість виїхати з Херсону. По двох жінок та їхню стареньку собаку виїхав волонтер з Одеси. Їхали дуже обережно, бо на цій дорозі декілька днів раніше підірвався на міні автомобіль, з'їхавши з дороги, розповідає Надія.
На шляху люди проїхали через 24 російських та три "кадирівські" блок-пости. На кожному з постів автомобіль перевіряли, оглядали людей та багаж. Надія каже, що "кадирівці" були п'яні. Дорога до Одеси, яка зазвичай займала три години, тепер зайняла десять. В Одесі жінки з собакою сіли на евакуаційний потяг до Чернівців.
Тепер родина живе разом з Анною та її чоловіком у їхній квартирі в Чернівцях. Відколи Анна виїхала з Херсона, вона допомогла ще понад пів сотні людей покинути місто. Люди до неї зверталися, передавали її номер одне одному. Жінка зводила людей, які хотіли виїхати, але не мали автомобіля та тих, хто виїжджав та міг взяти когось до себе в машину. Коли наші журналісти говорили з бабусею Ганною, вона не перестала повторювати, що "ми обов'язково переможемо" і що вона обов'язково доживе, аби побачити нашу перемогу.
Читайте також
"Після звірств у Бучі діти просили виїхати". Історія сім'ї херсонців, які евакуювались до Чернівців
"Міни всюди, наші підриваються. Війна цілодобова, але й відпочиваємо". Щоденник буковинця з війни
Що відомо
- 24 лютого війська РФ розпочали повномасштабне вторгнення на територію України.
- 3 березня російська війська зайшли у Херсоні. Місто опинилось у тимчасовій окупації. Війська РФ не покидають наміру взяти все під свій контроль, не зважаючи на сильний спротив жителів області.
- Херсонська область опинилась на межі гуманітарної катастрофи через розташування військ РФ, які не пропускають допомогу.
- На Херсонщині військові РФ планують провести "референдум" на початку травня.
Читайте нас у Telegram: головні новини Буковини
Станьте частиною Суспільне Буковина: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
