Селище Дмитрівка на Київщині частково окупували в перші дні війни. 30 березня там відбувся вирішальний бій між російськими та українськими військовими. Росіяни відступили. Детальніше про бій та життя селища під окупацією — в матеріалі Суспільного.
***
Проїжджаючи центральною дорогою селища, не бачимо жодного будинку, який би не постраждав. На деяких є сліди від обстрілів та вибиті вікна, подекуди ж будинки зруйновані. Люди розбирають завали.
"Сєпари як заїхали, то страшно, що тут було. Горіло, диміло все. Неможливо було дивитися. Я з погреба не вилазив, але як виглянув, то хай Господь милує. Давили, трощили все підряд. Жах. Нелюди якісь. Навіть не знаю, як їх назвати", — каже Василь Цимбалюк, один із мешканців селища.
Його будинок — під лісом. Саме звідти, каже, летіли російські снаряди. Але перелітали через хату, тож вона майже не постраждала.
Проте постраждала хата доньки Василя. На її подвір’ї він розгрібає завали. Під час розмови плаче — будинок всього 15 років як збудували. Всередині — новий ремонт.
"Це боляче, бо все далося трудом. Великою працею. Все здоров’я тут угробили. Сумно і боляче на це дивитися", — каже чоловік.
Цей будинок обстріляли 29 або 30 березня. Василь не може назвати точної дати, оскільки з дружиною сидів у погребі. Сюди прийшов 30-го і побачив завали. Крім того, подвір'ям проїхався танк, який розтрощив усе, що залишилося після снарядів.
У будинку нікого не було, тому загиблих немає. Проте, каже Василь, росіяни стріляли по мирних жителях, зокрема й по його сусіду.
"Вони їхали повз його хати. Діма був на вулиці — три кулі в лоб. Він два чи три дні лежав, не могли його забрати, бо боялися. Вже й собаки почали розтягувати. Потім хлопці знайшли мішка, забрали й похоронили його на кладовищі", — пригадує Василь.
Коли саме це сталося, згадати не може. Знає, що 30 березня тут відбувся вирішальний бій між українськими та російськими військовими. Тоді наші армійці розтрощили техніку росіян.
Подробиці Суспільному розповів “Буран” — командир стрілецької бригади.
“Якщо порівнювати техніку з живою силою з нашої сторони, то це несумісні речі. У мене нема танків, у мене є особовий склад, який захищав територію. В цьому випадку хотіли очистити від ворога. Танкісти у нас були трохи далі. Вони очікували, що підійдуть до них, і теж добре спрацювали”, — каже “Буран”.
За словами військового на озброєнні його бригади були лише автомати та РПГ-7. Втім загиблих з українського боку не було. На відміну від російської сторони.
Меншій частині колони росіян таки вдалося втекти, однак і досі по різних частинах села стоїть їхня спалена техніка.
Читайте також
“Ми доводимо, головне не стіни, а люди” — Маріупольський державний університет переїхав у Київ
Звільнений Славутич. Як мешканці відстояли місто атомників та як воно живе зараз
"Молитва допомогла нам вижити", — історія ворзельської церкви, де люди ховалися під час окупації
"Cтавить автомат мені до підборіддя, каже: давай гроші" — життя під окупацією в Андріївці
