Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів

Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів

Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів
Фото: Суспільне

Готували їжу українським військовим, немічних забирали до себе додому, а воду разом шукали у колодязях. Жителі мікрорайону Олександрівка у Чернігові гуртувалися під час обстрілів околиці міста. Снаряди падали на будинки і у городи, а вони пересиджували обстріли вдома і не покидали близьких і сусідів. Від деяких будинків залишилися самі фундаменти, а господарі мріють про відбудову міста.

Пробитий паркан, згорілий автомобіль, і фундамент від будинку. Подвір’я двох сестер сьогодні виглядає так.

Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів
Подвір'я сестер Іовченко. Фото: Суспільне
"Снаряди попадали прямим попаданням і все горіло. Війна, зараз не до плачу. Можливо, колись ми усвідомимо", — розповідає чернігівка Ніна Іовченко.
Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів
Ніна Іовченко. Фото: Суспільне

Ніна і Надія тут народилися і прожили все життя, разом з ними жили їх діти і онуки. Вони під час війни евакуювалися, а сестри залишились у будинку. З часом удвох перейшли жити у сховище.

"Нас прихистили у підвалі, і там ми і сидимо. Дякую, що прихистили. А тепер не знаємо, де жити. Немає навіть сліз, їх і не було. Ми перебуваємо в такому місці і на перехресті, що цього слід було чекати", — говорить чернігівка Ніна Іовченко.

У дворі стоїть розбитий старий колодязь з водою, його закрили дошками. Від будинків не залишилось нічого. Їх сестри будували все життя.

Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів
Колодязь. Фото: Суспільне

В будинок двічі влучав снаряд, всередині ж були люди.

"Кажуть, снаряд двічі в одне й те саме місце не потрапляє, але в нас як раз двічі попало. Таке враження, що захиталося ніби був землетрус. Я притримуюся слів, що чому бути, того нам не минути", — розказує чернігівка Марія Вінниченко.
Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів
Марія Вінниченко. Фото: Суспільне

Обстріли родина Вінниченків пересиділа у будинку. Чоловік Марії хворий, і вона весь час поруч з ним.

"Нехай вони їдуть, мені немає чого зі своєї землі тікати! Мій чоловік і Афганську війну пережив, в нього інсульт і він лежачий. І син сказав, що у підвалах ховатися не буде, і пішов захищати країну".
Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів
Будинок Марії Вінниченко. Фото: Суспільне

Світла, води і газу у навколишніх будинках немає. Будинки топлять дровами, а воду набирають у криниці. Зранку до неї черга: люди з відрами і пляшками приходять набирати воду із сусідніх вулиць. Родина Володимира забрала до себе бабусю, яка не бачить. Під час війни вона лишилася вдома сама.

Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів
Черга до криниці.
"Світло буває дають на 1-2 години, газу з самого першого дня немає, води теж. Бабуся лежача і сліпа, а допомоги ніякої немає. Всі родичі повтікали, у кого машини були, а ми бабусю забрали. Навіть батьків не забрали, які в Чернігові, а бабулю забрали. Потрібно триматися у будь-якій ситуації, так що теж тримайтеся", – говорить чернігівець Володимир.
Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів
Володимир. Фото: Суспільне

На вулиці по сусідству живе Ніна Маклюк, за кілька десятків метрів від неї стоїть підбитий російський танк. Його підбили українські військові, яким жінка на кухні готувала їсти.

Готували їжу військовим, а воду шукали у колодязях: як жителі Олександрівки жили під час обстрілів
Підбитий російський танк. Фото: Суспільне
"Тут я готувала їм обіди: борщ, супи, хліб випікали. Всі гуртом збиралися: хто яких кісток принесе, хтось – трошки м’яса. Щось своє було. І ми їм носили, непевне, цілий місяць. А тепер я останній раз понесла – а їх уже там немає. Я не можу, я за них так переживала, і переживаю й зараз. Мені дуже страшно за них. Не так за себе, як за їх".

Як жителі мікрорайону Олександрівка жили під час обстрілів околиці міста у сюжеті:

Читайте також:

Сказали, що можна втікати, а потім почали стріляти вслід, – Катерина Говоруха про окупацію Слободи

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди