Повернення додому, про яке ми всі мріємо — це не про звичний побут, свою подушку, поличку в душі, весь твій одяг і взуття, а не зимові чоботи від лютого і "ми мусимо триматися в одній ваговій категорії, бо в нас одні джинси на двох".
Додому — це про кінець війни. Додому — це про перемогу. Особисті спостереження з харківського підвалу.
Я знаю кількох людей, які повернулися у квартири зі сховищ і з метро. Вони кажуть: "Ну, не поцілили ж за 40 днів". Я знаю людей, які — навпаки — чекають погіршення і тільки посилили пильність. Їхня логіка: "За теорією вірогідності, чим довше у мій будинок не влучили, тим більше шансів у наступного снаряда". Я знаю тих, хто поїхав з Харкова, а за тиждень повернувся. Я знаю тих, хто просто зараз пакується в евакуацію.
Додому хочуть солдати, рятувальники, патрульні. Додому хочуть евакуйовані пацієнти і персонал психоневрологічних інтернатів. Додому хочуть вивезені у тісних переносках коти і собаки. Додому хочуть ті, чиї оселі зруйновані. Додому хочуть жителі окупованих селищ, які — технічно — вдома.
Я знаю тих, хто зараз в Британії, Бельгії, Польщі, Чехії, дехто з них вперше за кордонами України. І я не знаю жодної людини, яка не хоче додому.
Додому хочуть ті, хто опинився у комфортніших умовах, ніж був. І ті, хто має лише документи і, якщо пощастило, зубну щітку. Ті, хто сприймає це як пригоду. І ті, хто без нарікань переносить поневіряння. Ті, кому не поталанило зустріти добрих людей. Самотні і багатодітні. Веселі авантюристи і мовчазні іпохондрики. Геї і вегани. Ті, в кого була призначена операція, і в кого — весілля. Ті, в кого нерухомість, бізнес, замовлення, і ті, в кого — борги і хвора мама. Хто любить каву, а хто пиво. Хто вболіває за Металіст, а хто за Реал Мадрид. Ті, кому час садити картоплю, і ті, в кого захист диплома. Поціновувачі Леонтовича і Kalush’а. Російськомовні і україномовні.
Моє сховище — це підвал будинку, де я живу. Умови в мене пів зіркові, як я жартую. Тобто люксові, райські. Я на другому поверсі, а укриття — у цокольному. Відстань — три сходових марші, півтора поверхи. Нагорі, в квартирі — кухня, душ, кішка, як категорично відмовилася від переїзду… Я проводжу вдома достатньо часу. Але я дуже хочу додому.
Поки йде війна, ми всі на війні, жоден з нас не вдома.
Читайте також:
Одного разу у Харкові. Підпільне життя міста
Харків як черепаха. 32 день війни
Нотатки з Харкова, що воює: день 35-й
Слобожанське, бо слобідське. Як змінився Харків за місяць війни
