Театр на карантині. Історії трьох, які тимчасово без глядачів

Театр на карантині. Історії трьох, які тимчасово без глядачів

Театр на карантині. Історії трьох, які тимчасово без глядачів

Сотні глядачів, оплески, квіти, увага. Але карантин тимчасово позбавив їх можливості спілкуватись з глядачем, виходити на сцену і творити. Сьогодні вони вперше святкують День театру онлайн. Мова про колектив Рівненського академічного українського музично-драматичного театру. Як їм живеться сьогодні – в період тотальних заборон й обмежень, в чому знаходять розраду або й самореалізацію, цікавились журналісти Суспільного.

Галина Цьомик

Рівненська Гальшка, Марія Несвицька на сцені, Заслужена артистка України, актриса Галина Цьомик під час карантину почала малювати, посилено працює над програмою навчання сценічної мови й сумує за сценою.

Драмтеатр Рівне

Галина Цьомик

В умовах карантину живеться складно, публічні люди потребують публіки! Я колись дуже любила говорити, що актору потрібно виходити на сцену, він живе цим. Це як щодня потрібно їсти. Спочатку дуже розгубилася, для мене дуже складно не спілкуватися. Потім стає страшно, починаєш нагнітати, мити-прибирати. Я почала малювати. Це релакс, психологічне розвантаження. Раніше малювала картинки по номерах. Першу намалювала за два вечори й коли побачила результат – мене це так захопило. Складнішу вже теж домалювала, а більше купити немає де.

Я собі вирішила, а що я не зможу просто так малювати. На папері малюю, люблю пейзажі. Син приніс фарби, дуже якісну гуаш, ватман. Ось дві картини останні малювала з фотографій в інтернеті. Я в дитинстві любила малювати природу. А ще кожен актор має бути в формі. Оскільки викладаю в інституті сценмову, я складаю програму: як зайнятися глибоко сценічною мовою, від дихання – до промови. Ми були в формі, грали вистави ввечері. А тепер кожен сам собою має займатися і мовним апаратом. Зараз тим більше треба правильно дихати, бо це здоров’я. Я зараз займаюся вправою, це техніка Ніші: людина стає нечутлива до вірусів, навіть укусів змії, він так пише. Я думаю, що мені це не нашкодить.

Наталія Юрченко

Бутафор-декораторка Рівненського академічного українського музично-драматичного театру Наталія Юрченко думала, що карантин дасть можливість виконати замовлення, на які не вистачало часу. Тепер їй бракує його ще більше – щодня вона шиє захисні маски. Все робить на позитиві.

Драмтеатр Рівне

Наталія Юрченко

Я не сумую на карантині, сумувати не доводиться, я швачка. Запланувала, що принаймні комусь ремонт одягу зроблю, пошию костюми в садок. Але буквально за один день я перекваліфікувалася в “маскара”. Підлаштовуюсь під час, не нудьгую, не впала в депресію. Єдине, я не закупила тканину, виходжу з того, що є, мені віддають тканину. Все пішло в хід, що довго лежало. Я мобільно перелаштувалася на ті потреби, які зараз диктує час. Дуже хотіла книгу почитати, але не виходить. Але є радіостанції, де цитують авторів, це налаштовує на роботу. Робота кипить з ранку до ночі, люди приходять або дзвонять. Всім бажаю здоров’я, зі всіма хочеться зустрітися потім, коли ми знімемо маски.

Навантаження більше, 30-40 масок в день шию. Беру 10 гривень за масочку. Я єдина в сім’ї робоча людина. Доня – підліток, мама пенсіонер. Беру суто символічну плату, я не маю на меті нажитися, лиш компенсувати витратні матеріали. Я все роблю з позитивом. Олена Сєргєєва подарувала мені малюнок з равликом, він на мене дивиться, такий позитив. Я до проблем так ставлюся: проблеми є, отже вони мають бути, отже я їх маю подолати. Сумую за нашими виставами. Я не творчий склад, я готую декорації. Вистави це фінал моєї роботи, коли ти дивишся, як це на сцені, що це актори. Цього бракує.

Вікторія Клєщенко-Пилипчук

Артистка драми Рівненського академічного українського музично-драматичного театру Вікторія Клєщенко-Пилипчук перепрофілювалася на вчителя всіх предметів. Між заняттями з двома дітками викроює час на самоосвіту. Планує відновити і запис відео, де декламує вірші. Відео вона створювала задовго до введення обмежень, але карантин вибив її зі звичного ритму.

Драмтеатр Рівне

Вікторія Клєщенко-Пилипчук

Постійно дітям треба роз’яснити, пояснити, вчителі висилають, а ми, батьки, це розбираємо. Важко з цим дистанційним навчанням. Хочеться цей час для свого розвитку присвятити, подивитись вистави, почитати книгу, підготуватися, згадати ролі. Але це треба зробити вночі, бо вся увага на уроки йде. Переглядаю вистави, які театри в Youtube викладають. Ця творчість нас не покидає, хочеться щось творити, придумувати. Організовуємо зустріч онлайн до Дня театру, щоб привітати один одного. Не вистачає спілкування, бо ми залежні один від одного. Досі у нас не було практики роботи онлайн. Але режисери, які думають над постановками, напевне, думають і про це й так воно буде, просто ще не зорієнтувались. Думаю, нескладно “застільний” період нових вистав проводити онлайн, розібрати, обговорити по персонажах, це реально. Я ще до введення карантину почала записувати вірші, відео. Ті, які зі мною співзвучні – записую. Карантин трохи вибив землю з-під ніг. Налаштовуюсь на процес, щоб і дітям приділити час, й самому щось почитати. Один цікавий вірш зроблю точно до Дня театру.

Також сьогодні відеопривітання оприлюднив і керівник театру Володимир Петрів.

Авторка: Ольга Татаренко

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди