Подружжя з Маріуполя, Василь та Альона, не пам`ятають точної дати, коли виїхали з міста. Кажуть, рішення покинути рідну домівку прийшло тоді, коли снаряди почали падати на сусідніх подвір`ях.
Про те, у що російські війська перетворили Маріуполь, та про те, як їм пощастило доїхати неушкодженими до Дніпра — пара розповіла Суспільному.
Гатили з усього, що є на озброєнні в російської армії
49-річний Василь – військовий у відставці, народився у Магадані, а в 90-их його батьки переїхали до Донецька. Там чоловік працював на різних роботах, потім пішов в ДСНС, а згодом й на військову службу. У 2014 році брав участь в АТО, отримав поранення. У 2015-му всю його військову частину передислокували в Маріуполь.
"Те, що було в Донецьку у 2014-му, у порівнянні з Маріуполем – квіточки", - говорить Василь.
Чоловік розповідає: 24 лютого війська РФ нанесли ракетний удар по місцевому аеропорту і знищили точку українських сил протиповітряної оборони.
"Дуже рано в цей день зателефонувала донька, сказала, що її чоловіка-військового, підняли по тривозі і щось відбувається. Ми не надали цьому значення, думали, ну чергова тривога, тренувальна. А вже потім дізналися про повномасштабне вторгнення", - каже Альона.
Подружжя мешкало у приватному будинку. Говорять: ні підвалу, ні льоху не мають. Тож під час сирен просто перебували в кімнаті.
"Надія була на те, що наш будинок у низині, і що ракети нас не зачеплять. Хоча вони щодня літали над нами. Все було дуже близько. Район "Черемушки" обстріляли першим, щовечора йшли бої в районі торговельного центру "Порт-сіті", потім його почали бомбардувати з літаків. Ми все це чули", - розповідає жінка.
Військовий у відставці каже: по місту гатили з усього, що є на озброєнні в російської армії – з "Градів", "Смерчів" і т.д. Стріляли зі сторони Новоазовська та Волновахи.
Готували на печі, яку не розібрали
У перші ж дні, за словами подружжя, в місті не стало спочатку електроенергії, потім води і газу. Виручила старенька піч, яку не розібрали. Збирали дрова і на ній готували їжу. У холодильнику були запаси, до магазинів не ходили.
"Потім ми дізналися, що у місті почалося мародерство. Люди громили торговельні центри, продуктові магазини та аптеки, бо потрібна була їжа та ліки. Це страшно. Деякі власники відчиняли свої магазини і казали: беріть, що потрібно, але не руйнуйте", - говорить Альона.
Жінка підтверджує: мешканці багатоповерхівок вдень намагалися приготувати їжу на багаттях, які розводили просто на подвір`ях. Замість води — розтоплювали сніг.
Вже коли снаряди почали падати на сусідніх подвір`ях — подружжя вирішило їхати. Коли Василь та Альона виїжджали з міста, взявши з собою улюблених собаку та кота, то жахнулися тому, що побачили на вулицях.
"80 відсотків міста було знищено, розбомблені дороги, на вулицях тіла вбитих цивільних", - каже жінка.
Виїхавши з міста в напрямку Мелекіне, їхню машину зупинили на блокпосту з російськими військовими.
П`ять літрів пального, документи в обшивці авто і обличчя українського солдата
"Василь показав їм закордонний паспорт, бо в українському – прописка у військовій частині, ми за це дуже хвилювалися. Бо ми чули, що ДНР-івці шукають військових. Тому свої документи ми везли як контрабанду", - розповідає Альона.
До Василівки, за словами Василя, стояли блокпости то з ДНР-івцями, то з бурятами. Перевіряли документи і багажник, просили цигарки.
"Заночували у Бердянську, перед ним на блокпосту простояли 6 годин. Економили пальне, бо виїхали, маючи лише п`ять літрів. Змерзли дуже", - розповідає Василь.
Коли під`їхали до Токмака – зустрічали українські волонтери. Альона говорить: розчулилася до сліз.
"Хлопці стояли на руїнах просто, там поруч, у 300 метрах автозаправка, рознесена вщент, а вони нам допомогу, і як до рідних", - каже жінка.
Проїхавши Василівку і під`їжджаючи до мосту, який веде на Запоріжжя, подружжя розгубилося: міст був підірваний, і куди далі їхати – хтозна.
"Попереду їхала машина, з неї вийшов батюшка і вказав на пальцях куди далі прямувати. А далі проїхавши кілька метрів, ми побачили українського солдата. Його обличчя я не забуду до кінця свого життя. І тут здалеку стає чути, як стріляють «Гради». Люди налякані. А цей солдатик підходить до нас, поклавши руки зверху на автомат, і так спокійно каже "А ну тихо, не кіпішуйте", - згадує Альона.
Жінка говорить, далі на блокпостах кожному українському солдату, хто хоч краєчком ока дивився на їхню автівку, надсилала повітряні поцілунки.
Подружжя успішно дісталося до Дніпра, тут живе їхній син, який наразі в теробороні міста. Василь та Альона твердять: як тільки трохи стихне в Маріуполі – обов`язково повернуться. Це навіть не обговорюється.
Читайте також
- "Гатять усіма видами зброї". Історія евакуйованих до Кривого Рогу жителів Маріуполя
- У Маріуполі залишається 120 тисяч людей, 90% міста зруйновано — глава Донецької області Кириленко
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
