"Коли втікала, ані кросівок, ані форми не взяла". Історія українки, яка виграла марафон в Єрусалимі

"Коли втікала, ані кросівок, ані форми не взяла". Історія українки, яка виграла марафон в Єрусалимі

"Коли втікала, ані кросівок, ані форми не взяла". Історія українки, яка виграла марафон в Єрусалимі
Фото: Валентина Верецька на марафоні в Єрусалимі, 25 березня 2022 року, Associated Press

Професійна бігунка Валентина Верецька покинула рідний Миколаїв у перші години війни, щойно російські війська атакували південь. Разом з 11-річною донькою перетнула польський кордон, поки її чоловік, теж спортсмен, повертався додому воювати. Минулого тижня Валентина без достатньої підготовки виграла марафон в Єрусалимі. Кросівки та одяг їй купила сім’я, що відгукнулась на допис у Facebook та прихистила Валентину з дитиною у Кракові. Наводимо її пряму мову.

Валентина Верецька, 31 рік, тікала з донькою з Миколаєва

24 лютого вдосвіта почались бомбардування, буквально за п’ять хвилин ми сіли в машину і поїхали. Напередодні ввечері я поверталась з тренування, раптом мені почали телефонувати знайомі спортсмени з-за кордону, мовляв, у нас тут війна і треба тікати. Я казала: «Та як же ж? Ось, я по вулиці йду, бачу людей, вони усміхаються. Немає війни». Я намагалась всіх переконати, але відчула всередині неспокій. Зранку навіть думки не виникло щось збирати, чогось чекати. Я схопила дитину, надягла на неї куртку, ми застрибнули в машину і поїхали. Без нічого абсолютно. Отак — у чому була.

Спершу я думала, що це лише в Миколаєві відбувається. Ми їхали з міста, не планували за кордон. Розраховували зупинись у Вінниці чи західніше. Потім побачили, що відбувається на дорогах, заправках… Вирішили, що треба їхати далі. Це вже вдруге з нами трапилось. Мій чоловік родом з Донецька, планували там жити. У 2014 році виїхали на змагання і вже не змогли туди повернутись.

Для мене війна — це кадри з кордону. Я була всередині цього всього. Ми проходили пішки 15 годин: без їжі, води, у мінусову температуру. Люди замерзали на асфальті. Просто стоїть людина поруч, а вже за годину ти її будиш, бо черга просувається, а вона не прокидається. І ти просто розвертаєш свою дитину в інший бік, аби вона не побачила. Натовп, паніка, крики та сльози…

Волонтери розмістили нас у школі — один із пунктів, де облаштували табір для біженців. Видали ковдри, це найголовніше, я вам не можу передати, наскільки холодно було. Мій чоловік написав допис у Facebook, що шукає мені житло. Відгукнулись спортсмени-любителі з Кракова, взяли нас до себе на квартиру.

Я взагалі припинила бігати. Не було в чому — ані кросівок, ані форми не взяла. І морально не могла: я ніби розумію, що в безпеці, але там (у Миколаєві — ред.) мої батьки, сестра, вся я — насправді там. Тому була шокована, коли отримала запрошення на марафон. Зателефонувала чоловікові, він ще мій тренер, переконав, що їхати треба. Залишалось два тижні, це — ніщо у підготовці до таких змагань. Я почала тренування, а люди, в яких ми живемо, купили кросівки та біговий одяг.

"Тікала з дому, ані кросівок, ані форми не взяла". Історія українки, яка виграла марафон в Єрусалимі
Фото: Валентина Верецька в Єрусалимі за день до змагань, 24 березня 2022 року, Associated Press.

На марафоні були екстремальні умови — ураган, просто скажений вітер! Але організатори вирішили не переносити змагання на 22 тисячі учасників, які вже прилетіли. Було дуже складно, але щось мене підштовхувало вперед, тому я перемогла (Валентина фінішувала на дистанції понад 42 км за 2 години 45 хвилин і 54 секунди — ред.). Сьогодні (28 березня — ред.) було перше тренування після марафону. Пробігла 11 км і навіть не відчула. Зазвичай біль у м’язах відчутний ще тиждень. Готуюсь пробігти наступний півмарафон або марафон у травні. Для мене це майданчик, щоб нагадувати про Україну.

Разом із Київстаром ми збираємо історії спротиву. Розкажіть, що ви пережили у ці часи, як допомагаєте та підтримуєте інших. А ми переповімо вашу історію українським та світовим медіа. Напишіть на [email protected] За можливості додайте фото та відео, однак пильнуйте: вони не повинні нікого наражати на небезпеку. Ми вийдемо з вами зв'язок.

Якщо ці розповіді можна публікувати у соцмережах, розміщуйте їх з гештегами #марафонспротиву та #marathonofresistance.

Кожна історія — це свідчення героїчного протистояння нашого народу. Світ повинен знати, як ми боремось!

Читайте також

"Якщо ти чуєш гул літака, значить, впаде дві чи три бомби," — історія сім’ї із Маріуполя

"Будемо тут до перемоги. Віримо, вона скоро". Історія Надії та її сина Микити. Вони живуть у метро

“Побачили, що люди йдуть і почали гасити” — лікарня Києва цілодобово приймає поранених. Фоторепортаж

Як у Києві захищають пам’ятники від російських обстрілів. Фоторепортаж

Місяць війни в ілюстраціях

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди