Олександра Носенко переїхала до Луцька з Києва. Бабусі – 81 рік. Вона народилась під час ІІ Світової війни. Нині вирішила допомагати волонтерам, щоб заспокоїти нерви та зробити свій внесок у майбутню перемогу.
До Луцька жінка приїхала разом із донькою, кроликом та котом.
Суспільному Олександра Носенко розповіла: добре пам'ятає післявоєнне дитинство. "Новини дивитись несила - увесь час зринають дитячі спогади", – каже пенсіонерка.
"Я десь в п'ять років вперше дізналась, що таке цукор. Раніше була така крупна сіль і ми її як льодяники смоктали. А вчились писати на полях газет. Смак несмачних страв, бо не було з чого готувати, пам’ятаю досі. Хочеться, щоб цього більше ніхто ніколи не відчував", – говорить переселенка.
У Луцьку жінка – більше тижня. Щоб відволіктись від спогадів і тривоги вирішила доєднатися до волонтерської організації. Разом з іншими кухарями Олександра Іванівна виготовляє солодощі для захисників України та тих, хто був змушений покинути свою домівку.Чистить овочі, загортає солодкі кекси.
"Для мене це спасіння, щоб не завантажувати себе негативом постійно, а тут знаєш, що робиш добре діло", – каже пенсіонерка.
Кухня волонтерів з міжнародної організації "Їжа життя" працює щодня, каже її керівник Віктор Скороход. "Займаємось цим проєктом більше року. Передаємо в лікарню психіатричну. А зараз щодня готуємо ці от смачні солодкі кекси і розповсюджуємо у волонтерські організації, які відправляють їх по всій Україні", – розповів чоловік. За день волонтери випікають 600-750 кексів.
Після випічки усі волонтери можуть взяти декілька кексів з собою. Бере їх і Олександра Іванівна. Каже: занесе доньці, бо та ходить на кухню не кожного дня. Лариса Кириченко – художниця – реставраторка. Через поспішний переїзд з Києва жінка не змогла взяти професійні інструменти.
Нині пенсіонерка мріє зайнятися садівництвом. Із собою взяла насіння. "Назло ворогам поїду і буду садити города", – каже переселенка.
Термінові новини та щоденні інформаційні підсумки читайте в Telegram та Viber Суспільного Волині.
