З червня 2021 року Ілля Шполянський разом зі своєю родиною проживав у Німеччині. Після повномасштабного вторгнення Росії на територію України чоловік повернувся до Миколаєва, став до лав територіальної оборони та займається волонтерською допомогою підрозділам. Говорить, не було міркувань, чи повертатись, питання було іншим – як швидше дістатись України.
Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з Іллею Шполянським про його рішення повернутися до Миколаєва, про волонтерську діяльність та підтримку України з-за кордону.
— Як розпочали свій шлях волонтера?
— У 2014 році, на початку війни, я займався волонтерством. У серпні 2014 року я побачив, яка велика проблема із комплектуванням військ, якої зараз немає абсолютно. Після цього я пішов добровольцем і прослужив до 2015 року.
Після повернення в 15-му році ми з Олександром Терещенком і Олегом Кравцем заснували "Асоціацію учасників АТО". Волонтерською діяльністю, до початку повномасштабної війни, займався до 2021 року, коли переїхав на постійне місце проживання, як виявилось не дуже на довго, в місто Берлін, Німеччина.
— Коли зрозуміли, що повернетеся до Миколаєва?
— Я проживаю у Німеччині вже дев’ять місяців, там навчаюсь для підвищення кваліфікації. Живу зі своєю родиною — трьома дітьми та дружиною.
Я вирішив повернутись до Миколаєва одразу, в перший день (24 лютого 2022 року — ред.), але треба було залагодити деякі юридичні питання. І власне 4 березня я вилетів в Україну і за півтори доби дістався. Буквально у той же день я записався до лав територіальної оборони Миколаєва і отримав можливість займатись виключно питаннями логістики і постачання як у територіальну оборону, так і в різні військові частини.
У мене від початку був такий задум. Я розумів, що я можу використати свої зв’язки з закордоном для того, щоб максимально залучати допомогу. І в принципі, можна сказати, що це вдалось, тому що на цей час загальна сума допомоги, яку ми на сьогодні надали і закупили — це близько мільйона гривень, не рахуючи того, що ми отримали на пряму.
Сьогодні практично кожні декілька днів ми замовляємо на західній Україні або в Польщі фуру гуманітарної допомоги, паралельно кожні два дні ми робимо великі закупівлі всього необхідного, що потрібно у військах. Це від найбільш примітивних речей, як капці, генератори, серветки, лопати, різноманітний інструмент. Ну, просто все, що може бути. Так, ми шукаємо бронежилети, ми шукаємо каски, з цим зараз дуже важко, але є надія, що найближчим часом держава всіх забезпечить. Все інше, абсолютно всі замовлення, які нам дають військові частини, ми забезпечуємо. Хто це сьогодні: це і десант, це і морська піхота, це військові навчальні заклади, це територіальна оборона, матеріалізовані підрозділи, авіатори, всі абсолютно роди військ.
Зазвичай, ми намагаємось у першу чергу забезпечувати тих, хто стоїть у полях. Більш того, ми самі доставляємо, ми самі розвозимо, намагаємось гнучко реагувати і ми намагаємось допомагати не на рівні бригад, а на рівні підрозділів, рот. Тому що часто логістика не дуже добре забезпечується у військових і важливо постачати безпосередньо в ті підрозділи, які перебувають в полях і сьогодні дають відсіч ворогу. Власне ми з цим справляємось.
Обсяг постачання постійно збільшується, об’єм підрозділів, які ми забезпечуємо, постійно збільшується. Ми намагаємось збільшити суми тієї допомоги міжнародної, яка нам приходить, на жаль, як на мене, поки це не дуже великі суми, за весь період це приблизно 50 тисяч доларів, але це постійно збільшується. Ці гроші конвертуємо та одразу витрачаємо їх в Україні. Таким чином ми ще й спонукаємо до роботи українську економіку.
— Як іноземні донори дізнаються про вашу роботу?
— Здебільшого через Facebook. Я намагаюсь розсилати інформацію у різні організації, здебільшого це фізичні особи. Зараз у нас є план. Ми закінчуємо сайт і будемо розповсюджувати інформацію в різних містах, зокрема у Берліні. Ми будемо розповсюджувати листівки, розповсюджувати жовто-блакитні стрічки.
Дуже багато людей, зокрема німців, хочуть підтримувати Україну, але не зовсім розуміють яким чином та як отримувати звітність. Річ у тім, що ми робимо звітність практично в режимі онлайн. Так, вона ще не перекладена англійською мовою, але всі витрати, які ми робимо, ми їх абсолютно прозоро прописуємо, ми підкладаємо всі документи.
Будь-яка людина, яка пожертвувала будь-яку суму, може перевірити. Не дивлячись на такий стан, на те, що треба все робити швидко, для нас звітність дуже важлива і я бачу результат. У нас є один меценат, який щодня жертвує 500 або 1000 євро, щодня.
— Що у Німеччині думають про війну в Україні?
— Останні опитування, які я читав, це був десь перший тиждень війни, — 70 відсотків німців хочуть, щоб Німеччина допомагала озброєнням, а до початку повномасштабної війни було навпаки — 70 відсотків були проти. І приблизно 70 відсотків з тих, хто підтримує Україну, готові фінансово допомагати, це дуже великий відсоток.
Взагалі сьогодні, якщо казати про Німеччину, то такого об’єднання щодо допомоги біженцям, щодо допомоги іншій країні, за словами людей, які мешкають у Німеччині, ще не було. І мені дуже прикро, коли деякі українці, піддаючись на інформаційну, можливо і правильну політику, нашого уряду і військово-політичного керівництва, починають сварити колективний Захід і говорити, що вони не допомагають. Це не правда. Так, нам би хотілось більше, завжди хочеться більше, але ми сьогодні розуміємо, що Захід підтримує нас і дуже сильно підтримують пересічні мешканці Європи.
— Скільки грошей зібрано та витрачено станом на 26 березня?
— Це орієнтовно мільйон гривень, плюс-мінус 50 тисяч. Наприклад, вчора я проплатив майже 260 тисяч гривень, а сьогодні ми проплатили 120 генераторів — це майже 300 тисяч гривень — і вони вже заїжджають.
Ми постійно збільшуємо об’єми, намагаємось знайти потрібні речі. А це буває проблемно, адже інколи гроші є, проте ми не можемо знайти те, що потрібно, але ми працюємо. Щоденно наші машини виїжджають в Одесу, шукають по "Сьомому кілометру", у господарчих магазинах і так далі. Дуже важливо робити запаси, розуміємо, що Миколаїв може бути тимчасово блокованим і для цього треба готуватись. Дай Боже, що цього не буде, я впевнений в наших Збройних силах, я впевнений у територіальній обороні, але треба розуміти, що боротьба триває.
— Хто залучений до допомоги зараз?
— Ми працюємо "Асоціацією учасників АТО", яку я очолював багато років та був біля її джерел. Олександр Терещенко нам дуже допомагає зараз у Львові дистанційно, Роман Бойко, який зараз є керівником "Асоціації", ми разом займаємось, він теж зі мною служить у ТрО. Власне, всі, до кого я звертаюсь, допомагають, ще такого не було, щоб я звертався і не допомагали.
У нас дуже тісна співпраця із Миколаївською військо-цивільною адміністрацією і взагалі, ми всі знаємо, що зараз всі українці як один, і кому ти не зателефонуєш, вирішується будь-яке питання і це дуже круто.
— Хто працює на складі?
— Волонтери, це дуже приємно, що прийшло дуже багато молоді, 20-річні хлопці та дівчата, і це неймовірно. Я їм дуже вдячний, вони приходять кожного дня безкоштовно розвантажують, завантажують, працюють до пізньої ночі, це просто дуже круто. Дуже круто, що така молодь і для них теж сьогодні триває боротьба.
— Скільки плануєте залишатись у Миколаєві?
— До перемоги, при чому я готовий сказати про це публічно, що я буду боротись. Для мене питання повернутись в Німеччину можливе тільки після перемоги. Тобто будь-які форми боротьби я буду використовувати до останнього свого подиху, поки Україна остаточно не переможе ворога.
