"Мені пощастило забрати препарат із залишків на складі" — як лікуються онкопацієнти під час війни

"Мені пощастило забрати препарат із залишків на складі" — як лікуються онкопацієнти під час війни

Ексклюзивно

Щороку в Україні виявляють близько 140 тисяч випадків онкозахворювання у дорослих, та до тисячі у дітей. Нині, на обліку — 1 мільйон 11 тисяч українців, що мають онкологію, порахував Центр медичної статистики МОЗ. Через повномасштабне вторгнення РФ частина пацієнтів вже як місяць у пошуці життєво важливих препаратів та медичної допомоги. Детальніше про будні людей з онкологією під час війни й державні програми, які вже існують для них та плануються — у матеріалі Суспільного.

"Доведеться виїжджати за кордон, шукати альтернативи там" — Дар’я Руденко, донька онкопацієнтки Олени Руденко

За день до початку повномасштабного наступу РФ, Олені Руденко встановили порт для наступної хімієтерапії. Жінці 66 років і вона має 2 види раку: кишківника та молочної залози. Проводити хімієтерапію їй повинні були б через декілька днів після встановлення порту, однак війна це унеможливила, розповідає донька онкопацієнтки Дар’я: “У день початку війни, ми навіть не оцінили масштаб трагедії. Тоді були у Києві. Ситуація розвивалась досить стрімко та психологічно дуже сильно вплинула. Приватна клініка, у якій планували робити хімію, сказали: “Ми — пас, не знаємо до чого це призведе, тому закриваємось”.  І ми почали телефонувати до інших клінік, але всюди відмовили”.

В аптеках, каже Дар’я, був ажіотаж: чималі черги та скорочений графік роботи. Дівчині вдалося придбати необхідний для мами препарат. Ще ніч провели у Києві, а потім вирішили — треба їхати додому у Кривий Ріг.

“Коли на Повітрофлотському проспекті ППО спіймали ракети й одна таки влучила у житловий будинок, нас негайно евакуювали на вокзалі із зали очікування, що на другому поверсі. Ми мали бігти в укриття. А мама зі свіжими швами — бігти не може. Ми біжимо по перону, за нами героїчна людина — працівник поліції, допоміг нам із сумками. І просто над нашими головами розривались ракети. Це був пік”, — розповідає Дар’я.

“Мені пощастило забрати препарат із залишків на складі” — як лікуються онкопацієнти під час війни
Фото надане Дар’єю Руденко

У холодному переході Руденки просиділи 5 годин. Їхній потяг скасували. Врешті, виїхати вдалося надвечір евакуаційним потягом. Їхали по 10 людей в купе. Мама Дар’ї сиділа у коридорі,  бо там було трохи більше повітря. У ту ніч ніхто не спав.

“Ти вперше відчуваєш, що таке війна. Складно для всіх, але для онкопацієнтів, це просто підрив усього світу. Тієї системи координат, в якій ти вже навчився існувати. Ти вибудував системи, знаєш хто може тебе забезпечить якими препаратами, де який лікар, до кого звернутися з яким питанням. І в одну мить це руйнується”, — розповідає Дар’я.

По приїзду у Кривий Ріг, Руденко пішли до онкоцентру. Там вже були черги. Проблематично було, каже Дар’я, отримати як консультацію, так і ліки. Зрозуміли, що треба шукати інше місце для лікування. Знову доба в евакуаційному потязі, і — захід Україні.

“Я думаю, нам доведеться виїжджати закордон, шукати альтернативи там. Наприклад, елементарна річ, як голка Х'юбера, яка використовується для введення ін’єкції через порт — навіть її складно дістати. Коли ми були в Кривому Розі, то із аптек буквально все розібрали. Ні бинтів, ні спирту, ні заспокійливих, ні сердечних. Відчувалося, що люди панікують. Порушена система постачання”, — розповідає Дар’я.

Олені Руденко все ж зробили хімієтерапію — на Закарпатті, але за спрощеною схемою через те, що не всі препарати були в наявності, розповіла її донька. Наразі Дар’я працює над тим, щоб вивезти маму на лікування закордон.

"Це життєво необхідний препарат, якого у мене залишилось на 2 тижні" — онкопацієнтка Світлана Ковтуненко

Наша розмова зі Світланою Ковтуненко відбулась на наступний день від запланованого. Жінка має індивідуальну специфіку перебігу захворювання. Інколи може прокинутись, і як розповідає “язик лежить неначе поруч з нею” — настільки розпухає. Її тіло схильне до тяжких набряків, говорить Світлана, шия “дерев’яніє”, на ноги не може й ступити.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, найбільшим жахом, каже Ковтуненко, для неї стала неможливість поїхати з рідного Запоріжжя у Київ на обстеження. У 2018 році жінці діагностували рак молочної залози — захворювання передалось генетично та проходить у складній формі.

“Мені пощастило забрати препарат із залишків на складі” — як лікуються онкопацієнти під час війни
Фото надане Світланою Ковтуненко

“Усі зникли на моєму горизонті, почався жах. Препарат, який я отримую, надходив в Україну з-за кордону. Мені пощастило забрати його із залишків на складі. Мало того, що коштовний, це життєво необхідний препарат, якого у мене залишилось на 2 тижні. Що буде далі, я не знаю”, — говорить Світлана.

"Усі проблеми в лікуванні онкопацієнтів війна помножила на 10" —  співзасновниця та директорка фонду підтримки дорослих онкопацієнтів Inspiration family Анна Узлова

Для команди фонду “Inspiration family” це перший досвід роботи із такою кількістю залучених волонтерів, розповідає Анна Узлова. Додає, із початком війни у людей є великий запит на допомогу, зокрема і в онкопацієнтів. Оскільки вони опинились у подвійному стресі — ворог всередині, та ззовні.

“У нас декілька напрямків діяльності — програми евакуації пацієнтів за кордон, гуманітарна допомога в онкоцентри, та інформування та координація пацієнтів в країні”, — розповідає Анна Узлова.

Фонд співпрацює з МОЗ. Щоб бути постійно на зв’язку з дорослими онкопацієнтами, створили інформаційний Telegram-канал.

У ньому є:

  • список лікарів і лікарок, готових консультувати безоплатно онлайн, телефони для звернень;
  • інформація про роботу онкоцентрів по всій території України;
  • дані про можливість лікування за кордоном, список клінік, які там приймають онкопацієнтів.

Що кажуть в МОЗ

У МОЗ запустили процес закупівлі лікарських засобів на 2022 рік та розвозять куплені у 2021 році. Пацієнтам, які потребують тривалого, системного лікування радять їхати у західні центри України, каже державний експерт Міністерства охорони здоров’я України Арман Качарян: “У медичних закладах Північних та Східних регіонів робити тривалі операції складно. Якщо там виникає сирена, і їм потрібно спускатися у підвал, зрозуміло, що під час операції ти не можеш цього робити. Тому там надають перевагу короткотривалим, низькоризиковим хірургічним втручанням. А тих, кому потрібні довготривалі операції, скеровують у більш безпечні регіони”.

Тих пацієнтів, яким потрібні складні онко послуги, які зараз неможливо надавати в Україні через проблеми із препаратами, МОЗ намагаються відправити на лікування закордон. Для дітей же зараз працює спеціальний хаб: “Усіх дітей ми скеровуємо у Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр, який розташований у Львові. Там їх оглядають, надають відповідну медичну допомогу, а потім транспортують у Польщу. Там за підтримки Американської клініки створили медичний хаб на базі однієї лікарні. Пацієнтів оглядають та скеровують далі — у європейські, американські, канадські клініки”, — пояснює Качарян.

Експерт додає, зараз працює міжнародна група із МОЗ України, ВООЗ та представників відповідних медичних директоратів Європейської комісії над тим, щоб подібні хаби відкрилися і для дорослих і в інших країнах — Румунії, Словаччині та Молдові. Бо, пояснює Качарян, потік дорослих онкопацієнтів значно більший, ніж дітей.

Читайте також

"Далі буде краще," — військовий психолог про підтримку психологічного стану під час війни

"Їм не вистачить століття, щоб відмитись від злочинів" — Верещук про війну, евакуацію та полонених

Робота. Коти. Волонтерство. Як українці долають стрес під час війни

Обстріл "Cумихімпрому". Як вберегтися від отруєння аміаком у результаті аварій на підприємствах

Що робити цивільним під час обстрілів — поради Міноборони, СБУ, ДСНС

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди