Попри запровадження санкцій на підтримку України, гуманітарну допомогу та допомогу біженцям, які зараз демонструє Західна Європа, щодо українців, української історії та культури побутують шаблони, нав’язані російською пропагандою. Про це розповідає прикарпатка, яка живе у Швейцарії, письменниця й перекладачка Галина Петросаняк.
На своїй сторінці у Facebook Галина Петросаняк пише:
"Україна уже виграла цю війну. Путін і Росія її ганебно програли уже самим фактом її розв'язання і тим, як злочинно вони її ведуть. Європейські політики, які викохали монстра в особі Путіна, зараз намагаються загладити свою вину. Багато хто з них таємно сподівається, що Україна здасться… Це було б їм дуже на руку. Гадаю, вони цього не дочекаються… Багато кому тут ще засліплює очі “велика російська культура”. Написала про це до тижневика "WOZ".
Крім публікації у швейцарському часописі, письменниця розміщує про це дописи німецькою у соцмережах, виступає на літературних зустрічах у Швейцарії та Німеччині.
Яким є сприйняття України та Росії швейцарцями та як можна змінювати таку картину світу – в інтерв'ю Суспільного з Галиною Петросаняк.
— Ти зараз взялася створювати персональний інформаційний фронт за кордоном України. Розкажи про свої спроби просвітництва німецькомовного світу щодо України.
— Я вважаю, що це зараз — дуже важливо й намагаюся це робити, звісно, на своєму рівні. Я не є ані журналістом, ані істориком, але намагаюся передати те, що знаю з власного досвіду, щоб допомогти краще зорієнтуватися німецькомовним швейцарцям і німцям, особливо тим, які хочуть зорієнтуватися. Але це дуже нелегко з кількох причин.
По-перше, поняття "нація" в Західній Європі давно вже трактується не так, як у нас. Коли там говорять про "націю", то мають на увазі винятково "політичну націю". Тобто Україна, як "політична нація", існує для них з 1991 року. Відповідно, більшість людей не розуміє, не знає, де та Україна взялася. Навіть люди, які мають вищу освіту, не розуміють, що хоч політично країна з’явилася у 1991 році, але культура, мова і народ український був і до того. І от на такому рівні треба всім все пояснювати.
Багато хто вірить "путінській пропаганді". Адже Путін кілька місяців тому опублікував статтю у великих німецьких виданнях про те, що України як такої ніколи не було, та про те, що її вигадав Ленін. Ну, це все в Україні теж чули, звичайно. Тут також дуже грає на руку Путіну та російській пропаганді "вєлікая руская культура" з минулих часів, з XIX ст. Російських письменників та композиторів, незалежно від походження, однозначно тут сприймають як росіян. Відповідно, усе добре, що вони створили, автоматично переноситься на теперішніх жителів Росії. І симпатії через це до них — дуже великі. Це щось таке ірраціональне. Люди просто люблять росіян. У Швейцарії їх люблять багато за що.
Якщо взяти міфи, то вважають, що перші російські жінки приїхали в Цюрих 130-140 років тому на навчання в університетах (тоді швейцарським жінкам ще не дозволяли навчатися в університетах, а першими були саме росіянки). І ніхто ж не думає, що це — були просто громадянки Російської імперії. Серед них було дуже багато полячок, єврейок, і, звісно, жінки з вищих аристократичних кіл Санкт-Петербурга і Москви. Але там були й українки, яких теж автоматично сприймали росіянками. Цих деталей ніхто не диференціює, і все ліпше, все найпозитивніше і цікавіше записується автоматично на рахунок росіян.
На цьому ґрунті існує така ірраціональна любов до всього російського. А звідки взялася Україна, що таке Україна, з чим її пов’язати – в ширшому масштабі люди не знають. Тож, я думаю, що тут потрібне просвітництво дуже активне.
— Наразі тобі все ж вдалося опублікувати на цю тему статтю у швейцарській пресі.
— Я опублікувала блог у швейцарському тижневику "WOZ". Там можна дописувати на тему війни в Україні. Але коли я після того відкрила їхню сторінку в Інтернеті, то побачила лого, яке мені категорично не сподобалося — голубка з гілочкою в дзьобику, яка розфарбована у кольори не тільки українського прапора, але й російського. Ось це — їхнє сприйняття. Цей міф про братерські народи – він тут теж дуже живучий. І цей міф відобразився на лого видання. І насправді це — не виняток. Це — правило.
— Які саме шаблони ти спростовуєш у своїй статті, що пишеш натомість?
— Основні акценти: те, що називають російською культурою, було насправді культурою імперії й створювалося представниками багатьох націй, у тім числі українців. Усе це не має нічого спільного із сьогоднішньою Росією. Також те, що Радянський Союз і Росія – не одне й те саме, що Україна не з'явилася нізвідки у 1991, що українська мова – це не діалект.
— Стосовно Київської Русі. Так глибоко навіть не зазирають на рівні масової свідомості чи для них це — однозначно Росія?
— Для них це — однозначно Росія. Тому що вже навіть назва дуже спантеличує, на жаль, і це дуже важко пояснювати. Не всі в Україні знають деталі, не кажучи вже про людей за кордоном. Вони живуть своїм життям і не готові досліджувати історію Київської Русі. Це можна зрозуміти, бо якби мене зараз запитали в деталях історію якоїсь балканської країни, як там все було, я б теж добре в тому не орієнтувалася, хоч я маю вищу освіту. Тобто, непорозумінь дуже багато.
— Що конкретно робиш ти? Знаю, що пишеш статті, пробуєш достукатися і змінити цю думку. Наскільки ти можеш це зробити? Що тобі вдалося?
— Мені вдалося не так вже й багато, тому що я не знаю всіх журналістських кон’юнктур і часом "не вписуюся" в ці рамки. Крім того, мені доводиться писати чужою мовою. Наприклад, журналісти з видання, куди я послала свій текст, попросили мене переформулювати вислів "український народ", бо вважали його некоректним через досвід нацистської Німеччини. Оскільки багато народів живе в Україні, то можна говорити тільки політично про народ України. Тут мені мало шансів щось довести комусь, тому що моя ціль — опублікувати, а не довести журналістам, що я маю рацію. Тому я мусила піти на поступки й "український народ" змінити на "українську культуру". Дуже складно працювати, тому що навіть поняття трактують зовсім по-різному. Нам же йдеться про те, щоб вони розуміли, що є українська культура, українська мова, відмінна від російської. А вони на цьому рівні не готові сприймати інформацію.
— Ми можемо говорити, що Україна прожила 30 років законсервовано в сенсі поширення інформації про Україну, українську культуру, особливо про українську історію у світі?
— З одного боку так, особливо, що стосується історії. Я б сказала, що сучасну українську літературу дуже добре знають в Німеччині. Порівняно добре її знають і у Швейцарії. У пресі публікували інтерв'ю Юрія Андруховича, Андрія Куркова. А от історію України, що вона сягає глибини століть – про це знає мало людей і про це відносно мало пишуть. Є історик-славіст Ульріх Шмід, який активно пише про Україну, але він спеціалізується й на Росії, й теж часто підтримує дискурс братерства росіян і українців. Хоча він дуже компетентний і досвідчений історик.
— То як ти бачиш ситуацію збоку? Що Україна могла б і мала б робити в цьому плані тепер? Чи ще є можливості змінювати загальну думку?
— Я думаю, що є можливості змінювати: якомога більш дохідливо і чітко подавати історію. Це — дуже важливо. Я гадаю, що базисом для таких подач можуть бути, скажімо, книжки Тімоті Снайдера, який уже показав кілька років тому, що часто не роблять різниці між Радянським Союзом і Росією. Оце ще теж — величезна проблема. Тут люди називають Росією теж Радянський Союз. Звідси багато зла пішло, тому що на ментальній мапі усе, що починалося за словацьким чи польським кордоном, – це все для них уже була Росія. І, відповідно, для них це багато в чому так і залишається, якщо глибинно брати проблему.
Таке ідентифікування Радянського Союзу як Росії змітає начисто з ментальної карти західних європейців Україну. Абсолютно. І тут треба робити коротенькі відео, 5-хвилинні, 8-хвилинні про те, що Україна існувала до Радянського Союзу, про Україну з часів козаччини. Німецькою та англійською мовами і якомога більше, масово. В іншому випадку – не достукатися.
— У тебе нещодавно вийшла книжка поезій німецькою мовою. Її презентацію ти теж використовуєш для поширення інформації про Україну?
— Я тільки тому й поїхала до Мюнхена на читання, бо сподівалася, що комусь зможу трохи щось пояснити. Принаймні, люди почують українську мову, що це — не діалект, що вона існувала давніше, що є велика література українська, просто невідома тут. Тому я вирішила, що треба їздити на ці презентації, й намагаюся всі пропозиції, всі запрошення приймати, читати вірші також і українською, говорити з людьми.
До книжки "Exophonien" ("Екзофонії") входять мої вибрані поезії у німецьких перекладах. Її видало швейцарське видавництво "Menschenversand" і зараз допомагає мені її презентувати в різних місцях.
— Попри те, що ти розповіла про традиційні симпатії до росіян, як народу "вєлікой руской культури" і нерозуміння історичного контексту українців, чи бачиш ти прояви несприйняття війни, симпатії до України та підтримки?
— Без сумніву. Це треба особливо підкреслити. Люди у Швейцарії дуже солідарні, вони дуже співчувають. Я чула багато співчутливих слів на свою адресу та України. Швейцарці допомагають зараз нашим біженцям, багато хто запрошує до себе додому, пропонує притулки людям з України, підтримку. Швейцарці й німці також дуже ангажуються, і це варте вдячності.
Але є одне але. Ситуація — дуже складна для політиків, швейцарських і німецьких теж, тому що не буде великим відкриттям, що політики дуже пов’язані з Росією в плані енергетичних носіїв та інших ринкових стосунків. І всі ці санкції, які вони змушені були ввести, вони б’ють також і по західній стороні фінансово й економічно. З одного боку, політики у Німеччині й у Швейцарії хочуть не втратити обличчя й підтримати того, на кого напали віроломно. І вони це роблять. А з іншого боку, це дуже вдаряє по їхніх власних інтересах, тому є багато голосів зараз, які обурюються приєднанням до санкцій в такому обсязі, що таким чином це порушує їхній нейтралітет.
Тут видно всілякі такі ігри, які не є прямими, які є гібридними, такі подвійні вияви: з одного боку – допомогти, солідаризуватися, з іншого боку – зробити все, щоб зазнати якомога менших втрат від цих санкцій самим, ну й, відповідно, зробити ці санкції помірними для своїх довговічних російських партнерів.
Читайте також
- "Театр — це те, що нас рятуватиме". Франківські актори зіграли виставу "Нація" в укритті
- Щоб підтримати патріотичний дух: у центрі Івано-Франківська музичні колективи виконують Гімн України
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
