Родина з Ірпеня третій день живе в гримерках Франківського драмтеатру. Про те, як вибралися з рідного міста та облаштувалися в Івано-Франківську, а також, що планують робити далі, родина розповіла кореспондентці Суспільного.
В Івано-Франківськ Даша переїхала зі своєю родиною – чоловіком, синами-двійнятами, дружиною брата та її двома дітьми. Перших дев'ять днів війни вони залишалися у рідному місті. На десятий зрозуміли — потрібно втікати, адже вдома почастішали вибухи, почала закінчуватися їжа, а мобільний зв’язок зовсім зник.
"Коли ми тікали, підірвали колії. Ми жили біля "Жирафи", його підірвали першим. Наш дім буквально за 5 хв звідти. У сусідньому будинку три поверхи знесло. А в сусідньому парадному — дві гільзи великі в балкон влетіли. Ми сиділи, як мишки, дев'ять днів не показувалися. Діти мені не дозволяли виглядати у вікна. Постійно — перестрілки, вибухи. Їжа закінчувалася, нам потрібно було щось вирішувати", — розповідає Даша.
Її чоловік знайшов знайомих, які довезли родину до Романівки, що розташована поблизу Ірпеня. Далі – рушили до Києва. Там провели один день в бабусі й поїхали.
"У Києві ми приїхали до бабусі. День полежали, відіспалися, поплакали, потрусилися й поїхали. Перша ж думка – це Івано-Франківськ", — каже Даша.
З Києва до Івано-Франківська їхали потягом. Вагон був повністю заповнений людьми, які зі собою везли своїх домашніх улюбленців чи великі пакунки речей. Пасажири їхали, розповідає Даша, "мов оселедці". Та це було не найстрашніше, каже жінка.
"Найстрашніше, коли ми приїхали о 3:00. Ми почали дізнаватися, де можна поселитися. Нам запропонували школи. Я відмовилася, тому що в мене — діти, один взагалі постійно має бронхіт, тому не можна, щоб була вологість, його треба берегти", – каже Даша.
Знайомі запропонували родині оселитися у Франківському драмтеатрі. Тоді планували пересидіти тут добу, проте вже третій день вони живуть в одній з гримерок. Даша, її чоловік та двоє 6-річних синів сплять на кріслі та матраці.
Обідають теж тут – в театрі облаштували кухню, де актори варять обіди для людей, які вимушено переїхали з інших областей України. Окрім того, родині допомогли з деяким одягом. Бо, коли їхали сюди, встигли прихопити небагато речей.
"Це все, що у нас є, — по рюкзачку. В малюків – по рюкзачку, в дітей — по рюкзачку. В мене – сумка. Все. Тут дали повністю одягнутися, і шкарпетки теплі, і дітям. Нас тут годують два рази, дуже смачно, дуже. Тут хлопці та дівчата – молодці, прийняли нас, як рідних. Взагалі велика вдячність", – каже жінка.
Читайте також: Історія киянки, яка разом з дітьми через вторгнення РФ в Україну переїхала у Франківськ
Діти, розповідає Даша, ці події пережили досить легко. Все через те, що в театрі є "час творчості" – дві години на день актори тут граються з дітьми. В репетиційному залі малюки можуть малювати чи ліпити щось із пластиліну.
Для старших дітей проводять майстер-класи з акторської майстерності. 13-річна племінниця Даші – Аміна – розповідає, що нещодавно до них приходив актор В’ячеслав Ніконоров, в якого вона встигла взяти автограф.
Зараз, каже Аміна, вже облаштувалася в театрі. Вона ходить на заняття та багатьох тут знає. Івано-Франківськ повністю роздивитися ще не встигла. Та, каже, частково бачила "cтометрівку", яка їй дуже сподобалася.
Коли війна тільки почалася, пригадує дівчина, було страшно. Хвилювалася за бабусю, яка відмовилася їхати зі всіма в Івано-Франківськ і залишилася волонтерити в Києві.
"У перші дні я дуже боялася, плакала, в тому числі через бабусю. Вона залишилася в Києві. Бабуся категорично відмовилася виїжджати. Вона працює в школі та годує дітей, переселенців і військових теж годує. Вона сказала: "Я нікуди не поїду, рятуйтеся". В наступні дні я більш спокійно почала до цього ставитися. В моєму житті були й гірші моменти, смерть батька, наприклад. Тому я більш спокійно до цього ставлюся, ніж дорослі чи діти. Мені дуже шкода тих, хто загинув на війні, але я знаю, що ми переможемо в цій війні", – каже Аміна.
Родина Даші та Аміни зараз намагається знайти житло. Даша каже, що також хочуть почати працювати в Івано-Франківську. З її слів, вони намагаються також розмовляти українською мовою.
"З України ми не поїдемо – це однозначно. Це — наша країна, це — наш дім", – каже Даша.
Читайте також
- У Коломиї на Франківщині волонтери виготовляють джгути для українських військових
- На Гуцульщині основи для маскувальних сіток виготовляють на старовинних верстатах
- "Можливо, це врятує чиєсь життя". Іванофранківки шиють тактичні аптечки для військових
- Батончик від Бандери, "бомба" від Махна. У Франківську для військових готують енергетичні смаколики
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
