"Я думала, що атеїстка, та поки їхала — молилась": евакуйовані до Черкас розповіли про війну

"Я думала, що атеїстка, та поки їхала — молилась": евакуйовані до Черкас розповіли про війну

"Я думала, що атеїстка, та поки їхала — молилась": евакуйовані до Черкас розповіли про війну Суспільне Черкаси

Вісім діб у погребі із сином та невісткою під постійними обстрілами пробула жителька села Северинівка, що на Київщині, Людмила Годятська. За її словами, зі сховку вони виходили лише у хвилини затишшя, аби погрітися у хаті.

Людмилі Годятській п'ять днів тому разом з односельцями вдалося втекти з-під вогню. Нині із сім'єю вона перебуває у Черкасах.

"Взуття змінне, два фени, планшет, ноутбук, телефон і документи", — це, та ще декілька змінних речей – все, що встигла захопити жінка, тікаючи із Северинівки.

Вона пригадала, що обстрілювати їхнє село почали на другий день повномасштабного вторгнення:

"Вже з п'ятниці, з обіду, ми були у погребі. Син сказав, що товщина погреба 2,5 сантиметри плити, це ілюзія, наче ти захищений. Ми ж не готувалися, нам не потрібна була війна".

Її будинок розташований за 800 метрів від Житомирської траси, розповіла пані Людмила та пригадала, як дорогою пішли перші танки.

"Були дві колони танків, їхали із проміжком у пів години. Вони дійшли далі за наше село до Миколаївки, розвернулися і сплутали один одного. Потім стали розстрілювати самі себе. Воно так бахнуло, я присіла, мені здавалося, що я присіла і впала. Потім зрозуміла, що воно мене просто звалило, а сусіду у вікна і у паркан попало".

евакуйованіСуспільне Черкаси

Обстріли не вщухали, зазначила жінка. Увесь цей час вона з сином та невісткою переховувалися у погребі.

"Ми сиділи й намагалися зрозуміти, коли був «Град», коли кулемет, а коли автомат. Тобто по звуку розуміли, що коїться. У погребі була температура +3 градуси, тож ми в хату на ніч ходили у +7 градусів грітися. Їсти неможливо в принципі, а приготувати можна в оцей проміжок часу зранку, щоб не вмикати газ, бо було видно з вулиці. Тобто за пів години до обстрілів ми яйце зварили чи посмажили, кави в термос налили".

Жінка розповіла, що під час короткочасного затишшя, разом із сусідами вирішили — виїжджатимуть із села гуртом:

"Одна машина виїхати не може, вони машини просто розстрілюють. Ми зібралися колоною, мабуть, машин 25, хто був у селі, хто завантажився, почіпляли білі шматки ганчірок, писали «Діти» на папері, в кого були діти. Стоїмо і тільки «бух» — взірвали заправку, всі боялись.Ти ж за собою тягнеш всю сім'ю, попадаєш під обстріли й ти не розумієш, чи тобі тут уже сидіти, чи тобі кудись їхати".

"Потім, у нас там є Сашко, і він сказав: «хлопці невже ми не козаки? Хто перший стоїть — рушаймо! Всі, то всі!», і ми до траси за п'ять хвилин, не знаю як, але проїхали. Вздовж траси були БТР, потім одна цивільна машина розстріляна стояла, танк, знову машина цивільна розстріляна, хтось лежав. Все горіло, все було знищене", — прокоментувала жінка.

евакуйованіСуспільне Черкаси

Вона сказала, що дивом уціліли та дісталися до українських блокпостів:

"Я думала, що атеїстка, та поки їхала — сиділа і молилася, дай Боже не мені, а нам всім проїхати, щоб воно пройшло хоч якось. Це не можна передати словами".

Жителька села Макарів, що на Київщині, Юлія Підлісна не вірила до останнього, що доведеться полишити свій дім та тікати.

"Нам здавалося, що кому наш Макарів треба, в нас не має нічого, а виявилося, їм потрібна наша дорога. Боже, скільки цих сепаратистів бігало, вбивць, скільки міток вони ставили, скільки наші хлопці з тероборони відловлювали", — розповіла жінка.

Прихисток родина знайшла у Черкасах. Місцеві волонтери поселили їх у гуртожиток, забезпечили їжею та одягом. Втім, що робити і як бути далі пані Юлія не знає.

Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України

Читайте також

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди