2021-го під час війни на Донбасі Полтавщина втратила вісьмох військових. Вони загинули через снайперські постріли, підриви на вибухових снарядах та пристроях, а ще через необережне поводження зі зброєю та під час пожежі. У воїнів залишилися батьки, діти та дружини.
11 лютого 2021-го неподалік селища Зайцеве, що на Донеччині, від кулі снайпера загинув Олександр Глушко. Через два дні із ним прощались у Свято-Успенському соборі Полтави. А поховали у селі Рунівщина, де він народився.
"Я Олександра знав як свого найближчого друга, побратима. Неодноразово ми з ним виконували бойові завдання. Він завжди був позитивною людиною. Він завжди допоможе БМП підлаштувати, щоб воно виїхало в робочому, нормальному стані, так само злагодити особовий склад" , – каже побратим Олександра Глушка Руслан Климчук.
Наступного після похорону дня на Донбасі загинули Олександр Войтенко та В’ячеслав Олексієнко. Вони підірвалися на мінах. 18 лютого із ними попрощалися у Кременчуці та поховали на міському кладовищі.
"Дуже хороший друг. Кажуть: «Друзів багато не буває». Та він був однією із тих людей, які постійно могли прийти на допомогу. Дуже хороша людина, дуже хороша", – говорить знайомий Олександра Войтенка Сергій Федоренко.
Через необережне поводження зі зброєю 28 лютого загинув 19-річний Андрій Мірча. Це сталося поблизу селища Кам’янка на Донеччині. Поховали військового на початку березня у cелі Степанівка, звідки він родом.
"Підтримував завжди мене. Ми були знайомі з дитинства. Ходили в один дитячий садок. Потім пішли до школи. Сиділи за однією партою. Він був найкращим моїм другом", каже друг Андрія Мірчі Андрій Шквир.
Наскрізне поранення у потилицю від снайпера противника 9 квітня отримав Юрій Опришко. Через місяць воїн помер у госпіталі, а прощалися із ним 10 травня. Поховали його у рідному селі Ялинці неподалік Кременчука.
"Дзвонив він мені з госпіталю, як у Львові лежав. Казав: «Діма, синок, приїжджай. Я у госпіталі». Два рази повторив мені й усе, після того більше нічого не сказав. Людина була дуже добра та хороша. Спокійний, усім завжди допомагав. Ніколи в житті нікому не відмовляв. Захищав нас. Пішов заради нас туди, щоб ми жили спокійно та мирно. Дякую йому за це, пам’ятатиму завжди", – говорить син Юрія Опришка Дмитро Опришко.
Віктор Городніченко помер у лікарні за 1,5 тижні після поранення – 8 травня. Воїна поранив снайпер, врятувати його не змогли. Поховали чоловіка через пів тижня у Миргороді.
"Брат завжди був із посмішкою на устах. Завжди посміхався, навіть коли почував себе недобре. І завжди у всьому бачив позитив. У лікарні він, на жаль, не міг говорити, він був у стані медикаментозного сну. Але останній раз, коли я з ним говорив, це було за три дні до його поранення. У них вже підходив час до закінчення їхньої ротації. У нього було багато планів. Про свої мрії при поверненні до дружини та доньки", – говорить брат Віктора Городніченка Микола Городніченко.
22-річного військового Миколу Лебідя поховали через три місяці після того, як він загинув під час пожежі у бліндажі на Донеччині. Поховали бійця у Кременчуці.
"Він загинув 20-го лютого. За день, 19-го числа, він телефонував мені і казав: «Мамо, так стріляють ці «Катюші» гради типу «Буран», що ми не можемо з бліндажа висунути голови». Він найбільше допомагав, найближчий був. Захищав мене. Ходив на бої без правил. Його усі поважали, він захищав людей похилого віку, малих дітей", – каже мати Миколи Лебідя Ольга Лебідь.
Внаслідок артилерійського обстрілу 26 жовтня загинув Георгій Халіков, який проживав на Полтавщині. Із ним попрощалися у селищі Березине, що на Одещині.
"Протягом майже семи років ведення антитерористичної операції, операції об’єднаних сил, тобто неоголошеної збройної агресії Російської Федерації, з Полтавщини загинуло 166 захисників. Це бойові втрати, тобто від поранень або безпосередньо на полі бою. Найбільше було 2014-го року. За той не повний рік, протягом квітня-грудня 2014-го року, це 66 осіб Полтавщина втратила полеглими внаслідок російської агресії", – говорить речник Полтавського центру комплектування та соцпідтримки Роман Істомін.
